АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА іменем України
26 липня 2006 року. м. Луцьк
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі головуючого судді Александрової М.А., суддів Русинчука М.М. та Расевича С.І. при секретарі Царук О.В. розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відділу міграційної служби у Волинській області про визнання дій неправомірними за апеляційною скаргою позивача на постанову Луцького міськрайонно-го суду Волинської області від 26 травня 2006 року. Особи, які беруть участь у справі:
позивач - ОСОБА_1;
представник позивача - ОСОБА_2;
відповідач - відділ міграційної служби у Волинській області;
представники відповідача - Лакодей Володимир Петрович, Жадан Лариса Вікторівна, Бегаль
Андрій Петрович.
Колегія суддів
встановила: 1 лютого 2006 року ОСОБА_1 звернулась в суд із зазначеним позовом. Вимоги обґрунтовувала тим, що відділ міграційної служби у Волинській області 10 січня 2006 року видав їй повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця. Вважає, що дане повідомлення є незаконним у зв'язку з порушенням при його видачі положень статей 1,4, 12, 16 Закону України „Про біженців", ст. 1А Конвенції ООН „Про статус біженців", ст. 2 Протоколу про статус біженців. Просила скасувати наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця та зобов'язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця.
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2006 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, покликаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та направити справу на новий судовий розгляд.
Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а постанова скасуванню з ухваленням нової, з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, встановлений ч. 1 ст. 16 Закону України „Про біженців". Однак до такого висновку суд прийшов з порушенням норм процесуального права.
Згідно із абзацом 1 ч. І ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Справа № 22-а-199/06 Головуючий в 1 інстанції Шептицька Н.В.
Категорія 38 Доповідач Расевич С.І.
Частинами 1 і 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України „Про біженців" рішення органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі про відмову в прийнятті заяви про надання статусу біженця, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця протягом семи робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, а так само до суду, в установленому законом порядку.
28 грудня 2005 року ОСОБА_1. звернулась із заявою про надання статусу біженця.
Висновком головного спеціаліста відділу міграційної служби у Волинській області від 10 січня 2006 року у справі № 48/05 встановлено, що інформація, викладена у заяві, носить характер зловживання, оскільки відсутні обгрунтовані мотиви загрози життю, фізичного насильства, побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань; відсутнє будь-яке підтвердження якихось насильницьких дій відносно заявника та членів сім'ї; переїзд заявника в Україну з території Республіки Беларусь не був викликаний переслідуванням на її території, а носив плановий переїзд на нове місце проживання.
Наказом начальника відділу міграційної служби у Волинській області НОМЕР_1 ОСОБА_1 відмовлено у оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця на підставі зазначеного висновку.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, а тому постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови, оскільки строк для звернення до адміністративного суду не пропущено.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України „Про біженців" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необгрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
За правилами абзацу 2 ст. 1 зазначеного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Із матеріалів справи слідує, що позивач в 2003 році побоюючись стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань переїхала із країни своєї громадянської належності до третьої безпечної країни Республіки Беларусь, де перебувала до жовтня 2005 року.
Згідно абзацу 6 ст. 1 Закону України „Про біженців" третя безпечна країна - країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, за винятком випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи отримання притулку.
Оскільки ОСОБА_1 в третій безпечній країні не зверталась із заявою про надання статусу біженця відповідач правильно відмовив у оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця.
Таким чином у позові слід відмовити за його безпідставністю.
Посилання позивача на порушення відповідачем ст. 1А Конвенції ООН „Про статус біженців", ст. 2 Протоколу про статус біженців не заслуговують на увагу, оскільки вони відповідають в цій частині нормам Закону України „Про біженців".
Керуючись ст.ст. 198, 202, 207 КАС України, на підставі абзаців 2 і 6 ст. 1, ч. 6 ст. 12 Закону України „Про біженців", колегія суддів -
постановила:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2006 року в даній справі скасувати і ухвалити нову.
В позові ОСОБА_1 до відділу міграційної служби у Волинській області про визнання дій неправомірними відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання нею законної сили.