Справа № 2- 1053/11

Провадження № 2/104/68/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          20 лютого 2012 року Білогірський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

          головуючого -                                          судді Лущеко Л.Г.

при секретарі -                                                              Пфаф І.С.

          з участю позивача -                                                            ОСОБА_1

          представника позивача -                                                  ОСОБА_2

          відповідача -                                                                      ОСОБА_3

          представника відповідача -                                                   ОСОБА_4,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Білогірську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров”я,

ВСТАНОВИВ:

          позивач просить суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 –50 тисяч моральної компенсації; 9070 грн витрат на лікування, а також 700 грн судових витрат на надання юридичної допомоги.

          Свої вимоги мотивує тим, що 05 вересня 2011 року в результаті ДТП йому була причинена шкода, унаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Джерелом підвищеної небезпеки є автомобіль марки «ДЕУ Ланос», державний номер НОМЕР_1, що належить відповідачу –ОСОБА_5.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, шкода, заподіяна каліцтвом, іншим пошкодженням здоров'я, унаслідок дії джерела підвищеної небезпеки відшкодовується фізичною особою, яка її заподіяла, незалежно від її провини.

Грошове відшкодування моральної шкоди визначається судом відповідно до ч.3 ст. 23 ЦК України. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Виходячи з принципу справедливості, з урахуванням його фізичних і душевних страждань, які він зазнав, знаходячись на лікуванні після ДТП в районній лікарні, а потім на операції в Республіканській лікарні ім. Семашка, він визначає мінімальний розмір морального відшкодування в 50 тисяч грн. Його фізичну, нестерпний біль, який він зазнав у зв'язку з ДТП, словами описати неможливо.

Крім того, він поніс додаткові витрати на лікування і придбання ліків, приблизно на 15 тисяч грн. Проте, документально підтвердив витрати лише на 9071 грн.

Він згоден на те, що розмір позову підлягає зменшенню на 3 тисячі грн, оскільки відповідач частково відшкодував гроші на цю суму в добровільному порядку.

          В судовому засіданні позивач та його представник свої вимоги уточнили, просять суд стягнути з відповідача моральну компенсацію у сумі 50 тисяч, а також 700 грн судових витрат на надання юридичної допомоги.

          Відповідач та його представник у судовому засіданні позов не визнали у повному обсязі. Суду пояснили, що вказаний автомобіль не належить відповідачу.

Крім того, позивач посилаючись на ст. 1167 ЦК України, як на правову підставу своїх вимог, не вказує в позові, що у момент ДТП він рухався на мопеді, який також згідно ч.1 ст. 1187 ЦК України є джерелом підвищеної небезпеки, а отже, до даних правовідносин підлягає застосуванню не ст. 1167 ЦК України, а ст. 1188 ЦК України. Право на відшкодування шкоди, заподіяної унаслідок взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки, законодавець ставить залежно від наявності провини.

Розмір моральної шкоди, заявлений позивачем не обгрунтований. Докази понесених матеріальних витрат також викликають сумніви в тому, що ці витрати пов'язані з ДТП, оскільки прикладені квитанції (чеки) і про добродійні внески, про придбання лікарських препаратів, які відсутні у виписному епікризі.

Позивачем не надано доказів, які підтверджують причинно –слідчий зв'язок між подією ДТП і наявністю захворювань, проведеним лікуванням, на які позивач посилається.

Провина відповідача в здійсненні ДТП не встановлена, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 до нього не грунтуються на нормах чинного законодавства і не підлягають задоволенню.

          Заслухавши сторони, їх доводи, дослідивши матеріали справи та матеріал про відмову у порушенні кримінальної справи № 2187, суд вважає за необхідне позов залишити без задоволення по таким підставам.

          Судовим розглядом встановлено, що 05.09.2011 року на автошляху Сімферополь - Феодосія сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля “ДЕУ Ланос”, державний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_5 та мопеда “Іномото” державний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1, внаслідок чого волій мопеду отримав тілесні ушкодження.

          Власником автомобіля “ДЕУ Ланос” державний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_6 (а.с.16 відмовного матеріалу), власником мопеда “Іномото” державний номер НОМЕР_2 є ОСОБА_1 ( а.с. 19 відмовного матеріалу).

          Постановою Білогірського РВ ГУ МВС України в АР Крим від 14 вересня 2011 року відносно ОСОБА_3 по факту вчинення дорожньо-транспортної пригоди у порушенні кримінальної справи було відмовлено (а.с. 1 відмовного матеріалу).

          Як убачається з вимог ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

          Згідно висновку спеціаліста № 3/423 від 11.01.2012 року, у цій дорожньо –транспортній ситуації водій автомобіля “ДЕУ Ланос” державний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.2, п. 12.3, п. 12.4 і п. 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, приведеними в дослідницькій частині даного висновку. Вирішити питання про наявність або відсутність у водія автомобіля “ДЕУ Ланос” державний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 технічній можливості запобігти даному зіткненню в даному висновку не надається можливим по причинам, викладеним в дослідницькій частині даного висновку.

У даній дорожній обстановці водій мопеду “Іномото”, державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, приведеними в дослідницькій частині даного висновку. Вирішити питання про технічну можливість у водія мопеду “Іномото”, державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_1 запобігти даному зіткненню в даному висновку не надалося можливим по причинам, викладеним в дослідницькій частині висновку (а.с. 36-38 відмовного матеріалу).

          Отже, згідно висновку спеціаліста № 3/423 від 11.01.2012 року, вина водія автомобілю “ДЕУ Ланос”, державний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3 не встановлена.

          Як убачається з матеріалів справи, власником автомобілю “ДЕУ Ланос” державний номер НОМЕР_1, є ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.16 відмовного матеріалу).

          На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди –05 вересня 2011 року, для передачи у керування транспортним засобом іншій особі, необхідно було доручення власника автомобілю, але, згідно вимог ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

          Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2011 року N 1029 були внесені зміни до пункту 2.2 Правил дорожнього руху України, а саме: власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб. Таким чином, власник автомобілю ОСОБА_7 не може бути відповідачем по даній справі.

          Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, що передбачено вимогами ст. 23 ЦК України. Однак, провина ОСОБА_3 в здійсненні дорожньо –транспортної пригоди не встановлена.

          Також, позивачем не надано доказів, які підтверджують причинно –слідчий зв'язок між подією ДТП і наявністю захворювань.

          Згідно вимог ст.60 ч.1 ЦПК України, кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Таким чином, слід відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров”я.

          Керуючись п.2.2 Правил дорожнього руху України, ст. 23, 1188 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 212-215, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

          позов залишити без задоволення.

          Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров”я.

          На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Автономной Республіки Крим протягом десяти днів з дня його проголошення через Білогірський районний суд Автономної Республіки Крим.

          Головуючий