РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 вересня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді: Берзіньш B.C.
Суддів: М'ясоєдової Т.М.
Летягіної Н.М.
при секретарі: Джемілєвій А.Е.
з участю: позивачки ОСОБА_1., її представника ОСОБА_2., відповідачки ОСОБА_3., її представника ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_2 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 січня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування не отриманої заробітної плати, компенсації вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування не отриманої з лютого по 14 травня 2005 року заробітної плати у розмірі за лютий - 262 грн., березень - 262 грн., квітень - 290 грн., травень -131 грн., а всього 945 грн. Крім того, при звільненні з роботи їй не були нараховані відпускні в сумі 375,36 грн. та компенсація за затримку розрахунку з 14 травня по 14 серпня 2005 року у сумі 828 грн., вихідна допомога - 828 грн., чим спричинена моральна шкода у розмірі 6074,65 грн., а всього відповідачка повинна сплатити ОСОБА_1 9050,98 грн. Свої вимоги позивачка мотивує тим, що вона працювала у відповідачки суб'єкта підприємницької діяльності - продавцем крамниці з 2003 року по 15 травня 2005 року, коли була звільнена за власним бажанням. При звільненні їй не були сплачені вищевказані грошові суми, тому вона просить стягнути їх з відповідачки ОСОБА_3
Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 18 січня 2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник позивачки ОСОБА_1. - ОСОБА_2. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1. в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також на порушення судом першої інстанції матеріального та процесуального закону. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо отримання позивачкою заробітної плати засновані на припущеннях і ніяких бухгалтерських документів, які б це підтверджували не надано, а показання свідків не можуть підтвердити факт отримання позивачкою заробітної плати.
Справа № 22ц-2533\2006
У запереченнях на апеляційну скаргу відповідачка зазначає, що ніяких порушень трудового законодавства вона не допускала, у зв'язку з чим позивачка не має права на відшкодування моральної шкоди. Крім того, вважає, що рішення суду законне і обгрунтоване.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1., її представника ОСОБА_2., відповідачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги представника позивачки ОСОБА_1. - ОСОБА_2. колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно зі статтею 303 ЦПК України при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, місцевий суд виходив з того, що журналом приходу і розходу грошей підтверджується отримання позивачкою заробітної плати, тому її вимоги не обґрунтовані.
Між тим з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна з наступних підстав.
Відповідно до частини 3 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Як зазначено в ч. 1 ст. 95 КЗпП України, мінімальна заробітна плата- це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці. Згідно частини 1 статті 115 наведеного кодексу, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Вимогами статті 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Згідно статті 117 наведеного кодексу, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 1 статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
На підставі статті 237 наведеного кодексу, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові згідно зі статтею 44 цього кодексу виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка з 21.05.2003 року по 14.05.2005 року працювала продавцем у суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 (а.с. 11, 12). Між сторонами 22.05.2003 року було укладено трудовій договір згідно якого, заробітна плата ОСОБА_1. складала 185 грн. на місяць (мінімальна заробітна плата на момент укладення трудового договору - а.с. 22).
Справа № 22ц-2533/06 Головуючий суду першої інстанції
Піменова Т.Н.
14.05.2005 року ОСОБА_1. відповідно до статті 38 КЗпП України звільнена за власним бажанням. Відомостей про знаходження позивачки ОСОБА_1. за період роботи у щорічних відпустках відповідачкою не надано і в матеріалах справи не мас (а.с. 12).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 місцевий суд виходив з того, що факт отримання позивачкою заробітної плати підтверджується журналом приходу і розходу грошей і товару.
Між тим з такими висновками місцевого суду погодитися не можна, оскільки відповідач не надав суду доказів, що підтверджують виплату позивачці заробітної плати і розрахунку при звільненні в строки, встановлені законом.
Наданий відповідачкою журнал приходу і розходу грошей і товарів не можна прийняти в якості доказу, що підтверджує виплату заробітної плати позивачці, оскільки в ньому не вказані дати і відсутній підпис ОСОБА_1. про отримання грошей і вказані суми не співпадають з розміром мінімальної заробітної плати встановленої трудовим договором і законом, яку повинна була отримувати позивачка.
Відповідно до вимог статей 28 і 29 Цивільного процесуального кодексу України вказаний журнал не можна визнати допустимим і належним доказом по справі.
Крім того, позивачка не підтверджує отримання грошей згідно записів журналу, а відповідачка не надала інших доказів на спростування доказів заявника.
Згідно частини 2 статті ЗО Закону України „Про оплату праці" власник або уповноважений ним орган зобов'язані забезпечити бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Також колегія суддів не може прийняти до уваги і показання свідків про те, що позивачці виплачувалася заробітна плата, оскільки у їх присутності заробітна плата ОСОБА_1 не виплачувалася, а інших доказів, які б підтверджували виплату ОСОБА_1 заробітної палати відповідачка та її представник суду першої та апеляційної інстанції не надали.
Посилання відповідачки на те, що відомості про виплату заробітної плати в неї зникли і з цього приводу вона зверталася із заявою до органів внутрішніх справ не підтверджує виплату позивачу заборгованості по заробітній платі та розрахунку при звільненні, тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1. обґрунтовані і підлягають задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції від 18.01.2006 року скасуванню з постановою нового рішення.
Колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1. підлягає стягненню: заборгованість по заробітній платі за період праці з 1 лютого по 14 травня 2005 року. З урахуванням того, що розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня по 1 квітня 2005 року складав 262 грн, а з 1 квітня 2005 року -290 грн., сума заборгованості складає 945 грн. (262грн.+262грн.+290грн.+131грн.); грошова компенсацію за невикористані відпустки за весь період праці з 21.05.2003 року по 14.05.2005 року в сумі - 375,36 грн. (2816,00 грн. / 360 х 48 днів відпустки); середній заробіток за затримку розрахунку з 15 травня по 14 серпня 2005 року в сумі 828 грн. (276 грн. х 3 місяці).
Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає, що моральна шкода заподіяна позивачці ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню в розмірі 200 грн., в решті позовних вимог належить відмовити, оскільки не надано доказів на підтвердження спричинення позивачці моральної шкоди в розмірі саме 6074,65 грн.
Не підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_1. в частині відшкодування вихідної допомоги згідно зі ст. 44 КЗпП України, оскільки позивачка та
Справа № 22ц-2533/0б Головуючий суду першої інстанції
Піменова Т.Н.
її представник не надали суду першої та апеляційної інстанції переконливих та достовірних доказів про те, що робітник припинила трудовий договір з відповідачкою внаслідок порушення нею законодавства про працю, тому в цій частині позову ОСОБА_1 слід відмовити.
Відповідно до положень частини 2 статті 88 ЦПК України суд, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Суд стягує на користь держави судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 60 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн.
З урахуванням наведеного, керуючись пунктами 2, 3 частини 1 статті 307, статтею 309, статтями 303, 304, 313, 314, 316, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_2 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 січня 2006 року задовольнити частково.
Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 січня 2006 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 945 грн., грошову компенсацію за невикористані відпустки в сумі 375,36 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 828 грн. і 200 грн. у відшкодування моральної шкоди. В решті позову ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 60 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 гривень.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з дня його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Справа № 22ц-25'33/06
Головуючий суду першої інстанції
Піменова Т.Н.
Доповідач М'ясоєдова Т.М.