Справа № 22ц-2690/5424/2012
Головуючий у 1– інстанції: Шевченко Н.М.
Доповідач : Кравець В.А.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2012 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
Головуючої – Кравець В.А.,
Суддів – Семенюк Т.А., Музичко С.Г.
при секретарі – Попандопало Ю.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про зобов’язання утримуватися від дій та відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А :
У квітні 2010 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
В мотивування вимог посилався на те, що він, будучи власником 57/100 частини квартири АДРЕСА_1, не може скористатися своїм правом щодо розпорядження майном, що належить йому на праві власності, у зв’язку з тим, що ОСОБА_2, яка є власником 43/100 частини зазначеної квартири, чинить йому перешкоди.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року – позов задоволено частково.
Ухвалено зобов’язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_3 щодо продажу належної йому на праві часткової власності 57/100 частини квартири АДРЕСА_1, у тому числі при огляді покупцями місць загального користування зазначеної квартири.
Ухвалено зобов’язати ОСОБА_2 утримуватися від будь-яких дій, які можуть порушити право ОСОБА_3 розпоряджатися належною йому 57/100 частини квартири АДРЕСА_1.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 500,00 (п’ятсот) грн.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 державне мито в сумі 17,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37,00 грн., всього загальною сумою 54,00 (п’ятдесят чотири) грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам. Так, ОСОБА_2 зазначає, що позивач надумано стверджує про те, що вона та її сини чинять перешкоди позивачеві в користуванні його власністю. Натомість зазначає , що саме ОСОБА_3 чинить перешкоди та створює нестерпні умови проживання їй та її сімї в квартирі.
В судовому засіданні апелянт скаргу підтримала.
Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3, як власник 57/100 спірної квартири, не обмежений у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, оскільки дане право є непорушним. Крім того, позивачем доведено його право вимагати усунення перешкод вчинених ОСОБА_2 у здійсненні ним права розпорядження належною йому частиною зазначеної квартири, а саме права її продажу.
Висновок суду відповідає обставинам справи та грунтується на вимогах закону.
Відповідно до ч.1 ст. 316 ,ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до положення ч. 1, 2 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Судом установлено, що сторони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , у якій 57/100 частини, що складається з однієї кімнати, загальною площею 17,6 кв.м., належить позивачеві ОСОБА_3 , 43/100 частини квартири належить відповідачам на праві спільної сумісної власності.
Так, ОСОБА_3 займає кімнату площею 17,60 кв.м, та, користуючись правом на розпорядження належної йому на праві власності частини квартири, у період з вересня 2008 року по вересень-жовтень 2009 року намагався продати належну йому частину квартири у зв’язку з неможливістю подальшого спільного проживання з відповідачкою та її дітьми, однак при огляді покупцями квартири, відповідач чинила перешкоди шляхом фізичного супротиву, провокування , образ в адресу позивача, залякуванні у неможливості поживання в квартирі сторонніх осіб та судовими тяганинами.
Обгрунтованість позову доведена, окрім того, доказами, які містяться у рішеннях Дніпровського районного суду м. Києва від 02.11.2007 та 29.04.2010р. та постановах про відмову в порушенні кримінальної справи від 31.07.2008 року та 04.11.2008 року де вказано, що ОСОБА_2 постійно перешкоджає ОСОБА_3 в користуванні місцями загального користування, на зауваження не реагує, на вимогу ВДВС Дніпровського РУЮ в м. Києві рішення суду в добровільному порядку виконувати відмовляється.
Отже, задовольняючи позов частково, суд вірно виходив з наявності та існування систематичних порушень,завданих відповідачкою щодо перешкоджання позивачу у здійсненні ним права розпорядження належною на праві власності частиною квартири та наявності підстав до задоволення позову в частині зобов’язання ОСОБА_2 утримуватися від будь-яких дій, що можуть порушити право ОСОБА_3 розпоряджатися належною йому частиною квартири АДРЕСА_1 , оскільки таке право власника визначене законом, є непорушним та задоволення даних позовних вимог фактично не тягне за собою юридичних наслідків, а є підтвердженням визначеного законом права позивача у розпорядженні належним йому на праві власності майном.
Відповідно до частини 3 статті 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до вимог ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнана у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд вірно виходив із засад розумності та справедливості та наявності порушеного права позивача .
Посилання ОСОБА_6 на те, що суд безпідставно позбавив її можливості прийняти участь у засіданні та надати докази на підтвердження своїх заперечень проти позову є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи містяться численні заяви про відкладення розгляду справи та ознайомлення з матеріалами даного цивільного провадження.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об’єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають.
Керуючись ст.ст. 303,304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року в справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Головуючий Судді