АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 листопада 2011 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді - Дмитренко Г.М.
суддів - Бовтрук В.М., Маліновського О.А.
за участю прокурора - Мінакової Г.О.
потерпілого - ОСОБА_1
представника потерпілих - ОСОБА_2
захисників - ОСОБА_3, ОСОБА_4
та засудженого - ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та потерпілого ОСОБА_1, на вирок Печерського районного суду м. Києва від 15 квітня 2011 року.
Зазначеним вироком
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Києва, громадянин України, з повною загальною середньою освітою, не одружений, працюючий приватним підприємцем, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий,
засуджений за ст. 286 ч.2 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов’язків, передбачених п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_1 43 180,00 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 195 912,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_6 48 103,00 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 195 912,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Київської міської клінічної лікарні № 17 8 656 грн. 18 коп. вартість проведеного лікування ОСОБА_1 та 4 339 грн. 40 коп. вартість проведеного лікування ОСОБА_6
ОСОБА_5 вироком суду визнаний винним та засуджений за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим тяжкі тілесні ушкодження.
Як встановив суд, злочин вчинено за таких обставин.
ОСОБА_5, 10 червня 2009 року, приблизно о 23 год. 10 хв., керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ 21011» д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по бульвару Дружби Народів в м. Києві зі сторони Печерського мосту в напрямку Московської площі зі швидкістю приблизно 60 км/год (зі слів ОСОБА_5), грубо порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме: пункту 13.1 Правил дорожнього руху України, згідно якого: «Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу», пункту 12.1 Правил дорожнього руху України, згідно якого: «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним», не врахував дорожню обстановку, не витримав безпечну дистанцію, внаслідок чого скоїв зіткнення з моторолером «Сачіс sx-1», під керуванням потерпілого ОСОБА_1, який рухався в попутному напрямку, зі сторони Печерського мосту в напрямку Московської площі, внаслідок чого водій моторолера ОСОБА_1 та пасажир моторолера ОСОБА_6 отримали тяжкі тілесні ушкодження. Після чого ОСОБА_5 на автомобілі «ВАЗ 21011» д.н.з. НОМЕР_1 з місця ДТП зник.
В апеляції прокурор не оспорюючи фактичні обставини справи, просить вирок Печерського районного суду м. Києва від 15 квітня 2011 року скасувати в частині призначеного покарання у зв’язку з невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості, постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_5 винним по ст. 286 ч. 2 КК України та призначити йому покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог, прокурор посилається на неврахування судом того, що злочин, передбачений ст. 286 ч. 2 КК України відноситься до категорії тяжких, вказує, що ОСОБА_5 має бути ізольований від суспільства, оскільки є всі підстави вважати, що він буде продовжувати злочинну діяльність і єдиним джерелом існування засудженого можуть стати вчинення в подальшому аналогічних злочинів, не визнавав свою вину як на досудовому слідстві, так і під час судового слідства, а визнав вину тільки на стадії судових дебатів, що свідчить про намагання ОСОБА_5 ухилитись від кримінальної відповідальності, вважає вирок суду незаконним, а призначене покарання м’яким.
В апеляції потерпілий ОСОБА_1 просить вирок Печерського районного суду м. Києва від 15 квітня 2011 року скасувати в частині призначеного покарання у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону і невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості, постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_5 винним по ст. 286 ч. 2 КК України та призначити йому покарання у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Вирок суду в частині задоволення цивільних позовів залишити без зміни.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог, потерпілий ОСОБА_1 посилається на те, що суд не мотивував вид та розмір призначеного ОСОБА_5 покарання, формально зазначив обставини, що пом’якшують покарання – щире каяття та добровільне відшкодування потерпілим частини завданої шкоди, неврахування судом, що після вчинення ДТП ОСОБА_5 з місця пригоди втік, залишивши потерпілих в небезпечному для життя стані, внаслідок його дій двоє потерпілих отримали тяжкі тілесні ушкодження, сумнівність висновку суду у вироку про щире каяття ОСОБА_5 у вчиненому, оскільки на досудовому слідстві та в суді ОСОБА_5 постійно змінював свої показання, що свідчить про його намір ухилитись від відповідальності за скоєне, у вироку судом зазначено, що засуджений має на утриманні матір інваліда ІІ групи, що не підтверджено ніякими документальними доказами, суд не врахував, що вчинений злочин відноситься до категорії тяжких, вважає призначене покарання невиправдано м’яким.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, яка підтримала апеляції прокурора та потерпілого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_1 та представника потерпілих – адвоката ОСОБА_2, які підтримали апеляції потерпілого ОСОБА_1 та прокурора, захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4 та засудженого ОСОБА_5, які заперечували проти задоволення апеляцій прокурора та потерпілого ОСОБА_1, просили вирок суду залишити без зміни, провівши судове слідство та судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого ОСОБА_5, дослідивши та перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора та потерпілого ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з таких підстав.
Висновок суду першої інстанції про винність ОСОБА_5 у вчиненні злочину за обставин викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами, які судом досліджені, проаналізовані в їх сукупності і яким суд дав належну оцінку, колегія суддів вважає вірним.
Засуджений ОСОБА_5 висновок суду щодо його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України та цивільні позови потерпілих, в апеляційному порядку не оскаржує.
Доведеність вини засудженого ОСОБА_5, правильність кваліфікації його дій та рішення суду в частині вирішення цивільних позовів потерпілих, не оспорюються і в апеляціях прокурора та потерпілого ОСОБА_1
Щодо доводів апеляцій прокурора та потерпілого ОСОБА_1 про необхідність визнання ОСОБА_5 винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, то вони задоволенню не підлягають, оскільки суд першої інстанції визнав ОСОБА_5 винним у вчиненні даного злочину та засудив його за вказаною статтею.
Стосовно доводів апеляцій прокурора та потерпілого ОСОБА_1 щодо невідповідності призначеного ОСОБА_5 покарання, у тому числі зі звільненням від його відбування з випробуванням, ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м’якості, то вони є необґрунтованими.
Призначаючи покарання засудженому ОСОБА_5, суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого та обставини, що впливають на покарання.
Зокрема, суд врахував, що вчинений засудженим ОСОБА_5 злочин, передбачений ст. 286 ч. 2 КК України, згідно ст. 12 КК України, віднесено до категорії тяжких злочинів. /т. 4 а.с. 139/
Щодо доводів апеляцій прокурора та потерпілого ОСОБА_1 про сумнівність висновку суду про щире каяття ОСОБА_5 у вчиненому та невизнання ним вини у вчиненому як на досудовому слідстві, так і під час судового слідства, то вони спростовуються матеріалами справи.
Як убачається з матеріалів справи, під час допиту як обвинуваченого на досудовому слідстві, ОСОБА_5 вину у вчиненому визнавав повністю. /т. 1 а.с. 72, 92/
В ході розгляду справи в суді першої інстанції засуджений ОСОБА_5 вину визнавав повністю /т. 1 а.с. 175-175 зворот/, в подальшому вказував, що хотів би, щоб слідство і суд розібрались винен він, чи ні /т. 3 а.с. 224-225/, під час виступу в судових дебатах вину визнав повністю та щиро розкаявся у вчиненому. /т. 4 а.с. 135 зворот-136/
З пояснень засудженого ОСОБА_5 під час апеляційного розгляду справи убачається, що він не розумів механізм зіткнення, а тому не міг точно пояснити в чому саме він винен, вказував, що свою причетність до вчиненого ніколи не заперечував, вину визнавав та щиро каявся у вчиненому.
Щире каяття припускає критичну оцінку особою своєї злочинної поведінки шляхом визнання вини і готовності нести кримінальну відповідальність.
За наведеного, суд першої інстанції мав підстави визнати щире каяття ОСОБА_5, як обставину, що пом’якшує покарання.
Доводи апеляції прокурора про те, що ОСОБА_5 буде продовжувати злочинну діяльність і єдиним джерелом існування засудженого можуть стати вчинення в подальшому аналогічних злочинів, є надуманими і безпідставними.
Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_5 раніше не притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, злочин вчинив вперше, злочин вчинений ним з необережності, працює /т. 1 а.с. 141/, має на утриманні матір інваліда ІІ групи.
Необгрунтованими є й доводи апеляції потерпілого ОСОБА_1 про формальність визнання судом обставини, що пом’якшує покарання –добровільного відшкодування частини завданої шкоди.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 добровільно відшкодовував завдану потерпілим ОСОБА_1 та ОСОБА_6 шкоду. /т. 4 а.с. 98/
Під час проведення судового слідства в апеляційному суді були досліджені квитанції про переказ коштів потерпілим ОСОБА_1 та ОСОБА_6, з яких убачається, що ОСОБА_5 після постановлення вироку продовжував добровільно відшкодовувати потерпілим ОСОБА_1 та ОСОБА_6 спричинену шкоду, а тому підстави для невизнання даної обставини пом’якшуючою покарання, відсутні.
Обставин, що обтяжують покарання ні органом досудового слідства, ні судом першої інстанції не встановлено.
Доводи апеляції потерпілого ОСОБА_1 про те, що судом не враховано, що внаслідок дій ОСОБА_5 двоє потерпілих отримали тяжкі тілесні ушкодження, не грунтуються на вимогах закону, оскільки наслідки у виді спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілим є ознакою злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, що впливає на його кваліфікацію, та відповідно до ст. 67 ч. 4 КК України, не можуть ще раз враховуватись судом при призначенні покарання.
Необгрунтованими є й доводи апеляції потерпілого ОСОБА_1 про неврахування судом, що після вчинення ДТП ОСОБА_5 з місця пригоди втік, залишивши потерпілих в небезпечному для життя стані, оскільки зазначені обставини не можуть бути враховані як обтяжуючі покарання.
Щодо доводів апеляції потерпілого ОСОБА_1 про те, що суд у вироку безпідставно зазначив, що засуджений має на утриманні матір інваліда ІІ групи, то вони є необгрунтованими.
Як убачається з матеріалів справи, в матеріалах справи знаходиться копія пенсійного посвідчення по інвалідності виданого на ім’я ОСОБА_7 та копія акта огляду МСЕК ОСОБА_7 /т. 1 а.с. 142, 143/
Під час проведення судового слідства в апеляційному суді були досліджені свідоцтво про народження ОСОБА_5 та свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які підтверджують родинний зв’язок між ОСОБА_5 та ОСОБА_7
Призначаючи покарання засудженому ОСОБА_5 суд першої інстанції керувався вимогами ст. 65 КК України, при цьому врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу ОСОБА_5, що він раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, має на утриманні матір інваліда ІІ групи, встановивши обставини, що пом’якшують покарання – щире каяття та добровільне відшкодування частини завданої шкоди, не встановивши обставин, що обтяжують покарання, суд призначив покарання засудженому ОСОБА_5 у виді позбавлення волі в межах установлених у санкції ст. 286 ч. 2 КК України з позбавленням права керувати транспортними засобами, та дійшов обгрунтованого висновку про можливість виправлення засудженого ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства, звільнивши його від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Рішення суду щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_5 покарання належним чином мотивоване у вироку.
Призначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення засудженого ОСОБА_5 та попередження нових злочинів і таким, що його не можна визнати невиправдано м’яким, як на те посилаються в апеляціях прокурор та потерпілий ОСОБА_1
Будь-яких порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку суду і постановлення вироку апеляційним судом та задоволення апеляцій прокурора та потерпілого ОСОБА_1, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва, -
У Х В А Л И Л А:
Вирок Печерського районного суду м. Києва від 15 квітня 2011 року щодо засудженого ОСОБА_5 за ст. 286 ч. 2 КК України з застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України залишити без зміни, а апеляції прокурора та потерпілого ОСОБА_1 – без задоволення.
СУДДІ:
_______________ ________________ __________________
Дмитренко Г.М. Бовтрук В.М. Маліновський О.А.