№22-1185
Головуючий у 1 інст. – Ящук Т.І.
Доповідач – Побірченко Т.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2012 року Колегія суддів Судової палати з цивільних справ
Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого – Побірченко Т.І.
Суддів – Барановської Л.В., Качана В.Я.
при секретарі Левченко Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 08 червня 2011 року
в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна - про поділ майна подружжя ,-
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 18.03.2005 року. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18.05.2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04.12.2007 року, шлюб між сторонами розірвано. Зазначала, що з відповідачем познайомилася у травні 2004 року, деякий час зустрічалися, а з червня 2004 року стали спільно проживати без реєстрації шлюбу. На той час сторони не мали власного житла, орендували квартири. З метою придбання квартири та одержання необхідних коштів, за згодою з відповідачем, позивачка продала належну їй па праві власності двокімнатну квартиру у м. Кіровограді за 20000 доларів СПІА. які зберігала для купівлі спільної квартири .
В подальшому вона з відповідачем стали заробляти кошти, формуючи спільний бюджет. В жовтні 2004 року було прийняте спільне рішення про заснування ТОВ «Інвест Київ Буд», директором якого стала позивачка. В січні 2005 року було зареєстроване ТОВ «Аквамарин Київбуд», директором якого також була позивачка.
Також вона додатково працювала до лютого 2005 року на посаді оператора в ТОВ «Віжион Київ». За наполяганням відповідача вона звільнилась з цієї компанії і стала працювати разом з відповідачем.
На початку лютого 2005 року сторони прийняли спільне рішення про укладення шлюбу і ними в цей час була подана заява до Центрального РАГСу м. Києва .
Зазначає, що 02.03.2005 року, за два тижні до одруження, сторони спільно придбали чотирикімнатну АДРЕСА_1 на ім"я відповідача. Ремонт квартири було розпочато після укладення шлюбу, використовуючи спільні сімейні кошти. Протягом 2005 року та першої половини 2006 року сторони займались капітальним ремонтом квартири, в ній були замінені підлога, двері, переобладнана кухня та санвузол, покладена кахельна плитка, придбані та встановлені вбудовані кухонні меблі.
18.03.2005 року між сторонами було укладено шлюб.
26.04.2005 року сторонами спільно, в рівних долях з відповідачем, було придбано двокімнатну АДРЕСА_2
Посилалася на те, що відповідач проживає окремо від позивачки в чотирикімнатній квартирі, куди позивачка не має можливості потрапити за відсутності ключів. Добровільно виділити частку позивачки у АДРЕСА_1 відповідач не бажає.
Стверджувала, що при розлученні сторони домовились, що відповідач не буде мати ніяких матеріальних претензій до АДРЕСА_2. а позивачка не буде пред'являти позов про визнання права власності на половину чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1. Переоформлення належної позивачу 1/2 частки квартири по вул. Драгоманова домовились провести пізніше. Проте відповідач влітку 2009 року зареєструвався за адресою АДРЕСА_2 та звернувся з позовом про визначення порядку користування квартирою та вселення. Вважає, що такими діями він порушив досягнуті домовленості щодо поділу спільного майна.
Тому позивачка просила визнати спільною сумісною власністю з відповідачем АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності позивачки на 1/2 її частину ; поділити спільне майно . виділивши у власність позивачки АДРЕСА_2, а у власність відповідача виділити АДРЕСА_1.
28.12.2010 року позивачка подала уточнену позовну заяву, та уточнила позовні
вимоги, оскільки ОСОБА_6 22.08.2008 року АДРЕСА_1 була продана стороннім особам за 1 мільйон гривень. Позивачка вважає, що з продажу цієї квартири половина суми вартості квартири належить їй і становить 500 000 грн. Різниця вартості між 1/2 частинами цих квартир, відповідно до висновку про оцінку АДРЕСА_2, складає : 500000 грн. - 286 234 грн. = 213 766 грн. Позивачка вважає, що цю суму компенсації повинен їй сплатити відповідач. Тому позивачка просила : визнати АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін, шляхом визнання за позивачкою права власності на 1/2 її частину станом на 22.08.2008 року, тобто на день продажу ; визнати, що дії відповідача з, продажу вказаної квартири є неправомірними і порушують право власності позивачки ; зобов"язати відповідача в рахунок компенсації за спричинену позивачці майнову
шкоду, яка полягає у неправомірному , без згоди позивачки, продажі належної їй частки у
АДРЕСА_1 , надати їй у власність 1/2 частину у
АДРЕСА_2 та сплатити різницю
вартості між 1/2 частинами цих квартир, яка складає 213 766 грн..
