1-98

ВИРОК

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

14 вересня 2007 року                                                                                                   місто Київ

Військовий місцевий суд Київського гарнізону у відкритому судовому засіданні в приміщенні військового суду у складі: головуючого підполковника юстиції РИМАРА Є.П.,  при секретарі ШЕРЕМЕТ О.Ю.,  за участю державного обвинувача - військового прокурора Деснянського гарнізону підполковника юстиції КОЗАКЕВИЧА С. В.,  захисника - адвоката ОСОБА_1потерпілого ОСОБА_2,  розглянувши кримінальну справу по обвинуваченню колишнього військовослужбовця військової частини А-1414,  рядового

ОСОБА_3  який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1  громадянина України,  неодруженого,  з середньою освітою,  такого,  що не має судимості,  перебуває на військовій службі з січня 1995 року,  в тому числі в якості прапорщика з грудня 1997 року,  проживаючого за адресою: АДРЕСА_2

в скоєні злочину,  передбаченого ч. 2  ст.  424,  КК України.

Судовим слідством військовий суд

ВСТАНОВИВ:

13 липня 2007 року,  біля 14-ї години,  в приміщенні канцелярії роти,  ОСОБА_3,  являючись військовою службовою особою - старшиною навчальної роти снайперів навчального батальйону військової частини А-1414,  діючи з невірного розуміння інтересів служби,  застосовував,  з метою підкорення та виховання до рядового ОСОБА_2 насильство за те,  що останній своєчасно не виконав команду щодо шикування і наніс потерпілому вісім ударів кулаком в потилицю,  один удар стопою ноги взутої у черевик з високим берцем в область спини та сідниць,  один удар кулаком в область спини,  два удари коліном в лівий бік тулубу,  завдавши потерпілому цими діями фізичного болю.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_3 винним себе у вчиненні вказаних злочинних дій визнав повністю і про обставини скоєного дав покази цілком відповідні викладеному вище,  пояснивши,  що він дійсно,  будучи обуреним невиконанням з боку ОСОБА_2 команди щодо шикування особового складу роти,  застосовував до нього фізичне насильство з метою його виховання. Особистих рахунків з потерпілим він до того не мав. Більше ніяких ударів потерпілому він не наносив. Крім того підсудний пояснив,  що на таку його поведінку суттєво вплинули сімейні проблеми з дружиною,  з якою він проживає у цивільному шлюбі та значне службове навантаження.

Крім особистого визнання,  вина підсудного підтверджується всією сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів,  які не викликають сумнівів у своїй достовірності,  підсудним та іншими учасниками процесу не заперечуються,  а тому,  враховуючи,  що підсудний та інші учасники процесу не оспорюють і правильно розуміють зміст фактичних обставин справи,  що відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції,  заслухавши думку учасників процесу,  та роз'яснивши їм положення  ст.  299 КПК України,  суд визнає недоцільним дослідження інших доказів по справі,  відносно цих фактичних обставин справи. При цьому учасникам судового розгляду судом було роз'яснено,  що у цьому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати вищезазначені фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Таким чином,  оскільки ОСОБА_3,  являючись військовою службовою особою,  застосував щодо підлеглого фізичне насильство,  то суд такі дії ОСОБА_3 кваліфікує за ч.2  ст.  424 КК України.

При призначенні покарання підсудному суд визнає і враховує,  як обставини,  що пом'якшують його відповідальність,  те,  що ОСОБА_3,  сприяв розкриттю злочину,  щиро розкаявся у вчиненому злочині,  по службі характеризується виключно позитивно,  за весь час служби неодноразово заохочувався керівництвом.

З урахуванням обставин справи,  вищевказаних пом'якшуючих обставин,  особи винного,  а також

того,  що підсудний діяв виходячи з невірного розуміння інтересів служби і його дії в певній мірі були обумовлені службовими та сімейними обставинами,  а також неправомірною поведінкою потерпілого,  який пробачив підсудного і просив суворо його не карати та не застосовувати до ОСОБА_3 позбавлення волі,  що в сукупності істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину,  то суд,  за таких обставин знаходить можливим перейти до іншого,  більш м'якого виду основного покарання,  не передбаченого санкцією  ст.  424,  ч. 2 КК України,  та замість позбавлення волі застосувати до підсудного,  з врахуванням його майнового стану покарання у вигляді штрафу,  тобто застосувати до нього  ст.  ст.  69,  53 КК України оскільки саме такий вид покарання на думку суду є справедливим,  а також необхідним і достатнім для його виправлення.

На підставі викладеного і керуючись  ст.  ст.  299, 323,  324,  328,  332 КПК України,  військовий суд,  -

ЗАСУДИВ :

ОСОБА_3 визнати винним у скоєні злочину,  передбаченого ч.2  ст.  424 КК України,  на підставі якої,  з застосуванням  ст.  ст.  69,  53 КК України,  призначити йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,  тобто 2550 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят) грн. 00 коп.

Міру запобіжного заходу щодо ОСОБА_3 - підписку про невиїзд - скасувати.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку у військовий апеляційний суд Центрального регіону України через військовий місцевий суд Київського гарнізону протягом 15 діб з моменту його проголошення,  а засудженим протягом того ж строку,  з моменту вручення йому копії вироку.