Справа № 22ц-267/12
Копія
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2012 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Хмельницької області
в складі : головуючого –судді Харчука В.М.
суддів: Переверзєвої Н.І., Кізюн О.Ю.
при секретарі: Косташ К.В.
з участю: представників сторін
розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 22 ц- 267 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деражнянського районного суду від 21 листопада 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів
в с т а н о в и л а:
В березні 2011 року позивачка звернулась до суду і після уточнення позовних вимог просила стягнути із відповідачів на її користь борг за договором зберігання в сумі 10000 доларів США та 66100 грн.
Рішенням Деражнянського районного суду від 21 листопада 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу відмовлено за недоведеністю позовних вимог.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 означене рішення вважає незаконним, просить його скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, визнання відповідачами отримання від неї на зберігання влітку 2010 року за усною домовленістю 23750 доларів США, 1270 євро, 70000 грн. та золотих виробів, звільняє її від доказування укладання між ними договору зберігання коштів та цінностей. Однак, висновок суду щодо надання нею дозволу на використання грошових коштів в інтересах сім”ї ОСОБА_2 ґрунтується лише на поясненнях останнього і показах свідка ОСОБА_4, які не є доказами по даному спору в розумінні цивільно-процесуального кодексу України. З огляду на відсутність належних та допустимих доказів про отримання від неї дозволу на витрачання частини одержаних на зберігання
коштів і визнання сином факту розпорядження ними на свій розсуд, в тому числі для придбання автомобіля і інших речей для своєї сім”ї, оплату весільного банкету, останній зобов”язаний нести відповідальність, визначену законом для зберігачів за договором
_______________________________________________________________________________
Головуючий у першій інстанції – Коваль Ф.І. Справа № 22ц- 267
Доповідач –Переверзєва Н.І. Категорія № 19
зберігання . Однак, суд цим обставинам належної оцінки не дав, не застосував при вирішенні спору норм ст.ст. 936, 950, 951 Цивільного кодексу України, внаслідок чого прийняв невірне рішення.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що хоча між сторонами мав місце договір зберігання, однак позивачка не надала доказів на спростування доводів відповідача ОСОБА_2 про отримання від неї згоди на витрачання частини отриманих від неї коштів на потреби своєї сім”ї.
Однак, такі висновки не відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов”язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно ч. 1 ст. 949 ЦК України зберігач зобов”язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості .
Ст. 950 цього ж Кодексу визначає відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання.
З матеріалів справи слідує , що влітку 2010 року позивачка передала на зберігання своєму синові ОСОБА_2 та невістці ОСОБА_3 23750 доларів США, 70000 грн., 1270 євро, 50 золотих каблучок та 3 ланцюжки. Між ними відбулась усна домовленість про зберігання цих коштів і цінностей на період перебування ОСОБА_1 в лікарні. При цьому, остання дозволила своєму синові витратити частину переданих нею грошей на її лікування, на що за поясненнями сторін пішло близько 1000 грн.
Із довідки Деражнянської центральної районної лікарні вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в означеному медичному закладі з 26 серпня по 06 вересня 2010 року та з 02 жовтня по 09 листопада 2010 року.
Після виписки ОСОБА_1 із лікарні, в листопаді 2010 року син повернув їй 13750 доларів США, 1270 євро, 3900 гривень, 50 золотих каблучок та ланцюжки. На її вимогу передати решту коштів відповів відмовою, в зв”язку з чим вона в січні 2011 року звернулась із заявою до Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області про притягнення його до кримінальної відповідальності. Постановою від 26 січня 2011 року в порушенні кримінальної справи на підставі ст.ст. 94, 95, 97 КПК України відмовлено.
В ході перевірки заяви ОСОБА_1 від подружжя ОСОБА_1 відбирались пояснення, в яких вони визнавали суми коштів та кількість цінностей, отриманих ними від матері на зберігання. Обоє не заперечували і той факт, що остання давала згоду лише на використання грошей на своє лікування і забезпечення на цей період сина-інваліда. Щодо решти суми, то вона витрачена ОСОБА_2 на свій розсуд в інтересах своєї сім”ї, а саме: на придбання автомобіля, комп”ютера, бетономішалки, весілля сина ОСОБА_6 та на своє власне лікування, а частина втрачена із необережності і він зобов”язувався частинами віддавати матері борг.
Аналогічні пояснення щодо обставин передачі на зберігання грошей та майна і домовленостей щодо утримання за його рахунок хворої матері і брата, вони давали і в ході судового розгляду. Лише наполягали на наявності її згоди на придбання відповідачем автомобіля, побутової техніки, бетономішалки і оплату весільного банкету їх сина. Допитані за їх клопотанням свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_4 не дали жодних конкретних
пояснень щодо обставин і умов передачі грошей і золотих виробів, останній лише відомо
про позичку бабусею ОСОБА_1 коштів на весілля онука ОСОБА_6 –сина ОСОБА_2 із послідуючим їх поверненням і необхідністю використання на забезпечення другого її сина, який визнаний недієздатним.
Інших доказів, які б беззаперечно свідчили про наявність згоди позивачки на придбання відповідачами за рахунок її коштів для своєї сім”ї майна і проведення весілля, ними не надано, не здобуті такі і судом. А обставини, визнані ними не підлягають доведенню.
Виходячи із вищенаведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що між сторонами, які знаходяться в близьких родинних стосунках, 16 серпня 2010 року було укладено договір зберігання. За цим договором ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на зберігання на період свого перебування у лікарні 23750 доларів США, 70000 грн., 1270 євро, 50 золотих каблучок та 3 ланцюжки. Із цієї суми дозволила взяти кошти лише на забезпечення на цей час своє та сина - інваліда.
Недотримання письмової форми договору при цих конкретних обставинах, не тягне його недійсності.
Оскільки зберігачі допустили нестачу переданих їм на зберігання коштів в сумі 66100 грн. та 10000 доларів США, вони повинні повернути їх поклажодавцеві, за виключенням 1000 грн., витрачених на її потреби та утримання її сина-інваліда в період її лікування. Таким чином, заявлений позов підлягає частковому задоволенню і із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути в солідарному порядку 10000 доларів США та 65100 грн.
Крім того, із відповідачів в рівних частках відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України, на користь позивачки підлягають понесені нею судові витрати, що складаються із 1454 грн. судового збору( 1454 : 2 = по 727) та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи ( 120 : 2 = по 60).
Керуючись ст.ст. 60, 61, 88, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, ст.ст. 936, 949, 950 ЦК України, колегія суддів
р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Рішення Деражнянського районного суду від 21 листопада 2011 року скасувати.
Позов задоволити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 10000 доларів США та 65100 грн.
Стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках на користь ОСОБА_1 1454 грн. витрат по сплаті судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: підпис Судді: підписи
З оригіналом згідно. Суддя: Н.Переверзєва