АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 січня 2011 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді - Слинька С.С.
суддів - Дмитренко Г.М., Журавля О.О.
за участю прокурора - Мінакової Г.О.
та засудженого - ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, потерпілого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 04 серпня 2010 року.
Зазначеним вироком
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Києва, українець, розлучений, працюючий водієм таксі ТОВ «Абсолют», зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше судимий: 04.02.2009 року вироком Деснянського районного суду м. Києва за ст. 309 ч. 1 КК України на 2 роки позбавлення волі, із звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,
засуджений за ст. 122 ч. 1 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання повністю приєднано невідбуту частину покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 04.02.2009 року та остаточно призначено покарання 4 роки 6 місяців позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 30 000 грн. моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Центрального госпіталю МВС 1 041 грн. 99 коп. витрат на лікування ОСОБА_2
ОСОБА_1 вироком суду визнаний винним та засуджений за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я потерпілого.
Як встановив суд, злочин вчинено за таких обставин.
04.04.2009 року, приблизно о 15 год. 10 хв., ОСОБА_1 зайшов до приміщення офісу розташованого в квартирі АДРЕСА_1, де знаходився потерпілий ОСОБА_2, і утримуючи в правій руці, невстановлений слідством предмет, схожий на молоток, умисно наніс потерпілому ОСОБА_2 три удари по голові та тулубу, чим заподіяв останньому тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми - струс головного мозку, забійної рани лівої лобної ділянки, синця на повіках лівого ока, які згідно висновку судово-медичної експертизи №1078/Е від 25.06.2009 року, відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я; синця на тильній поверхні лівої кисті, який згідно висновку судово-медичної експертизи № 1078/Е від 25.06.2009 року відноситься до легких тілесних ушкоджень; закритого підвивиху лівого акроміального ключичною зчленування, синця лівої надключичної ділянки, які згідно висновку судово-медичної експертизи №1078/Е від 25.06.2009 року відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.
В апеляції прокурор не оспорюючи доведеність вини та призначену міру основного покарання, просить вирок суду змінити у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а саме застосуванням закону, який не підлягає застосуванню, виключити з мотивувальної частини вироку посилання на наявність обставини, що пом’якшує покарання - щире каяття, в решті вирок залишити без зміни, посилаючись на те, що як на досудовому слідстві так і в суді ОСОБА_1 вину у вчиненому не визнавав, і лише наприкінці судового слідства, будучи повністю викритим у вчиненні інкримінованого злочину сукупністю досліджених судом доказів, був змушений визнати свою вину та підтвердити показання потерпілого та свідків щодо обставин вчиненого злочину, а тому визнання вини під тиском здобутих доказів не можна розцінювати як щире каяття.
В апеляції потерпілий ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати і повернути справу на додаткове розслідування для застосування кримінального закону, який передбачає більш тяжке на відміну від встановленого досудовим слідством суспільно небезпечне діяння, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, вказує, що засуджений ОСОБА_1 не відшкодував йому жодної копійки матеріальної та моральної шкоди, неодноразово змінював свої показання з метою ухилитися від кримінальної відповідальності. Також потерпілий вказує на однобічність судового слідства, оскільки він під час досудового та судового слідства неодноразово порушував питання про кваліфікацію дій ОСОБА_1, а саме перекваліфікацію зі ст. 122 ч. 1 КК України на ст. 15 ч. 1, ст. 115 ч. 1 КК України.
В апеляції захисник ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_1 просить призначити ОСОБА_1 покарання не пов’язане з позбавленням волі, вказуючи на неправдивість показань свідка ОСОБА_4, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_5, вважає показання потерпілого ОСОБА_2 упередженими та перебільшуваними, вказує, що знаряддя злочину - молоток вилучено не було, судом не задоволено її клопотання про виклик свідків, цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні, не враховано пом’якшуючу обставину – вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, те, що він має на утриманні неповнолітню дитину, яку він забезпечував, характеризується позитивно, працював таксистом, суд зовсім не врахував такі пом’якшуючі обставини, як визнання своєї вини обвинуваченим та щире каяття.
В запереченні на апеляцію потерпілого ОСОБА_2 захисник ОСОБА_3 просить залишити апеляцію потерпілого без задоволення, вказуючи, що на її погляд суд призначив суворе покарання засудженому ОСОБА_1, клопотання потерпілого про перекваліфікацію дій ОСОБА_1 неодноразово розглядались судом, і судом прийнято рішення, що кваліфікація обрана правильно.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію прокурора та заперечував проти задоволення апеляцій потерпілого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3, засудженого ОСОБА_1, який підтримав апеляцію захисника ОСОБА_3 та заперечував проти задоволення апеляцій прокурора та потерпілого ОСОБА_2, просив пом’якшити йому покарання, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора та потерпілого ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, а апеляція захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Висновок суду про винність ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який він засуджений вироком районного суду, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується наявними у справі доказами в їх сукупності.
Дії засудженого ОСОБА_1 за ст. 122 ч. 1 КК України, кваліфіковані правильно.
Доводи апеляції прокурора про зміну вироку та виключення з мотивувальної частини вироку посилання на наявність обставини, що пом’якшує покарання - щирого каяття, оскільки на досудовому слідстві, так і в суді ОСОБА_1 вину у вчиненому не визнавав, задоволенню не підлягають.
Як убачається з матеріалів справи, на досудовому слідстві під час допиту як підозрюваного ОСОБА_1 вину у вчиненому не визнавав /т. 1 а.с. 53/, а під час допиту в якості обвинуваченого вину визнав частково. /т. 1 а.с. 142/
В ході розгляду справи в суді першої інстанції засуджений ОСОБА_1 спочатку вину не визнав /т. 1 а.с. 192/, проте в подальшому вину визнав повністю та щиро розкаявся у вчиненому. /т. 2 а.с. 61, 66/
Щире каяття припускає критичну оцінку особою своєї злочинної поведінки шляхом визнання вини і готовності нести кримінальну відповідальність.
За наведеного суд першої інстанції мав підстави визнати щире каяття ОСОБА_1, як обставину, що пом’якшує покарання, а тому доводи апеляції прокурора є безпідставними.
Стосовно доводів апеляції потерпілого ОСОБА_2 про необхідність направлення справи на додаткове розслідування для кваліфікації дій ОСОБА_1 за ст. 15 ч. 1, ст. 115 ч. 1 КК України, то вони не грунтуються на матеріалах справи.
Заявлені представником потерпілого клопотання про направлення справи на додаткове розслідування стосовно кваліфікації дій ОСОБА_1 за ст. 15 ч. 1, ст. 115 ч. 1 КК України судом першої інстанції вирішувалися відповідно до вимог кримінально-процесуального закону. /т. 1 а.с. 175-176, т. 2 а.с. 55-56/
Суд першої інстанції не встановив підстав для направлення справи на додаткове розслідування і кваліфікації дій підсудного ОСОБА_1 за ст. 15 ч. 1, ст. 115 ч. 1 КК України, правильно кваліфікував дії підсудного за ст. 122 ч. 1 КК України.
Колегія суддів не вбачає підстав для направлення справи на додаткове розслідування і кваліфікації дій підсудного ОСОБА_1 за ст. 15 ч. 1, ст. 115 ч. 1 КК України, як на те посилається в апеляції потерпілий.
Крім того, в судових дебатах потерпілий ОСОБА_2 просив призначити покарання ОСОБА_1 за ст. 122 ч. 1 КК України. /т. 2 а.с. 65/
Щодо доводів апеляції потерпілого ОСОБА_2 про однобічність судового слідства, оскільки він під час досудового та судового слідства неодноразово порушував питання про кваліфікацію дій ОСОБА_1, а саме перекваліфікацію зі ст. 122 ч. 1 КК України на ст. 15 ч. 1, ст. 115 ч. 1 КК України, то вони є необгрунтованими.
Суд першої інстанції повно, всебічно, допитавши підсудного, потерпілого, свідків, дослідивши всі наявні докази в матеріалах справи, оцінивши їх в сукупності, правильно дійшов до висновку про винність ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який він засуджений вироком районного суду.
Інших доводів в обгрунтування необхідності скасування вироку суду та направлення справи на додаткове розслідування, потерпілий ОСОБА_2 не навів.
Щодо доводів апеляції потерпілого ОСОБА_2 про те, що засуджений ОСОБА_1 не відшкодував йому матеріальної та моральної шкоди, неодноразово змінював свої показання з метою ухилитися від кримінальної відповідальності, то зазначене не є підставою для скасування вироку та направлення справи на додаткове розслідування.
Доводи апеляції захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_1 про призначення ОСОБА_1 покарання не пов’язаного з позбавленням волі не грунтуються на вимогах кримінального закону.
Як убачається з матеріалів справи, вироком Деснянського районного суду м. Києва від 04.02.2009 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 309 ч. 1 КК України на два роки позбавлення волі й звільнено на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.
Статтею 75 ч. 2 КК України передбачено, що суд за наявності визначених законом підстав може ухвалити рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки. Виходячи з цих положень закону, а також зі змісту ст. 78 ч. 3 КК України, вчинення особою під час іспитового строку нового злочину слід розцінювати як порушення ним умов застосування ст. 75 КК України у зв’язку з чим повторне звільнення з випробуванням від відбування покарання, призначеного із застосуванням ст. 71 КК України, є неприпустимим.
Доводи апеляції захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_1 про те, що судом не задоволено її клопотання про виклик свідків є безпідставними.
Як убачається з протоколу судового засідання, захисник ОСОБА_3 в судовому засіданні 07.10.2009 року заявляла клопотання про допит в якості свідків матері та дружини підсудного ОСОБА_1 /т. 1 а.с. 193/, які були допитані в судових засіданнях 15.10.2009 року /т. 1 а.с. 203/ та 23.10.2009 року /т. 1 а.с. 210/, інших клопотань про допит свідків захисник ОСОБА_3 не заявляла.
Щодо доводів апеляції захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_1 про те, що судом не враховано, що ОСОБА_1 має на утриманні неповнолітню дитину, характеризується позитивно, працював таксистом, зовсім не враховано таку пом’якшуючу обставини, як визнання своєї вини обвинуваченим та щире каяття, то зазначене враховане судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_1
Щодо доводів апеляції захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_1 про те, що судом не враховано пом’якшуючу обставину – вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, то наявність даних обставин в судовому засіданні не встановлено.
Стосовно доводів апеляції захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_1 про неправдивість показань свідка ОСОБА_4, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_5, в частині того що свідок ОСОБА_4 вказував, що спочатку з парадного вийшов закривавлений чоловік, а за ним вийшов чоловік, як пізніше йому стало відомо ОСОБА_1, в якого в руках був молоток /т. 1 а.с. 205/, а свідок ОСОБА_5 вказувала, що спочатку з під’їзду вибіг незнайомий їй чоловік, який відразу побіг за ріг будинку, а через декілька хвилин з під’їзду вийшов ОСОБА_2 /т. 1 а.с. 62-63/, то зазначене не спростовує обставин вчинення злочину засудженим ОСОБА_1
Щодо посилань в апеляції захисника ОСОБА_3 на те, що свідок ОСОБА_5 ніяких предметів в руках чоловіка – ОСОБА_1 не бачила, то як убачається з матеріалів справи свідок ОСОБА_5 про ці обставини взагалі нічого не вказувала у своїх показаннях /т. 1 а.с. 62-63/, а тому зазначене є надуманим.
Стосовно доводів апеляції захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_1 про упередженість та перебільшеність показань потерпілого ОСОБА_2, то показання потерпілого ОСОБА_2 судом першої інстанції оцінені в сукупності з показаннями свідків та іншими доказами наявними в матеріалах справи.
Щодо доводів апеляції захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_1 про те, що знаряддя злочину вилучено не було, то зазначене не є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, не спростовує обставин вчинення злочину ОСОБА_1 та доведеність його вини у вчиненні даного злочину.
Цивільний позов про відшкодування моральної шкоди потерпілому ОСОБА_2 суд вирішив у відповідності з вимогами закону, виходячи з обставин справи, характері і ступеня тяжкості спричинених потерпілому тілесних ушкоджень, душевних переживань та моральних страждань перенесених потерпілим, враховуючи істотність вимушених змін у життєвих і соціальних стосунках потерпілого, враховуючи час та зусилля необхідні для відновлення потерпілому охоронюваних законом своїх прав, виходячи із засад розумності і справедливості, в розмірі 30 000 грн., а не 150 000 грн., як було заявлено потерпілим.
Щодо доводів апеляції захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_1 про суворість призначеного покарання ОСОБА_1, то вони є обгрунтованими.
Призначаючи покарання засудженому ОСОБА_1 на підставі ст. 71 КК України шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 04.02.2009 року до призначеного покарання за ст. 122 ч. 1 КК України, суд першої інстанції взагалі не мотивував у вироку застосування принципу повного складання покарань, у зв’язку з чим колегія суддів вважає призначене покарання занадто суворим.
Засудженому ОСОБА_1 на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за ст. 122 ч. 1 КК України, слід частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 04.02.2009 року та остаточно призначено покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, пом’якшивши призначене покарання за сукупністю вироків, оскільки саме таке покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Крім того, як убачається з матеріалів кримінальної справи згідно наданої довідки Центрального госпіталю МВС України, лікування потерпілого ОСОБА_2 в Центральному госпіталі МВС України оплатила юридична особа ТОВ «АВЕСЕНА», у зв’язку з чим суд першої інстанції безпідставно стягнув з засудженого ОСОБА_1 на користь Центрального госпіталю МВС України кошти за лікування потерпілого ОСОБА_2
За таких обставин, вирок суду підлягає зміні, а апеляція захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_1 – частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляції прокурора та потерпілого ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Апеляцію захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 04 серпня 2010 року щодо засудженого ОСОБА_1 за ст. ст. 122 ч. 1, 71 КК України змінити.
Засудженому ОСОБА_1 пом’якшити покарання за сукупністю вироків застосувавши принцип часткового складання призначених покарань, та остаточно призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Виключити з вироку рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь Центрального госпіталю МВС 1 041 грн. 99 коп. витрат на лікування ОСОБА_2
В решті вирок суду залишити без зміни.
Судді:
_______________ _______________ ______________
Слинько С.С. Дмитренко Г.М. Журавель О.О.