ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322
РІШЕННЯ
Іменем України
02.04.2012Справа №5002-32/496-2012
Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
За позовом – Державного підприємства "Ялтинський морський торговельний порт" (Вул.. Рузвельта, 5, м. Ялта, АР Крим, 98600 , ідентифікаційний код 01125591)
До відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус Інвест" (Вул.. Полікурівська, 25, корп. 6, м. Ялта, 98600)
За участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополь ( АР Крим, м. Севастополь, вул.. Повсталих, 6).
про стягнення 49 490, 15 грн.
За участю представників:
Від позивача – ОСОБА_1, довіреність № НО-33 від 11.02.2012р.
Від відповідача – не з’явився.
Від третьої особи – не з’явився.
Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.
Обставини справи: Державне підприємство "Ялтинський морський торговельний порт" звернулось до Господарського суду АР Крим із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус Інвест" та просить суд стягнути 49 490, 15 грн.
Ухвалою Господарського суду АР Крим від 14.02.2012р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначений на 28.02.2012р.
Із посилань на порушення умов Договору оренди нерухомого майна, зокрема пункту 5.8, позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач своєчасно не звільнив приміщення, не дивлячись на те, що договір оренди розірвано, внаслідок чого позивачем, у відповідності до пункту 5.6 Договору та норм статті 526 Цивільного кодексу України, булі нараховані витрати на утримання орендованого майна , що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.
Відповідно до пункту 3.6 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.
Адреса, зазначена в позовній заяві повністю співпадає із адресою, вказаною у довідці ЄДРЮОФОП на відповідача, залученої до матеріалів справи ( а.с. 76).
В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З цього приводу див. також пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".
Крім того, в матеріалах справи міститься картка поштового повідомлення із підписом відповідача, що свідчить про оповіщеність його про розгляд справи у суді. (а.с. 28).
Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
У зв’язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України – за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Господарського суду АР Крим від 28.02.2012р. до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі .
У судовому засіданні позивач надав заяву в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 30 361,92 грн. заборгованості.
Проте, зазначена заява не підлягає задоволенню з огляду на те, що в мотивувальній частині заяви позивач не зазначає, що саме він покладає в обґрунтування зменшення. Лише вказує на те, що договір є розірваним з моменту набрання рішенням Господарського суду АР Крим від 15.09.2009р. у справі № 2-23/4029.1-2009, проте період заборгованості залишає незмінним. Крім того, позивачем зазначена зава не була направлена відповідачеві.
Отже суд розглядатиме позовні вимоги в контексті первісно заявлених позивачемю
Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
12.10.2007р. Регіональне відділення фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі (орендодавець) (третя особа) та Товариство з обмеженою відповідальністю “Крокус-Інвест” (орендатор) уклали договір оренди нерухомого майна державної власності № 607/35 ( а.с. 10-13).
У відповідності до пункту 1.1 названого договору Орендодавець зі згоди Балансоутримувача ( Ялтинського морського торгового порту) передає, а Орендар приймає в строкове платне користування об’єкт нерухомого майна, який знаходиться на балансі Ялтинського морського торгового порту.
Згідно пункту 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Пунктом 2 цієї ж статті передбачено, що плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.
Рішенням Господарського суду АР Крим від 15.09.2009р. у справі № 2-23/4029.1-2009, залишеним без змін Постановою Вищого господарського суду України від 28.07.2010р. розірвано договір оренди № 607 від 12.10.2007р. Більш того, ТОВ «Крокус-Інвест» зобов’язано передати ДП «Ялтинський морський торговельний порт» нежитлове приміщення, що було предметом оренди.
Пунктом 1 статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, що вказано в пункті 2 вищезазначеної статті. Тобто при розрахунку неустойки наймодавцеві необхідно підрахувати вартість одного дня користування річчю, помножити цю суму на два та на кількість днів прострочення повернення речі.
Відповідно до приписів статті 797 Цивільного кодексу України плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги несплатою відповідачем заборгованості з витрат на утримання майна за договором від 12.10.2007р. № 607/35 за період з 12.10.2007р. по 31.12.2011р.
Але договір припинив свою дію шляхом розірвання 28.09.2009р. ( дата набрання рішенням Господарського суду АР Крим законної сили).
Отже з цього моменту нарахування оплат із посиланням розірваний договір є незаконним.
Стосовно ж періоду нарахування заборгованості з 12.10.2007р. по 28.09.2009р., суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на таке:
Так дійсно у відповідності до пункту 5.6 Договору оренди Орендар був зобов’язаний протягом місяця після укладання договору укласти із балансоутримувачем окремі угоди з прав та умов використання Орендарем прилеглої території, компенсації податку на землю і інших видів забезпечення об’єкту оренди.
Проте, позивач сам у позові зазначає, що станом на 01.02.2012р. договір на утримання майна з балансоутримувачем не укладено.
Таким чином, незрозумілим залишається на підставі якого договору може бути нарахована заборгованість, оскільки безпосередньо в договорі оренди, який позивач покладає в обґрунтування своєї правової позиції жодних умов компенсації утримання орендованого майна балансоутримувачеві не міститься.
Вищий Господарський суд України на питання чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог? Відповів в пункті 14 Інформаційного листа від 11.04.2005 р. N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» : відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.
Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.
Крім того, приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.
Отже, суд має розглядати позовні вимоги саме в контексті підстав, обраних позивачем, тоді як позивач покладає в основу правового захисту договір № 607/35 від 12.10.2007р., який мало того, що розірваний за рішенням суду ще в 2009 році, як то описане вище, та к ще й має лише припис того, що між Орендарем та Балансоутримувачем мають бути укладені відповідні договори на утримання орендованого майна.
У відповідності до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Пункт 1 статті 628 Цивільного кодексу України твердить, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Позивач наполягає на порушення умов договору оренди від 12.10.2007р. відповідачем, як на підставу своїх вимог, проте умови зазначеного договору не містили встановленого обов’язку відповідача компенсувати витрати балансоутримувача на утримання орендованого майна.
Оскільки, як то зазначає позивач, відповідач ухилявся від укладання договору на утримання об’єкту оренди, необхідність чого встановлено Орендарем та Орендодавцем в пункті 5.6 Договору, Балансоутримувач не був позбавлений права звернутись до суду із відповідним переддоговірним позовом. Проте правом своїм не скористався.
За таких обставин, перевіривши обґрунтованість заявлених вимог, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення подібного позову.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
В позові відмовити.
У судовому засіданні 02.04.2012 оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 03.04.2012р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Барсукова А.М.