копія

Справа 11-166, 2012 року                                                        Головуючий в 1-й інстанції Слободян В.С.

Категорія ч.2 ст.186 КК України                                       Доповідач                                  Ващенко С.Є.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

28 лютого 2012 року               Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Хмельницького області в складі :

головуючого –судді   Ващенка С.Є.,

суддів                           Бережного С.Д., Бондар В.В.,

з участю прокурора  Боднара Р.Г.,

засудженого                ОСОБА_1,

захисника                    ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок  Хмельницького міськрайонного суду від 15 грудня 2011 року,

в с т а н о в и л а:

Цим вироком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Хмельницького, громадянина України, неодруженого, з середньою спеціальною освітою, непрацюючого, проживає в АДРЕСА_1, раніше судимого Хмельницьким міськрайонним судом:

- 14.05.2007 року - за ч.2 ст.186 КК України на 4 роки позбавлення волі, звільненого від відбування покарання, на підставі ст.ст.75, 104 КК України, з випробовуванням - з іспитовим строком 2 роки;

- 12.05.2008 року - за ч.2 ст.186, ст.71 КК України на 4 роки 3 місяці позбавлення волі;

- 27.02.2009 року - за ч.2 ст.186, ч.4 ст.70 КК України на 4 роки 5 місяців позбавлення волі, звільненого з місць позбавлення волі 13.07.2011р. на підставі постанови Бережанського райсуду від 5.07.2011р. умовно - достроково на 1 рік 6 днів,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, і призначено йому покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Хмельницького міськрайонного суду від 27.02.2009 року остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено     попередній - тримання під вартою.

Строк відбуття покарання постановлено обчислювати з 15.12.2011 року, в строк відбуття покарання зараховано час його перебування під вартою з 24.09.2011 року по 14.12.2011 року включно.

Цивільний позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на її користь 173 грн. У відшкодування матеріальної шкоди.

Цивільний позов ОСОБА_4 залишено без розгляду.

Речові докази залишено потерпілим за належністю: мобільний телефон «Нокіа 6700»- ОСОБА_3, мобільний телефон «Нокіа 5230»- ОСОБА_4.

Стягнуто з ОСОБА_1 337 грн. 68 коп. судових витрат.

За вироком суду біля 16 год. 20 хв. 27.08.2011 року неподалік ЗОШ №22, що по вул. Зарічанській в м. Хмельницькому, ОСОБА_1 відкрито викрав (вирвав з рук) у ОСОБА_3 мобільний телефон «Нокіа 6700», який був в шкіряному футлярі з додатковою батареєю в комплекті загальною вартістю 469 грн. 70 коп., в якому знаходилась карта пам'яті «Micro CD»об'ємом 1 Гб вартістю 45 грн. та два стартових пакети операторів мобільного зв'язку: «Київстар»вартістю 30 грн., на рахунку якого знаходились кошти в сумі     30 грн., та «МТС»вартістю 35 грн., на рахунку якого знаходились кошти в сумі 33 грн., а всього майна загальною вартістю 642 грн. 70 коп.

Біля 23 год. 30 хв. 27.08.2011 року неподалік магазину «Економ», що по Вінницькому шоссе в м. Хмельницькому, застосувавши до        ОСОБА_4, який перебував у стані алкогольного сп'яніння, насильство, що не є небезпечне для життя та здоров'я потерпілого, яке виразилось в нанесенні удару правою ногою в область паху, від якого потерпілий впав, відкрито викрав у нього мобільний телефон «Нокіа 5230» вартістю 1098 грн. 09 коп., в якому знаходився стартовий пакет оператора мобільного зв'язку «МТС»вартістю 30 грн., на рахунку якого знаходились гроші в сумі 100 грн., а всього майна загальною вартістю 1228 грн. 09 коп.

За змістом апеляції засудженого та доповнень до неї він вважає вирок незаконним, просить його скасувати, а справу закрити, звільнивши його з-під варти. При цьому стверджує, що з 19 по 30 серпня 2011 року він із своє дівчиною знаходився у своєї бабки в селі Русанівці Летичівського району, що можуть підтвердити і сусіди, і продавець магазину, тому вчинити вказаних у вироку злочинів не міг; що явку з повинною 23.09.211 року його із застосуванням фізичного та психічного тиску примусив написати працівник Зарічанського відділу міліції, куди він прибув за викликом; що працівники міліції його били й в присутності його матері; що потерпілу бачив вперше, очна ставка з нею не проводилася, а свідки ОСОБА_5 і ОСОБА_6 його оговорили, оскільки він проводив з ними час після звільнення з місць позбавлення волі. Зазначає, що під час відтворення обстановки та обставин події працівники міліції говорили йому, що показувати, при цьому понятим за їх участь у цій дії обіцяли гроші; що очна ставка його із свідками ОСОБА_7 і ОСОБА_8 проведена не була; що показання його бабки і діда записані невірно; що потерпілий не зміг точно сказати, хто з трьох хлопців забрав у нього телефон; що суддя при розгляді справи погрожував свідкам кримінальною відповідальністю, а до нього ставився упереджено і в ході розгляду справи необґрунтовано видаляв його із зали судового засідання. Вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги його скарг та клопотань, не допитав продавця магазину і сусідів його бабки, невірно оцінив суперечливі показання допитаних свідків, потерпілих та інші докази і необґрунтовано визнав його винним у вчиненні злочинів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженого на підтримку апеляції з посиланням на зазначені у ній доводи, міркування прокурора про законність та обґрунтованість вироку, перевіривши доводи апеляції, колегія суддів, вважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність вини засудженого у вчиненні злочинів за вказаних у вироку обставин ґрунтується на досліджених в судовому засіданні та правильно оцінених судом доказах.

Так, потерпіла ОСОБА_3 в судовому засіданні повідомила, що біля     16 години 20 хвилин 27.08.2011 року неподалік ЗОШ №22, що по                      вул. Зарічанській, саме підсудний відкрито вирвав у неї з рук телефон з картою пам’яті, двома стартовими пакетами та грішми на рахунку і втік. При цьому потерпіла стверджувала, що під час впізнання серед чотирьох пред’явлених їй осіб вона зразу впізнала ОСОБА_1, якого добре розгледіла, коли він виривав у неї з рук телефон, і зазначила, що він під час впізнання в наручниках не був, біля нього ніхто з працівників міліції не стояв. Згодом викрадений у неї телефон був їй повернутий працівниками міліції.

Показання потерпілої підтверджуються даним протоколів пред’явлення потерпілій осіб для впізнання та її очної ставки з ОСОБА_1 від 25 вересня 2011 року, а не від 27.08.2011 року, як зазначає засуджений в апеляції. Зокрема, з цих процесуальних документів видно, що потерпіла з пред’явлених їй осіб вказала саме на ОСОБА_1, а під час очної ставки з ним підтвердила, що саме він за вказаних обставин відкрито вирвав у неї з рук мобільний телефон.

Підстав піддавати сумніву достовірність зазначених у цих протоколах відомостей немає, оскільки, по-перше, пред’явлення осіб для впізнання проводилося у присутності понятих, по-друге, сам ОСОБА_1 під час очної ставки підтвердив показання потерпілої, по-третє, жодних зауважень щодо порушення закону при проведенні вказаних слідчих дій від їх учасників, у тому числі від ОСОБА_1, у протоколах немає. До того ж в судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечив, що ОСОБА_3 під час пред’явлення їй осіб для впізнання вказала на нього як на особу, яка забрала у неї телефон.

Показання потерпілої узгоджуються і з показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про те, що саме 27 серпня 2011 року ОСОБА_1 повідомив їм, що має хороший телефон і просив допомогти його збути; що тоді Зорін з ОСОБА_1 намагалися здати цей телефон в ломбард, але там відмовилися його прийняти, у зв’язку з чим вони в той же день продали телефон таксисту з мікрорайону „Ракове”, який потім завіз їх в мікрорайон „Лезнєво”, а також з показаннями ОСОБА_6 про те, що спочатку ОСОБА_1 говорив, що телефон привіз йому батько з Росії, але потім розповів, що викрав його у якоїсь дівчини.

Оскільки вжитими заходами, у тому числі шляхом приводу через органи внутрішніх справ, забезпечити явку свідка ОСОБА_8 в судове засідання не вдалося, судом були досліджені його показання на досудовому слідстві. Відповідно до цих його показань він придбав телефон „Нокіа 6700” у трьох невідомих хлопців, яких підвозив на таксі, саме 27.08.2011 року, після чого підвіз їх до магазину „Яна” у мікрорайоні „Лезнєво”. Згодом, дізнавшись, що цей телефон викрадений, він добровільно видав його працівникам міліції.

Такі показання свідка ОСОБА_8 в деталях співпадають з показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 щодо часу і обставин збуту йому телефону та щодо місця, куди він завіз їх після цього. А факт добровільної видачі підтверджується й даними відповідного протоколу від 21.09.2011 року, згідно з якими ОСОБА_8 видав працівникам міліції саме той мобільний телефон, який 27.08.2011 року був викрадений у потерпілої.

За показаннями потерпілого ОСОБА_4 близько 24 години 27 серпня 2011 року на дорозі неподалік магазину „Економ”, що на мікрорайоні „Лезнєво”, невідомий хлопець наніс йому удар ногою в пах, від якого він впав, після чого забрав у нього мобільний телефон „Нокіа” з картою пам’яті, стартовим пакетом, 100 гривнями на рахунку та чохлом. При цьому двоє інших хлопців стояли в стороні.

Те, що біля 23 години 27 серпня 2011 року біля вказаного магазину ОСОБА_1 наніс невідомому чоловікові удар у пах, забрав у нього мобільний телефон і втік, підтвердили в судовому засіданні й свідки           ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Відповідно до показань ОСОБА_6 і ОСОБА_5 після цього на пропозицію ОСОБА_1 Зорін зателефонував до свого брата ОСОБА_9 і попросив його допомогти продати телефон. При зустрічі з ОСОБА_9 ОСОБА_1 передав йому телефон, той здав його в ломбард в районі залізничного вокзалу і віддав виручені гроші ОСОБА_1, а останній за це дав ОСОБА_9 100 грн.

Під час відтворення обстановки і обставин події ОСОБА_6 і ОСОБА_5 розповіли і показали на місці як саме ОСОБА_1 заволодів мобільним телефоном потерпілого біля магазину „Економ”.

Показання свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_5 підтверджуються даними дослідженої судом довідки №2979 від 14.09.2011 року, виданої ломбардом „Скарбниця”, відповідно до якої 28.08.2011. о 01:27:44 ОСОБА_9 заклав мобільний телефон „NOKIA 5230” і того ж числа відкупив його; показаннями свідка ОСОБА_10 про те, що він купив цей телефон у ОСОБА_9 30 серпня 2011 року, а також даними протоколу добровільної видачі, згідно з якими 26.09.2011 року ОСОБА_10 видав вказаний телефон працівникам міліції.

Наведені докази, які узгоджуються між собою, у зв’язку з чим не викликають сумнівів у їх достовірності, спростовують зазначені в апеляції доводи та показання підсудного про його непричетність до вказаних злочинів, у тому числі з посиланням на те, що він у день їх вчинення знаходився із своєю дівчиною в селі у його бабки, і з достатністю вказують на те, що саме він заволодів мобільними телефонами потерпілих за вказаних у вироку обставин.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи справу в межах пред’явленого обвинувачення, дав правильну оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам в сукупності з точки зору їх належності, достовірності та достатності, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини підсудного у вчиненні злочинів і вірно кваліфікував його дії за ч.2 ст.186 КК України як відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, вчинене повторно.  

При розгляді справи та постановленні вироку порушень процесуального закону, які давали б підстави для скасування чи зміни вироку, не виявлено.

Показання підсудного про застосування до нього незаконних методів досудового слідства не знайшли свого підтвердження в суді.

Як видно з протоколу судового засідання, допитані в якості свідків       ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які були понятими при відтворенні ОСОБА_1 обстановки та обставин події злочинів, підтвердили в суді, що він сам добровільно розповідав про обставини злочинів і показував на місці як пограбував потерпілих, при цьому ніхто його не бив і до нього не кричав. Працівники Зарічанського відділу міліції ОСОБА_13, ОСОБА_14 і         ОСОБА_15 в суді також заперечили застосування до ОСОБА_1 незаконних методів досудового слідства. А будь-які заяви чи скарги матері ОСОБА_1, на що він посилається як на доказ застосування до нього насильства з боку працівників міліції, у справі відсутні, апеляційному суду таких скарг чи заяв надано не було, що дає підстави для обґрунтованих сумнівів у достовірності тверджень підсудного з цього приводу. До того ж сукупність наведених доказів, які були зібрані у встановленому законом порядку, з достатністю вказують на те, що зазначені злочини були вчинені саме ним.

Суд правильно відкинув показання підсудного і свідка ОСОБА_16 (за твердженнями апелянта –його дівчини) про те, що вони з ОСОБА_1 з                  19 по 31.08.2011 року були в селі і неодноразово ходили до клуба, оскільки, крім наведених доказів в сукупності, вони спростовані й показаннями бабки і діда підсудного (свідків ОСОБА_17 і ОСОБА_18.) в судовому засіданні про те, що дівчина з онуком приїжджала до них лише на один день і ніколи не залишалася ночувати, а також, що клуб у їхньому селі не працює.

З матеріалів справи видно, що після подання 20.12.2011 року засудженим апеляції, у якій він стверджував, що суд невірно записав показання його бабки та діда, 06.01.2012 року він повністю ознайомився з матеріалами справи. Однак зауваження на протокол, у тому числі з цього приводу, ОСОБА_1 не подав і у своїх доповненнях до апеляції від 09 та 26.02.2012 року нічого про це не сказав.

Крім того, з протоколу судового засідання видно, що підсудний чинив тиск на свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_16 з метою добитися від них вигідних йому показань. Зокрема, коли перші двоє дали суду показання, у яких викривали його як особу, що вчинила злочини, ОСОБА_1 погрожував їм розправою після його звільнення з місць позбавлення волі, а коли ОСОБА_16 лише почала давати показання, неодноразово перебивав її, казав, що вона говорить невірно, що в дійсності вони з нею були в селі з 19 по 30 серпня 2011 року, чим давав їй зрозуміти, які саме показання їй слід давати суду, після чого свідок дала показання на його користь.

Довідка з Голосківської сільської ради, на яку є посилання в апеляції, містить лише відомості загального характеру про перебування ОСОБА_1 в             с. Русанівці і вид виконуваних ним робіт. Проте ці відомості не спростовують наведених показань бабки і діда підсудного, яким краще від інших відомі обставини перебування онука у них, тому суд при обґрунтуванні своїх висновків правильно не взяв до уваги даних вказаної довідки.

За таких обставин, враховуючи, що досліджені судом докази з достатністю відображають фактичні обставини справи, підстав допитувати інших осіб, у тому числі продавця магазину с. Русанівці, як і проводити інші слідчі дії, не убачається.

Проведення ж очної ставки, згідно з положеннями ст.172 КПК України, є правом, а не обов’язком слідчого. За наявності у справі достатніх доказів, що викривають ОСОБА_1, необхідності у проведенні вказаної слідчої дії із свідками ОСОБА_7, ОСОБА_8 також не було.

Як видно з протоколу очної ставки між потерпілою і ОСОБА_1, після її проведення кожен з них власноручно зробив у ньому запис про те, що протокол ними прочитаний, з їх слів записано вірно, що спростовує доводи апелянта, що ця слідча дія не проводилася.

Відповідно до ст.302 КПК України перед дачею кожним свідком чи потерпілим показань головуючий роз’яснює їм обов’язок повідомити все, що вони знають у справі, та попереджає їх про кримінальну відповідальність за ст.ст.384 і 385 КК України за дачу суду завідомо неправдивих показань і відмову дати показання. Тому доводи апелянта з цього приводу теж є безпідставними.

З протоколу судового засідання видно й те, що клопотання та скарги підсудного розглядалися об’єктивно та у відповідності до вимог закону.

Так, бабка, дід та дівчина підсудного, які органами досудового слідства не були включені до списку осіб, які підлягають виклику до суду, були викликані і допитані в судовому засіданні саме за його клопотанням.

Більше того, попри заперечення прокурора, суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 про приєднання до справи довідки голови Голосківської сільської ради Летичівського району про те, що сусіди його бабки та діда підтвердили його перебування з 19 по 31.08.2011 року в селі.

Оскільки підсудний скаржився на неправомірні дії працівників міліції, суд вжив заходів до перевірки цих обставин і допитав осіб, що були присутніми при проведенні слідчих дій за участю ОСОБА_1 в якості понятих, та працівників міліції, які відбирали у нього явку з повинною, пояснення та проводили з ним слідчі дії.

Зазначені у протоколі відомості спростовують твердження апелянта про упередженість суду по відношенню до нього.

Відмова ж у задоволенні клопотання підсудного про зміну запобіжного заходу не викликає сумнівів у правильності такого рішення суду, оскільки ОСОБА_1 було пред’явлене обвинувачення у вчиненні злочинів під час умовно-дострокового звільнення його від відбування покарання за попереднім вироком.

Відповідно до протоколу судового засідання підсудний був видалений із зали судових засідань на час дачі показань свідком ОСОБА_16 за порушення порядку засідання, а саме за те, що він неодноразово її перебивав і на зауваження головуючого з цього приводу не реагував. Такі дії головуючого відповідають положенням ст.272 КПК України, тому доводи апелянта у цій частині також є безпідставними.

Покарання ОСОБА_1 призначене з дотриманням вимог ст.65 України.

Враховуючи, що ОСОБА_1 раніше судимий за грабежі, вчинив аналогічний тяжкий злочин в період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за попереднім вироком, суд обґрунтовано визнав, що покарання у виді 4 років 6 місяців за ч.2 ст.186 КК України буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Правильно йому призначено і покарання за сукупністю вироків.

Отже, на думку колегії суддів, доводи апелянта є необґрунтованими, підстав для скасування вироку в межах апеляції не убачається.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Вирок Хмельницького міськрайонного суду від 15 грудня 2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а апеляцію засудженого –без задоволення.

Судді /підписи/

Згідно з оригіналом:

          Суддя апеляційного суду

          Хмельницької області                                                                  С.Є.Ващенко