ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2012 року справа № 5020-45/2012
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Янюк О.С.,
за участю представників:
позивача –ОСОБА_1 (довіреність від 30.09.2009 б/н);
представника –ОСОБА_2 (довіреність від 16.01.2012 № 13)
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
(99038, АДРЕСА_2)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
(99011, АДРЕСА_1)
про стягнення 81 328,74 грн,
ВСТАНОВИВ:
04.01.2012 Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі –позивач, ФОП ОСОБА_3) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі –суд) з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі –відповідач, ФОП ОСОБА_4) про стягнення 81 328,74 грн. Позовні вимоги обґрунтовує 356, 360 Цивільного кодексу України та зазначає, що оскільки у відповідача наявна частка майна, то він повинен нести витрати по утриманню зазначеного майна.
Ухвалою суду від 11.01.2012 порушено провадження у справі та у порядку ст. 65 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) зобов’язано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору.
На підставі ст.77 ГПК України у судовому засіданні відкладався розгляд справи та неодноразово оголошувалась перерва. Черговий розгляд справи призначений на 21.03.2012.
Під судового засідання представник позивача підтримав вимоги позовної заяви та надав пояснення аналогічним, викладених у позові та письмових поясненнях (т.1 а.с.96-97).
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві (т.2 а.с.1-2), зокрема зазначив, що в період з 31.03.2009 по даний час не має доступу до вказаних об’єктів та не якої діяльності вести не може. Оскільки за зазначений період відповідач не здійснював господарську діяльність на об’єкті, по за межами своєї волі, то ці витрати не можна віднести до витрат на управління, утримання та збереження спільного майна. У зв’язку із зазначеним, просить у позові відмовити повністю.
На підставі ст.85 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін судом встановлені наступні обставини.
11.08.2009 між Відкритим акціонерним товариством «Енергетична компанія «Севастопольенерго»та ФОП ОСОБА_3 укладений договір на поставку електричної енергії №6255 (далі –Договір, т.1 а.с.11-14) відповідно до умов якого, зокрема п.1.1, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі.
Договір набирає сили з дня його підписання та укладений на строк до 31.12.2009. Договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не повідомить про припинення його дії чи перегляд його умов (п.9.4 Договору). Із матеріалів справи вбачається, що умови Договору виконувались обома сторонами, зокрема, у період з січня 2010 до жовтня 2011 року, а тому він є пролонгованим на умовах, визначених у п.9.4 Договору.
Відповідно до додатків №1,3 до Договору об’єктом Договору є бар «Каліпсо», живляча підстанція –ТП-238 (т.1 а.с.15,16)
На виконання умов зазначеного Договору та на підставі рахунків –актів виконаних робіт позивачем здійснювалась оплата за використану електричну енергію у період з серпня 2009 по жовтень 2011 року у розмірі 813 287,42грн (т.1 а.с.18-50, 89-91).
Згідно з інформацією КП «БТІ та ДРОНМ»СМР від 03.02.2012 №322 право власності на майно (цілісний майновий комплекс –кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1») за адресою АДРЕСА_3 зареєстровано: 10/100 частин –за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 23.01.2004; 90/100 частин –за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 24.08.2009 (т.1 а.с.116).
Відповідно до ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Так, у рішенні суду від 06.07.2010 у справі 5020-3/121, яке залишене в силі постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2011 (т.1 а.с.98-110) встановлено, що об’єкт „Громадсько-торгівельний центр” (кафе, бар) будувався на місці кафе „ІНФОРМАЦІЯ_1” (АДРЕСА_3); живлення електричною енергією кафе „ІНФОРМАЦІЯ_1” також здійснюється від ТП-238; будь-яких інших об’єктів, які живляться від ТП-238, окрім об’єктів, які входять до громадсько-торгівельного комплексу, що перебуває у спільній власності сторін, на майдані 300-річчя Російського флоту, буд. 7 в м. Севастополі, немає.
Наведене дозволяє суду дійти висновку, що бар „Каліпсо” структурно входить до складу громадсько-торгівельного центру.
Оскільки у відповідача наявна частина у розмірі 10/100 від загального майна, на останнього повинні бути покладені витрати по утриманню загального майн у розмірі 81 328,74грн. Зазначена обставина і стала підставою для звернення позивача до суду.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Статтею 358 ЦК України встановлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до ст.360 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними зі спільним майном.
З наведеної норми вбачається, що в разі ухилення одного з власників від свого обов’язку по управлінню, утриманню та збереженню спільного майна, інший співвласник, який зазнав відповідних витрат, має право на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.
Матеріали справи не містять доказів наявності договірної домовленості сторін про участь в управлінні, утриманні і збереженні їх спільного майна, проте, така домовленість є правом (ст. 358 ЦК України), а не обов’язком співвласників спільного майна, що не виключає права особи, яка зазнала втрат у зв’язку із самоусуненням іншого співвласника від участі в управлінні, утриманні і збереженні спільного майна, звернутися до суду із відповідним позовом.
Згідно з ч.4 ст.319 ЦК України власність зобов’язує.
Отже, із змісту зазначеної норми вбачається, що у відповідача наявне зобов’язання з утримання частини майна.
Оскільки, частка відповідача в спільному майні з серпня 2009 по жовтень 2011 року складала 10/100 об'єкта, суд вважає, що на останнього покладаються витрати по оплаті електричної енергії в розмірі 81 328, 74грн (813 287,42грн/10=81 328, 74грн).
Твердження відповідача щодо відсутності у нього доступу до вказаного об’єкта, судом до уваги не приймається, оскільки належних доказів у розумінні ст.33,34 ГПК України відповідач суду не надав. Крім того, зазначене питання та докази, на які посилається відповідач були предметом розгляду у господарській справі №5020-3/120 за позовом ФОП ОСОБА_4 до ТОВ «Крим-Казино», ФОП ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, зокрема і кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1»(т.1 а.с.111-115). За результатами розгляду зазначеної справи у позові було відмовлено, а рішення суду залишено без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.07.2010.
З урахуванням викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
За правилами ст. 49 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд –
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; 99011, АДРЕСА_1, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (99038, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на будь-який рахунок) 81 328,74 грн (вісімдесят одна тисяча триста двадцять вісім грн 74 коп.), а також судовий збір у розмірі 1 626,57 грн (одна тисяча шістсот двадцять шість грн. 57 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя підпис О.С. Янюк
Повне рішення в порядку статті 84-85 ГПК України
оформлено і підписано 26.03.2012.