12.05.2011 року позивачка подала уточнену позовну заяву та просила :
- визнати, що станом на 04.03.2005 року вона та ОСОБА_6 проживали однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки ;
- визнати АДРЕСА_1 спільною сумісною
власністю сторін з моменту її придбання і до продажу ;
- визнати, що дії відповідача з продажу АДРЕСА_1, без дозволу позивачки, є неправомірними і такими, що порушують її право власності;
- зобов*язати відповідача в рахунок компенсації за спричинену позивачці майнову шкоду, яка полягає у неправомірному , без згоди позивачки, продажі належної їй 1/2 частки у АДРЕСА_1 . відшкодувати їй в натурі у власність ? частину у АДРЕСА_2 та сплатити різницю вартості між 1/2 частинами цих квартир, яка складає 213 766 грн..
В судовому засіданні першої інстанції позивачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили позов задовольнити. Позивачка пояснювала, що у жовтні 2004 року вона з ОСОБА_1 та своїми доньками разом поселились у АДРЕСА_3 де стали проживати однією сім"єю та вести спільне господарство. Вони мали спільний бюджет, придбавали разом побутову техніку, одяг. У січні - березні 2005 року разом з ними також проживали батьки позивачки, які приїхали з м. Кіровограда, оскільки мати позивачки проходила обстеження та лікування у клініках м. Києва.
З січня 2005 року позивачка стала працювати разом з ОСОБА_1 у Київській міській державній адміністрації, де відповідач працював радником , та займатись продажем земельних ділянок, їх робоче місце було у приміщенні КМДА по вул. Хрещатик, 36. у кабінеті управління кадрами. Службовці КМДА допомагали їй вирішувати питання із продажем земельних ділянок. Вказаною діяльністю вона займалася протягом 2005-2006 років, готували висновки на продаж земельних ділянок, вона вивозила клієнтів на місцевість, клієнтами були бізнесмени, високопосадовці, депутати. Отримуючи високий дохід від проданих земельних ділянок вони змогли назбирати кошти і на початку березня 2005 року придбали чотирикімнатну квартиру. Позивачка особисто вибирала квартиру, в подальшому займалась її переплануванням, підбором та купівлею будівельних матеріалів.
Оскільки відповідач бажав, щоб дорослі доньки позивачки проживали окремо і з'явилася можливість придбати дешево ще одну квартиру, в кінці квітня 2005 року вони купили двокімнатну квартиру по АДРЕСА_2, позичивши у батьків позивачки 29000 доларів США.
Відповідачем без її відома була продана чотирикімнатна АДРЕСА_1, про що вона дізналась, лише пред'явивши даний позов. Тому в якості компенсації за половину вартості проданої належної їй 1/2 частини вказаної квартири , що складає 500 тисяч грн., позивачка просила присудити їй належну відповідачу 1/2 частину квартири'№147 по АДРЕСА_2 та кошти в сумі 213 766 грн..
Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_8 позовні вимоги ОСОБА_2 не визнавала, посилаючись на те, що позовні вимоги є надуманими та безпідставними. Пояснила, що відповідач придбав АДРЕСА_1 ще до реєстрації шлюбу з позивачкою , тому вона не може претендувати на вказану квартиру чи компенсацію за неї. Крім того, сторони ніколи не вели спільного господарства, навіть під час шлюбу у них не було спільного бюджету. Як до, так і після реєстрації шлюбу позивачка з дочками проживала у АДРЕСА_3. що відповідача не влаштовувало, оскільки він одружувався не для цього. Шлюб між сторонами було розірвано за його позовом , оскільки сімейні стосунки не склались, вони проживають окремо, не спілкуються, спільного господарства не ведуть, шлюбних відносин не підтримують. Взагалі з позивачкою познайомився у вересні 2004 року, близькі стосунки стали підтримувати з грудня 2004 року, а разом так ніколи і не жили. Відповідач і до цього часу проживає у орендованій однокімнатній АДРЕСА_4
Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та стягнути з позивачки на користь відповідача судові витрати у розмірі 8000 грн. на правову допомогу в суді адвоката ОСОБА_8.
Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 08 червня 2011 року позовні вимоги частково задоволені. Встановлено факт, що станом на 04.03.2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали однією сім'єю , були пов'язані спільним побутом.
Стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_2 компенсацію за належну їй 1/2 частину проданого спільного майна - АДРЕСА_1 - у розмірі 500 000 (п'ятсот тисяч ) гривень та судові витрати у розмірі 1820 грн., а всього стягнути 501820 (п'ятсот одну тисячу вісімсот двадцять) грн.. В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову ОСОБА_2 (проживає : АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_1 (зареєстрований : АДРЕСА_2) про поділ майна подружжя , що були вжиті ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 01.10.2010 року - у вигляді арешту АДРЕСА_1 що належить на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального закону.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлено, що 18 березня 2005 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_1, 1941 року народження, та ОСОБА_2, 1967 року народження, у Центральному відділі реєстрації шлюбів м.Києва з державним Центром розвитку сім»ї (т.1, а.с. 11). Спільних дітей не мають.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18.05.2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04.12.2007 року, шлюб між сторонами було розірвано ( а.с. 12, 14).
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 04.03.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 , ОСОБА_1 до реєстрації шлюбу придбав чотирикімнатну АДРЕСА_1 , загальною площею 97 кв.м., жилою площею 55.8 кв.м., за 450500 грн.. 21 березня 2005 року квартира була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 у Київському міському БТІ а.с. 62).
26.04.2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали у власність у рівних частинах кожний за договором купівлі-продажу АДРЕСА_2 за 290375 грн., що за курсом НБУ становить 57 500 доларів США ( а.с. 10). Вказана квартира є двокімнатною, загальною площею 65,6 кв.м., житловою площею — 35,2 кв.м..
Як вбачається з довідки форми № 3, виданої ОСББ «Позняки-ДнІпро» ОСОБА_2 зареєструвала місце проживання за вказаною адресою 09.12.2005 року, а ОСОБА_1 - 30.10.2009 року (а.с. 145).
З договорів купівлі-продажу квартир від 04.03.2005 року , 26.04.2005 року, від 22.08.2008 року, вбачається, що ОСОБА_1 як до, так і після реєстрації шлюбу мав зареєстроване місце проживання у АДРЕСА_4 проте з 2004 р. проживав в орендованій однокімнатній АДРЕСА_5 користуючись постійно телефоном вказаної квартири та сплачуючи комунальні платежі тощо, що підтверджується відповідними квитанціями (а.с. 228-244).
Встановлюючи факт проживання сторін однією сім»єю станом на 04.03.2005 року, тобто до реєстрації шлюбу, судом не встановлено з якого часу вони проживали однією сім»єю, місце їх спільного проживання та ведення спільного господарства, а також з чого складався їх єдиний бюджет, які кошти були нажиті під час спільного проживання однією сім»єю. Як зазначала сама позивач в червні 2007 року в апеляційній скарзі на рішення суду про розірвання їх шлюбу, судом не враховано факт мізерності часу тісного сумісного проживання, під час якого подружжя не мало шансів повноцінно пізнати один одного та розібратися у своїх почуттях. Як вбачається з рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 18 травня 27 року, яким шлюб між сторонами розірвано, сторони мали намір створити сім»ю після реєстрації шлюбу. Належних та допустимих письмових та інших доказів на підтвердження проживання сторін однією сім»єю до реєстрації шлюбу немає. Доводи відповідача щодо проживання окремими сім»ями за різними адресами, відсутність ведення спільного господарства та єдиного бюджету навіть під час знаходження в зареєстрованому шлюбі, що нарешті і стало підставою для його звернення з позовом про розірвання шлюбу, позивачем не спростовані. Постійне проживання відповідача у вищевказаній орендованій квартирі без позивача із середини 2004 року по день ухвалення оскаржуваного рішення також підтверджено допитаними у судовому засіданні суду першої інстанції свідками ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12. Пояснення ж свідків - батьків позивача – ОСОБА_13 та ОСОБА_14, її доньки, подруги, сусідки тощо плутані, протирічать одні одному, а тому не можуть бути визнані об»єктивними та неупередженими. Покази бувшого водія відповідача ОСОБА_15, звільненого з роботи та з яким відповідач знаходиться в неприязних стосунках, суперечливі, непослідовні.
За таких обставин, підстав для задоволення позовних вимог немає, оскільки вони не доведені.
Як вбачається з фотокопії договору від 13 липня 2004 року (а.с.6), позивач та її дві доньки продали АДРЕСА_6 за 17266,00 грн..
Доказів, що вказані кошти чи інші кошти позивача надавалися нею для придбання спірної квартири також немає.
Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення ц у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Керуючись ст.ст.307,309,313,314,317,319 ЦПК України, колегія,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 08 червня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна – про поділ майна подружжя.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
В касаційному порядку може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий-
Судді-