Справа № 22-910/12 р.
Головуючий у 1-й інстанції: Зарицька Ю.Л.
Доповідач: Усик Г.І.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 березня 2012 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Усика Г.І.
суддів: Соколової В.В., Пікуль А.А.
при секретарі: Бігус М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКО-Україна», третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування розпорядження та наказу, визнання формулювання причини звільнення неправильним, зобов’язання змінити формулювання причин звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
У липні 2011 р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «НІКО-Україна», в якому з урахуванням уточнень просив визнати незаконними та скасувати розпорядження ТОВ «НІКО-Україна» №110602 від 02.06.2011 р. «Про покриття шкоди працівниками», визнати незаконним та наказ ТОВ «НІКО-Україна» №110614\К-5 від 14.06.2011 р. про його звільнення з посади комірника складу запасних частин та мастильних матеріалів відділу продажу запасних частин технічного департаменту ТОВ «НІКО-Україна» за п.2 ст.41 КЗпП України, визнати формулювання причини звільнення неправильним, зобов’язати ТОВ «НІКО-Україна» змінити формулювання причини звільнення у трудовій книжці на «звільнений за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України» з 14.06.2011 р., стягнути з ТОВ «НІКО-Україна» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.06.2011 р. по 22.11.2011 р. в розмірі 14 125 грн., невиплачену заробітну плату за травень 2011 р. в сумі 1 253,17 грн., та стягнути на відшкодування моральної шкоди 15 000 грн.,
На обґрунтування своїх вимог зазначав, що наказом № 110614/К-5 від 14.06.2011 р. його звільнено з роботи за п.2 ст.41 КЗпП України у зв’язку з втратою довір’я при обслуговуванні матеріальних цінностей.
Вважав, що зазначені в наказі підстави звільнення – розпорядження №122 від 13.05.2011 р. та № 110602 від 02.06..2011 р. є незаконними, оскільки в них йдеться лише про проведення інвентаризації та наявність нестачі автозапчастин на суму 2 777,00 грн. Однак цими розпорядженнями не встановлено причин виникнення недостачі та його вини у спричиненні шкоди ТОВ «НІКО-Україна» з урахуванням укладеного з колективом комірників складу ЗПЧ СТО №1 договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Крім того зазначав, що саме по собі укладення цього договору не є підставою для покладення на нього відповідальності за нестачу автозапчастин, так як доступ до складу запчастин мали особи, які не були членами бригади, а саме: керівник відділу продажу запасних частин департаменту Антоненко А.М., а також Дворецький В.А. і Овсянников Є.Г., які здійснювали видачу автозапчастин в період проведення інвентаризації.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 06.12.2011 р. в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Зазначав, що висновок суду про законність його звільнення за п.2 ст. 41 КЗпП є безпідставним, оскільки суд залишив поза увагою його доводи про відсутність його вини у виникненні нестачі автозапчастин, а отже у відповідача не було підстав для його звільнення за ч.2 ст.41 КЗпП України. Крім того суд не звернув увагу на відсутність посадової інструкції комірника, якою були б визначені його обов’язки, порушення яких би давало підстави для його звільнення.
Не знайшли в рішенні суду і його твердження про те, що доступ до складу запасних частин мали особи, з якими не укладався договір про колективну бригадну матеріальну відповідальність від 29.12.2009 р., та що не всі матеріально відповідальні особи (члени колективу (бригади) були звільнені з роботи у зв’язку з втратою довір’я.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 просив задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.
Представник ТОВ «НІКО-Україна» просив апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що його було звільнено з роботи за п.2 ст.41 КЗпП України на законних підставах.
З таким висновком суду повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів справи позивач працював в ТОВ «НІКО-Україна» на посаді комірника складу запасних частин та мастильних матеріалів відділу продажу запасних частин технічного департаменту.
29.12.2009 р. між ТОВ «НІКО-Україна» та членами колективу (бригади) складу витратних матеріалів, запасних частин СТО-1 був укладений договір про колективну (бригадну) відповідальність.
Згідно розпорядження директора ТОВ «НІКО-Україна» №122 від 13.05.2011 р. для проведення інвентаризації складу ЗПЧ СТО-1 в період з 13.05.2011 р. по 15.05.2011 р., була призначена інвентаризаційна комісія.
З порівняльної відомості від 17.05.2011 р., складеної за результатами інвентаризації убачається, що нестача матеріальних цінностей становить 2777,50 грн.
Позивач був ознайомлений з порівняльною відомістю та сумою недостачі, що підтверджується його підписом.
Розпорядженням директора ТОВ «НІКО-Україна» № 11062 від 02.06.2011 р. за результатами інвентаризації та виниклої недостачі автозапчастин на складі ЗПЧ СТО №1, на матеріально відповідальних осіб (з якими було укладено договір про колективну відповідальність) покладено відшкодування шкоди у розмірі 6666,00 грн. шляхом стягнення шкоди з заробітної плати членів бригади, в тому числі з ОСОБА_1 - у сумі 1253,17 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконними розпорядження директора ТОВ «НІКО-Україна» №110602 від 02.06.2011 р. «Про покриття шкоди працівниками», суд першої інстанції правильно виходив з того, що такі вимоги позивача не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Відповідно до положень ч.1 ст.135-1 КЗпП України при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв’язаних із зберіганням, продажем (відпуском) або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.
Як було зазначено вище, з бригадою комірників складу ЗПЧ СТО-1, до якої входив і позивач, був укладений договір про колективну (бригадну) відповідальність від 29.12.2009 р.
