Справа № 2-68/11

Провадження № 2/538/16/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2012 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Вайновського А. М.,

при секретарі Григор А.Г., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Іллічівський відділ державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про звільнення від сплати аліментів встановлених рішенням суду та про стягнення безпідставно сплачених сум за рішенням суду,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 у вересні 2008 року звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя із позовом до ОСОБА_3 в якому просив звільнити його від аліментів, які він сплачує на користь відповідачки на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 та стягнути з відповідачки безпідставно виплачені суми аліментів. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що шлюб з відповідачкою було розірвано в 1997 році, від шлюбу у них в 1995 році народилась дитина ОСОБА_5. Після розірвання шлюбу дитина залишався проживати з відповідачкою. У березні 2006 року рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя на користь ОСОБА_3 з нього було стягнуто аліменти для утримання сина у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку до повноліття дитини. Виконавчий лист за вказаним рішенням знаходився та знаходиться на підприємстві де він працює, відповідно, аліменти щомісячно перераховуються на адресу відповідачки. 25 грудня 2008 року син ОСОБА_4 прийшов до нього та повідомив, що мати ОСОБА_3 його вигнала з дому, він не бажає з нею більше проживати бо не знаходить порозуміння. У розмові відповідачка не захотіла щоб дитина повернулась до неї. У зв'язку з цими подіями дитина стала проживати разом з ним з січня 2008 року по теперішній час та знаходиться повністю на його утриманні, від відповідачки ніякої допомоги вони не отримують. Враховуючи ці обставини, просив суд звільнити його від сплати аліментів на користь відповідачки на утримання дити, яка з нею не проживає та не перебуває на її утриманні. Відповідачка не використовує отримані суми аліментів на утримання дитини та користується ними на власний розсуд. Крім того, просив стягнути з відповідачки безпідставно утримані та перераховані за період з січня 2008 року по лютий 2012 року на її користь аліменти у розмірі 22278 гривень. Оскільки під час судового розгляду справи ним було пронесено судові витрати у розмірі 7,50 гривень на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 700 гривень ним витрачено на надання правої допомоги просив суд, у разі ухваленні рішення на його користь, стягнути з відповідачки ці судові витрати.

          У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги у повному обсязі просили їх задовольнити, надали суду пояснення аналогічні тим, що викладені письмово у позовній заяві.

          Відповідачка ОСОБА_3 до судового засідання не з'явилась, на адресу суду надала письмові заперечення на позовну заяву. Слухання справи, у зв'язку з участю в іншому цивільному процесі просила відкласти, разом з тим, яких-небудь підтверджень поважності неявки не надала. Суд перевіривши наявність таких причин та вважаючи, що неявка відповідачки ОСОБА_3 відбулась без поважних причин та ця обставина не є перешкодою для розгляду справи, з урахуванням думки позивача та його представника, розглянув цивільну справу на підставі наявних у ній доказів з урахуванням наданих заперечень та письмових обґрунтувань відповідачки ОСОБА_3 В яких остання не погодившись з позовними вимогами фактично не заперечуючи, що неповнолітня дитина на утримання якої стягуються аліменти з нею не проживає з січня 2008 року по теперішній час вказала, що визначаючи місце проживання дитини суд повинен враховувати, що дитина зареєстрована за її адресою місця проживання та за цієї ж самою адресою має право власності на нерухоме майно - частку квартири, саме за цих обставин вважає, що дитина за юридичними ознаками проживає з нею. Обґрунтовуючи цільове використання аліментів, які вона отримує від відповідача надала довідку класного керівника за місцем навчання дитини згідно, якої протягом лютого 2008 року — березня 2009 року вона передала 1000 гривень на харчування дитини за місцем навчання. Крім того, обґрунтовуючи свої заперечення проти уточнених позовних вимог від 05 березня 2012 року зазначила, що суд при винесенні рішення повинен врахувати, що зазначеними уточненням позивач ОСОБА_1 фактично, після того, як було розпочато слухання цивільної справи по суті змінив предмет та підставу позову. Також, просила врахувати, що ухвалою Верховного суду України 24 лютого 2010 року, якою було скасовано рішення суду першої інстанції по цій справі було вказано на допущену неповноту при дослідженні обставин справи — не враховано рішення дорадчого органу Орджонікідзевської районної адміністрації від 31 січня 2008 року, яким її було зобов'язано написати заяву про відмову від отримання призначених аліментів.

          Представник третьої особи Іллічівський відділ державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції до судового засідання не з'явився, на адресу суду надав заяву з проханням розглянути справу за їх відсутності, вирішення справи по суті залишили на розсуд суду.

          Вислухавши доводи позивача та його представника, дослідивши письмові матеріали справи, у тому числі письмові заперечення відповідачки та її пояснення, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та таким що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, у відповідності з вимогами ст.212 ЦПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

          Матеріалами справи встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано 27 травня 1997 року (а.с.8), від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7), 07 березня 2006 року рішенням Орджонікідзевського районну міста Маріуполя позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволення на її користь з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно до повноліття дитини (а.с.6) при цьому судом при ухваленні рішення було враховано що дитина проживає з ОСОБА_3 та перебуває повністю на її утриманні.

          Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред’явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

          Відповідно до ч.2 ст.197 Сімейного кодексу України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його він сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв’язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.          

          В судовому засіданні встановлено, що починаючи з січня 2008 року неповнолітня дитина ОСОБА_5 на утримання якої на користь ОСОБА_3 стягуються аліменти проживає разом з батьком позивачем по справі - ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 та знаходиться на його утриманні, ці обставини повністю підтверджуються наявними у справі документами: Актом обстеження житлово-побутових умов від 17 жовтня 2008 року (а.с.218) складеним комісією служби у справах дітей неповнолітніх Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради Донецької області, довідкою Житлово-комунального підприємства “Домовик-4” від 04 січня 2012 року (а.с.219), актом комісії Житлово-комунального підприємства “Домовик-4” від 04 січня 2012 року (а.с.220) та від 05 липня 2010 року (а.с.221), а так само актом обстеження від 31 березня 2009 року (а.с.38, 222) складеним комісією Житлово-комунального підприємства “Домовик-4”, довідкою Маріупольського морського ліцею від 10 лютого 2012 року №31 (а.с.216); довідкою комунального закладу Маріупольської міської ради “Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 міста Маріуполя” від 06 березня 2012 року №52 (а.с.217).

          Більш того, проти зазначених обставин не заперечувала відповідачка ОСОБА_3, вважаючи що фактичне місце перебування дитини та її утримання не може визначатися таким чином, а повинно визначатися виходячи з місця юридичної реєстрації дитини.

          Посилання відповідачки ОСОБА_3, що місцем проживання їх з відповідачем неповнолітньої дитини ОСОБА_5 суд повинен визнавати виключно її місце реєстрації та адресу знаходження її (дитини) нерухомості — АДРЕСА_2 не ґрунтуються на законі, а саме на положеннях ч.2, ч.3 та ч.4 ст.29 ЦК України згідно якої: Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

          Щодо посилань відповідачки ОСОБА_3 про необхідність врахування тієї обставини, що позивач ОСОБА_1 05 березня 2012 року (а.с.195-196), фактично, після початку розгляду справи по суті змінив предмет та підставу позову — суд, з огляду на те, що зазначені відповідачкою уточнені позовні вимоги, позивачем ОСОБА_1 залишено без розгляду та за цією заявою судом, на підставі ст.207 ЦПК України 29 березня 2012 року ухвалено відповідне рішення не переходить до обговорення цих заперечень ОСОБА_3 оскільки вони виходять за межі позовних вимог у відповідності до ст.11 ЦПК України.

          Обговорюючи заперечення відповідачки ОСОБА_3 в частині цільового використання нею отриманих від позивача аліментів суд, враховуючи положення ст.180 СК України щодо обов'язку батьків утримувати дитину, вважає їх такими, що не яким чином не впливають на правовідносини, які виникли між сторонами та є предметом розгляду цієї цивільної справи.

          Крім того, відповідачка по справі просила при вирішенні справи врахувати ухвалу Верховного суду України від 24 лютого 2010 року, яка на її думку вказує на необґрунтованість та незаконність позовних вимог ОСОБА_1 При обговоренні вказаних заперечень судом встановлені наступні обставини.

          Так, згідно ухвали Верховного суду України 24 лютого 2010 року (а.с.115-116), якою було скасовано рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області та ухвала апеляційного суду Донецької області від 26 листопада 2009 року (а.с.60-62, 104) вказано на допущену неповноту при дослідженні обставин справи, так судом першої та апеляційної інстанції при постановлені рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звільнення від сплати аліментів встановлених рішенням суду та про стягнення безпідставно сплачених сум за рішенням суду не було враховано рішення дорадчого органу Орджонікідзевської районної адміністрації від 31 січня 2008 року, яким її було зобов'язано написати заяву про відмову від отримання призначених аліментів.

          Згідно протоколу засідання Дорадчого орану щодо порядку взаємодії суб'єктів соціальної роботи з сім'ями, які опинились в складних життєвих обставинах при Орджонікідзевській районній адміністрації Маріупольської міської ради №1 від 31 січня 2008 року прийнято рішення з 31 січня 2008 року визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 з батьком ОСОБА_6; ОСОБА_3 зобов'язаний вжити заходи щодо переведення хлопця в загальноосвітню школу Жовтневого району міста Маріуполя; до 10 лютого 2008 року батьки хлопця спільно знаходять квартиру в оренду в Жовтневому районі міста Маріуполя для проживання батька разом з сином; Протягом 6 місяців поточного року батьки вирішують житлове питання та реєструють сина на житловій площі батька; Зобов'язати ОСОБА_3 написати відмову від отримання аліментів на неповнолітнього ОСОБА_5 та написати заяву на призначення сплачувати аліменти на дитину в Орджонікідзевському районному суді з причин того, що неповнолітній буде проживати з батьком (а.с.13-14).

          Не погодившись з зобов'язаннями, які були покладені на неї вищезазначеним протоколом №1 від 31 січня 2008 року відповідачка ОСОБА_3 оскаржила його в порядку адміністративного судочинства та просила визнати його незаконним та скасувати. Постановою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області 19 грудня 2011 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради про визнання дій протиправними та про скасування рішення дорадчого органу було відмовлено (а.с.185-186), зазначене рішення на час розгляду цивільної справи чинності не набрало.

          Матеріалами вказаної адміністративної справи було встановлено, що 26 жовтня 2010 року за результатами засідання дорадчого органу щодо порядку взаємодії суб'єктів соціальної роботи з сім'ями, які опинились в складних життєвих обставинах протоколом №11 оскаржений та вказаний в ухвалі Верховного суду України протокол №1 від 31 січня 2008 року визнано недійсним. Протокол №11 від 26 жовтня 2010 року, яким скасовано прокол №1 від 31 січня 2008 року у судовому порядку не оскаржувався та на час слухання справи не скасовувався, у зв'язку з чим, суд вважає заперечення ОСОБА_3 з цього приводу такими, що не заслуговують на увагу бо не ґрунтуються на положеннях законодавства. Більш того, ухвалою Верховного суду України 24 лютого 2010 року (а.с.115-116) надано правову оцінку рішенням першої та апеляційної інстанції саме з приводу розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 та поставлено зауваження саме про не врахування судами обох інстанцій посилань позивача ОСОБА_1 на наявність протоколу №1 від 31 січня 2008 року, яким було встановлено, що спільна дитина позивача та відповідачки проживає саме з ОСОБА_1 та знаходиться на його утриманні, у зв'язку з чим, посилання позивачки, що ця обставина є підтвердженням необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 не відповідає обставинам встановленим під час слухання цивільної справи.

           Таким чином, проаналізував встановлені обставини, безпосередньо, всебічно, повно та об’єктивно дослідивши докази по справі, оцінивши їх належність, допустимість та достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, відповідність встановлених фактів правовим нормам, що зазначені вище, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог, заявлених позивачем ОСОБА_1, а саме можливості звільнити його від сплати аліментів, стягнутих за рішенням суду від 07 березня 2006 року, починаючи з січня 2008 року — тобто з того часу коли дитина фактично стала проживати з батьком (позивачем) та перебувати на його утриманні. При цьому суд враховує, що обставини (проживання та утримання), за яких та на підставі яких було ухвалено рішення суду 07 березня 2006 року починаючи з січня 2008 року припинили своє існування.

          Крім того, матеріалами справи встановлено, що починаючи з січня 2008 року за рішенням суду від 06 березня 2006 року з позивача ОСОБА_1 за місцем роботи у ПАТ “ММК імені Ілліча” на користь відповідачки ОСОБА_3 стягнуто (утримано) та перераховано аліменти у загальному розміру: 22288 гривень 54 копійки. З них, усього за січень-грудень 2008 року 12473 гривні 1 копійка (а.с.21); за січень-лютий 2009 року усього 1771 гривня 34 копійки а також за січень-лютий 2012 року - 8044 гривень 19 копійок.

          Позивачем ОСОБА_1 заявлено позов про стягнення з відповідачки ОСОБА_3 безпідставно отриманих нею аліментів за зазначений період у розмірі 22778 гривень, тобто у розмірі меншому від фактично утриманих з нього (22288,54 гривні).

          Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

          Таким чином, враховуючи, що судовим розглядом цивільної справи було встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 протягом січня 2008 року — лютого 2012 року за рішенням суду безпідставно отримала грошові кошти (аліменти) від ОСОБА_1 у розмірі 22288,54 гривні вважає необхідним повністю задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та враховуючи положення ст.11 ЦПК України стягнути на його користь з ОСОБА_3 22788 гривень, що були утримані з заробітної плати позивача.

          Щодо відшкодування позивачу ОСОБА_1 судових витрат понесених ним на правову допомогу у розмірі 700 гривень під час слухання справи, суд вважає, що ці позовні вимоги задоволенню не підлягають оскільки позивачем, а так само його представником суду не надано жодних підтверджень цих витрат (як то: квитанцій до прибуткового касового ордеру, платіжних доручень, розрахунку витрат, договору про надання правової допомоги, акту прийняття виконаних робіт, тощо). Таким чином, суд вважає ці обставини не доведеними та з урахуванням положень ст.59-61 ЦПК України не знаходить підстав для визнання довідки адвоката про сплату послуг у розмірі 700 гривень допустимим доказом по справі, який би надавав суду підстави застосувати положення Закону України “Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах” від 20 грудня 2011 року №4191-VI.

          У відповідності із ст.88 ЦПК України з відповідачки повинні бути стягнуті понесені та документально підтверджені (а.с.2) позивачем судові витрати у розмірі 7 гривень 50 копійок, а також стягненню підлягає судовий збір в дохід держави, згідно до вимог Закону України “Про судовий збір” у розмірі - 222 гривень 78 копійок.

          На підставі викладеного, керуючись ст. ст.10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Іллічівський відділ державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про звільнення від сплати аліментів встановлених рішенням суду та про стягнення безпідставно сплачених сум за рішенням суду - задовольнити частково.

          Звільнити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця міста Маріуполя Донецької області, працюючого у ПАТ “ММК імені Ілліча”, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 від сплати аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частині всіх видів заробітку щомісячно до повноліття дитини, призначених рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 березня 2006 року.

          Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 безпідставно стягнуті з нього аліменти згідно рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 березня 2006 року у розмірі 22278 (двадцять дві тисячі двісті сімдесят вісім) гривень.

          Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 7 (сім) гривень 50 копійок.

          Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 222 (двісті двадцять дві) гривні 78 копійок.

          В решті позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовити повністю.

          Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя.

Суддя