УКРАЇНА

        Справа № 22-16785/11 р.                        Головуючий в 1 інстанції – Бортницька В.В.    

                                                                          Доповідач – Усик Г.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

          13 березня 2012 р. Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого – Усика Г.І.

суддів – Соколової В..В., Музичко С.Г.

при секретарі – Бігус М. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 листопада 2011 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, відділ реєстрації, імміграції та реєстрації фізичних осіб Печерського РУ ГУ МВС України у м. Києві  про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

в с т а н о в и л а:

             У жовтні 2011 р. ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання її такою, що втратила права користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1, посилаючись на те, що вона ніколи в спірному приміщенні не проживала, а є лише в ньому зареєстрованою, що перешкоджає їй як співвласнику цього житла в повній мірі користуватись та розпоряджатись ним, а також покладає на неї додаткові витрати по його утриманню.    

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09.11.2011 р. в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

           Зазначала, що суд не прийняв до уваги її докази, що підтверджують не проживання відповідачки на спірній житловій площі без поважних причин більше одного року, та відсутності її участі в утриманні цього житла.

Крім того, суд неправильно застосував ч.2 ст.405 ЦК України, а також норми матеріального права, які визначають її право, як власника майна, вимагати усунення перешкод у здійсненні користування та розпорядження ним.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник просили задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.

           ОСОБА_3, ОСОБА_4 та представник Печерського РУ ГУ МВС України у м. Києві в судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені за відомими суду адресами.

             Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

          Судом першої інстанції встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

          Позивачка ОСОБА_2 є власником 52/100 частин квартири  АДРЕСА_1, а третя особа ОСОБА_4 - власником 48/100 частин цієї квартири. Загальна площа квартири становить 57,2 кв.м. і складається з двох житлових кімнат

           Відповідачка ОСОБА_3 зареєстрована на зазначеній житловій площі, є сестрою позивача та дочкою третьої особи ОСОБА_4

           З наданих позивачем письмових доказів убачається, що ОСОБА_3 більше одного року не проживає у АДРЕСА_1

           Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ч.2 ст.405 ЦК України, на яку посилалась позивач, як правову підставу задоволення її вимог, регулює правовідносини пов’язані з правом користування чужим майном (сервітут), проте вона не надала доказів, які б стверджували про встановлення сервітуту.

           На думку суду правовідносини, що склались між сторонами врегульовано Житловим кодексом, проте оскільки представник позивача не скористався правом змінити підстави позову та відмовився пред’явити його на підставах визначених ЖК України, суд вважав необхідним відмовити в задоволенні позову за його безпідставністю.

          З таким висновком суду погодитись не можна, оскільки суд його дійшов внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

          Відповідно до ст.405 ЦК України член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік.

          Право користування чужим майном (сервітут) в правозастосувальній практиці виникло з набранням чинності ЦК України 2003 р.

          Відповідно до ч.1 ст. 402 сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

          Безпосередньо законом, незалежно від договору, будь-якого волевиявлення власника, встановлено право членів сім’ї власника житла на користування цим помеш канням. Зазначене прямо визначено в ч.1 ст.405 ЦК України, відповідно до якої члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

          Ураховуючи наведене, посилання суду на відсутність доказів, які б достовірно стверджували встановлення сервітуту між сторонами є помилковим, оскільки в даному конкретному випадку сервітут встановлено законом.

          Застосування до спірних правовідносин Житлового кодексу не виключається, в частині, що не суперечить Цивільному кодексу, однак переважному застосуванню підлягають норми Цивільного кодексу. Це зумовлено тим, що для регулювання відносин між власником житла та членами його сім’ї законодавець використав спеціальне положення про сервітут, який раніше до цих правовідносин не застосовувався, а тому застосування в цьому випадку положень ст.71 ЖК України є неправильним.

           Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що позивачу слідувало заявити позов на підставах визначених ЖК України, є неправильним.

          Оскільки в судому засіданні було встановлено факт не проживання ОСОБА_3 на спірній житловій площі понад один рік, зазначений юридичний факт є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.

          Ураховуючи наведене рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення по задоволення позовних вимог ОСОБА_2

           Крім того, відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати понесені по оплаті судового збору в розмірі 37,00 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – 8,50 грн., а всього судові витрати в розмірі 45,50 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,  

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення  Печерського районного суду м. Києва від 09 листопада 2011 р. скасувати та ухвалити нове рішення.

            Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на відшкодування судових витрат 45,50 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.  

             Головуючий:                                    Судді: