Справа №11а-494/2007                                                   Головуючий у І інстанції ШумськаН.Л.

Категорія ст. 309 ч. 2

КК України                                                                       Доповідач: Пайонкевич Т.Т.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

22 травня 2007 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого: Пайонкевича Т.Т. Суддів: Михайлишин Г.Я., Валько Н.М. з участю прокурора: Малиш Н.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Львові кримінальну справу за апеляцією адвоката ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2. на вирок Галицького районного суду м. Львова від 5 березня 2007 р. та

встановила:

Цим вироком:

ОСОБА_2, АДРЕСА_30 народження, українця, громадянина України, із середньою освітою, непрацюючого, розлученого, має на утриманні двоє малолітніх дітей, проживаючого в АДРЕСА_1, раніше судимого 16.02.2006 року Франківським районним судом м. Львова за ст. 309 ч.1 КК України на 1 рік позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік,

засуджено за ст. 309 ч.2 КК України на два роки позбавлення волі.

Згідно ст. 71 КК України частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком, остаточно призначено покарання 2 роки 6 місяців позбавлення волі.

Під вартою ОСОБА_2 перебуває з 10 листопада 2006 р. Вирішено питання речових доказів.

ОСОБА_2 визнаний винним в тому, що він 10.11.2006 року, перебуваючи в с Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області, повторно, незаконно придбав у невстановленої слідством особи медичний шприц з наркотичною речовиною - опієм ацетильованим, із вмістом опію в перерахунку на суху речовину в кількості 0, 27 гр. для власного вживання без мети збуту, який незаконно зберігав при собі та був затриманий того ж дня працівниками міліції в автомобілі-таксі ВАЗ 2109, д.н. НОМЕР_1, в АДРЕСА_2.

Адвокат ОСОБА_1 в своїй апеляції, не оспорюючи підставності засудження ОСОБА_2. та правильності кваліфікації його дій, вважає, що даний вирок є занадто суворим, просить вирок змінити в частині призначеного покарання та обрати більш м'яке покарання. Покликається на те, що ОСОБА_2 свою вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю, щиро розкаявся, дав суду правдиві покази, що не в повній мірі було враховано судом при обранні йому міри покарання. Крім того, у засудженого є на утриманні малолітні діти-двійнята - 1996 року народження, а сам він перебуває з 1995 року на обліку у Львівському психоневрологічному диспансері, за місцем проживання характеризується позитивно, що також не було враховано судом при обранні ОСОБА_2 покарання.

Вислухавши доповідача, міркування прокурора про залишення вироку без змін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона до задоволення не підлягає.

Обираючи покарання, суд врахував характер, ступінь суспільної небезпечності та тяжкість вчиненого ОСОБА_2 злочину, особу винного, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, повторно вчинив злочин в період іспитового строку за попередній, не займався суспільно-корисною працею, те, що він розкаявся у скоєному, та вважав за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст. 309 КК України як необхідне та достатнє для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Щодо покликання в апеляції адвоката про перебування ОСОБА_2 на обліку в психоневрологічному диспансері м. Львова, то згідно довідки № 2957д від 20.11.2006 року він дійсно перебуває на такому з 1995 року з діагнозом патохарактерологічний розвиток особистості по нестійкому типу, однак до диспансеру за допомогою не звертався. Згідно акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 1017 ОСОБА_2 психічною хворобою не страждає, виявляє розлади особистості та поведінки, емоційно нестійкого типу, імпульсивний варіант, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

ОСОБА_2 має на утриманні двох малолітніх дітей, але є розлученим, не працює,    проживає з батьками. Судом    обрано засудженому мінімальне

покарання,    передбачене санкцією ч.2 ст.309 КК України, за вчинений ним злочин повторно.

При наведених обставинах підстав для задоволення апеляції і зміни вироку суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 366, 377, 379 КПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Вирок Галицького районного суду м. Львова від 5 березня 2007 року відносно ОСОБА_2 залишити без змін, а апеляцію адвоката ОСОБА_1 - без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду України на протязі 6 місяців з моменту набрання нею законної сили.