Відповідно до п.12 цього договору, підставою для притягнення членів колективу (бригади) до матеріальної відповідальності є матеріальна шкода, заподіяна, в тому числі нестачею матеріальних цінностей, що підтверджується інвентаризаційними документами.
Розмір шкоди, заподіяної колективом (бригадою) підприємству визначається відповідно до ст.135-3 КЗпП України та п.16 договору, а саме: розподіляється між членами колективу пропорційно місячній тарифній ставці і фактично відпрацьованому часу.
Визначений ТОВ «НІКО-Україна» розмір шкоди, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 - 1253,17 грн. розрахований правильно, виходячи з розміру недостачі товарних цінностей на складі ЗПЧ СТО №1, умов договору про колективну відповідальність та вимог діючого законодавства.
Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу №110614/К-5 від 14.06.2011 р. про звільнення ОСОБА_1 з роботи за п.2 ст.41 КЗпП України у зв’язку з втратою довір’я при обслуговуванні матеріальних цінностей, та відмови в зміні формулювання причин звільнення то перевіряючи їх, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п.2 ст.41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Підставою для звільнення ОСОБА_1 в наказі директора ТОВ «НІКО-Україна» № 110614/К-5 від 14.06.2011 р. зазначено розпорядження №122 від 13.05.2011 р. та розпорядження №110602 від 02.06.2011 р
Зазначені розпорядження стосуються проведення інвентаризації на складі ЗПЧ СТО №1 та покриття шкоди заподіяної підприємству за результатами проведеної інвентаризації матеріально відповідальними особами, з якими був укладений договір про колективну (бригадну) відповідальність від 29.12.2009 р.
Будь-яких відомостей щодо винних дій ОСОБА_1, як особи, що обслуговує товарні цінності (умисне чи необережне порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями), які б давали відповідачу підстави для втрати до нього довір’я, ні наказ про його звільнення, ні наведені вище розпорядження №122 від 13.05.2011 р. та №110602 від 02.06.2011 р. не містять.
В матеріалах справи відсутні відомості щодо проведення відповідачем перевірки з метою встановлення причин виникнення нестачі матеріальних цінностей, встановлення винних осіб, а також щодо звільнення інших членів колективу (бригади) за результатами інвентаризації.
За таких обставин не можна визнати законним наказ директора ТОВ «НІКО-Україна» № 110614/К-5 від 14.06.2011 р. про звільнення позивача з роботи за п.2 ст.41 КЗпП України у зв’язку з втратою до нього довір’я при обслуговуванні матеріальних цінностей.
30.05.2011 р. ТОВ «НІКО-Україна» отримало заяву ОСОБА_1 про звільнення його з роботи за власним бажанням з 30.05.2011 р.
Відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Таким чином за відсутності правових підстав для звільнення ОСОБА_1 з роботи за п.2 ст.41 КЗпП України, та наявності його заяви про звільнення за власним бажанням, відповідач зобов’язаний був звільнити його з роботи за ч. 1 ст.38 КЗпП України.
У зв’язку з наведеним, вимоги позивача про зобов’язання ТОВ «НІКО-Україна» змінити формулювання причини його звільнення на «звільнений за власним бажанням за ч.1 ст.38 КЗпП України є законними та обґрунтованими, а тому висновок суду про відмову в їх задоволенні є помилковим, у зв’язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення таких вимог.
Відповідно до ч.3 ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним, або таким, що відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган який розглядає трудовий спір, зобов’язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудові книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених ч.2 цієї статті.
Оскільки ТОВ «НІКО-Україна» порушила трудові права ОСОБА_1 щодо законності його звільненні з роботи, і таке порушення призвело до його моральних страждань та втрати ним нормальних життєвих зв’язків, і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, він відповідно до ст.237-1 має право на відшкодування моральної шкоди.
При визначені розміру відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить з ступеня вини відповідача, тривалості моральних страждань позивача та істотності змін в організації його життя, і вважає необхідним визначити його в сумі 1000,00 грн.
Ураховуючи, що ОСОБА_1 не заявляв вимог про поновлення його на роботі, а просив визнати незаконним наказ про його звільнення з роботи за п.2 ст.41 КЗпП України та змінити формулювання причини його звільнення на «звільнений за власним бажанням» з 14.06.2011 р., і не надав доказів на підтвердження того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало його працевлаштуванню, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні його вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.06.2011 р. по 22.11.2011 р.
Виходячи з положень ст.88 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір, розмір якого на день ухвалення судового рішення становить 107 грн. 30 коп.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 грудня 2011 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення, зміни формулювання причин звільнення, відшкодування моральної шкоди скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.
Визнати незаконним наказ директора №110614/К-5 від 14.06.2011 р. про звільнення з роботи ОСОБА_1 з посади комірника складу запасних частин та мастильних матеріалів відділу продажу запасних частин технічного департаменту у зв’язку з втратою довір’я до нього, за п.2 ст.41 КЗпП України.
Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з «звільнено у зв’язку з втратою довір’я при обслуговуванні матеріальних цінностей п.2 ст.41 КЗпП України» на «звільнений за власним бажанням п.1 ст.38 КЗпП України».
Зобов’язати ТОВ «НІКО-Україна» внести до трудової книжки ОСОБА_1 відповідний запис про зміну формулювання причин його звільнення.
Стягнути з ТОВ «НІКО-Україна» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1000,00 грн.
Стягнути з ТОВ «НІКО-Україна» на користь держави судовий збір у розмірі 107 грн. 30 коп..
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: Судді: