Справа № 2-826/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

31 травня 2011 року Київський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого - судді Малютіної Н.М.,

при секретарі –Негрій І.І.,

за участю позивача –ОСОБА_1,

за участю представника відповідача –ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа –Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Відділ державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції в м. Донецьку про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, суд -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що 05 лютого 2009 року приватним нотаріусом Київського міського округу ОСОБА_3 був виданий нотаріальний напис, зареєстрований в реєстрі за №56, відповідно до якого пропонована звернення стягнення на нерухому майно –трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та яка належить на праві власності позивачу. Вказане приміщення передано на підставі договору іпотеки в заставу ПАТ «Родовід банк»з метою забезпечення зобов’язань позивача за кредитним договором №Д002/ІЖ-470.07.1 від 14.12.2007 року. Виконавчий напис пред’явлено для виконання 02.04.2009 року державним виконавцем відділу ДВС Київського районного управління юстиції в м. Донецьку ОСОБА_4 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Згідно діючого законодавства нотаріус має можливість виконати нотаріальний напис тільки у випадку безспірності вимог, відповідно до п.284 Інструкції про порядок виконання  нотаріальних дій нотаріусами України. Судовою практикою встановлено, що належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості можуть бути лише первинні документи, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства. Однак платіжні документи, меморіальні ордена, розписки та чеки нотаріусу не надавались, тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед відповідачем, а також суми штрафних санкцій та процентів, які підтверджують безспірність вимог банку до боржника. Окрім того,  розрахунок боргу, якій був здійснений відповідачем відносно наявності грошового зобов’язання боржника за кредитом, процентам та пені, не може враховуватися, який підтверджує безспірність вимог банка до боржника. Відповідно до п.283 Інструкції про порядок виконання нотаріальних дій нотаріусами, передбачено, що виконавчий напис виконується у випадку порушення основного зобов’язання на протязі 30 днів з моменту отримання боржником письмового повідомлення, однак позивач такого повідомлення не отримував. Крім того, виконавчий напис нотаріуса може бути виконаний тим нотаріусом, який посвідчував договір іпотеки. Договір іпотеки №Д002/ІЖ-470.07.1 від 14.12.2007 року посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №2217. Просив визнати виконавчий напис нотаріусу  від 05.02.2008 року, який був зроблений приватним нотаріусом Київського міського округу нотаріального округу ОСОБА_3 таким, що не підлягає виконанню (а.с.3-5).

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просив суд задовольнити його в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, пояснивши, що вимоги позивача не ґрунтуються на законі, надала письмові заперечення (а.с.63-67) та пояснила, що  14 грудня 2007 року між Позивачем і Відповідачем було укладено договір  про іпотечний кредит  № Д002/ІЖ-470.07.1 Згідно до п.1.1. якого Відповідач надав Позивачу кредит у сумі 750 000, а Позивач зобов’язався повернути наданий кредит та сплатити проценти за користування кредитом в валюті договору, у строк по 14 грудня 2032 року включно. Відповідно до п. 3.1. кредитного договору в забезпечення виконання кредитних зобов'язань між Позивачем та Відповідачем було укладено іпотечний договір № Д002/ІЖ-470/1.07.1 від 14 грудня 2007 року нерухомого майна житлового призначення, а саме: трикімнатної квартири зі всіма об’єктами функціонально пов’язаними з цим нерухомим майном, загальною площею 66,1 кв. м., житловою площею 44,1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначений договір іпотеки був посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за номером 2217.

У зв’язку з порушеннями Позивачем умов кредитного договору (відповідно до п. 2.4. Позивач зобов’язувався щомісячно до 14 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього Договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані Кредитором відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 7 296,69 гривень відповідно до графіку погашення кредиту шляхом внесення готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань. Відповідач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 з листом про вчинення виконавчого напису. 05 лютого 2009 року Нотаріусом було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно, яким є трикімнатна квартира зі всіма об’єктами функціонально пов’язаними з цим нерухомим майном загальною площею 66,1 кв. м., житловою площею 44,1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності Позивачу, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за номером 56.  За рахунок коштів, отриманих від реалізації даної квартири пропонується задовольнити вимоги Банку у розмірі:- кредит в сумі 746 516,91 гривень; - відсотки в сумі 45 439,06 гривень; - пеня в сумі 3 172,87 гривень; Загальна сума заборгованості становить 795 128,84 (сімсот дев’яносто п’ять тисяч сто двадцять вісім) гривень 84 коп.

Третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, надав суду заяву, згідно якої просив розглянути справу за його відсутністю (а.с.35).

Представник третьої особи Відділ державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції в м. Донецьку в судове засідання не з’явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, надав суду заяву згідно якої просив розглянути справу за його відсутністю (а.с.34).

Суд, заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа –Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Відділ державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції в м. Донецьку про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.  

Судом встановлено, що  14 грудня 2007 року між Позивачем і Відповідачем було укладено договір  про іпотечний кредит  № Д002/ІЖ-470.07.1 Згідно до п.1.1. якого Відповідач надав Позивачу кредит у сумі 750 000, а Позивач зобов’язався повернути наданий кредит та сплатити проценти за користування кредитом в валюті договору, у строк по 14 грудня 2032 року включно (а.с.54-61). Відповідно до п. 3.1. кредитного договору в забезпечення виконання кредитних зобов'язань між Позивачем та Відповідачем було укладено іпотечний договір № Д002/ІЖ-470/1.07.1 від 14 грудня 2007 року нерухомого майна житлового призначення, а саме: трикімнатної квартири зі всіма об’єктами функціонально пов’язаними з цим нерухомим майном, загальною площею 66,1 кв. м., житловою площею 44,1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначений договір іпотеки був посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за номером 2217 (а.с.37-45). Відповідно до п. 2.4. Позивач зобов’язувався щомісячно до 14 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього Договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані Кредитором відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 7 296,69 гривень відповідно до графіку погашення кредиту шляхом внесення готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань. Відповідач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 з листом про вчинення виконавчого напису (а.с.46). 05 лютого 2009 року Нотаріусом було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно, яким є трикімнатна квартира зі всіма об’єктами функціонально пов’язаними з цим нерухомим майном загальною площею 66,1 кв. м., житловою площею 44,1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності Позивачу, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за номером 56 (а.с.36). На підставі виконавчого напису нотаріуса Відділом держаної виконавчої служби була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження від 11.03.2009 року (а.с.13).

Згідно до ст.. 50 Закону України «Про нотаріат»(в редакції 03.03.2009р.) нотаріальна дія або відмова в її вчиненні, нотаріальний акт оскаржують ся до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акту має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до ст.. 87 Закону України «Про нотаріат»для стягнення грошових сум або витребування від божника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст.88 Закону України «Про нотаріат»передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Пунктами 284,286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міню ста України від 03.03.2004 р. №20\5, заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом міністрів України.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у даному Переліку.

Із матеріалів справи судом встановлено, що звертаючись до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, Банк надав усі передбачені вказаним Переліком документи, а саме оригінал договору про іпотечний кредит  № Д002/ІЖ-470.07.1 від 14 грудня 2007 року, іпотечний договір № Д002/ІЖ-470/1.07.1 від 14 грудня 2007 року нерухомого майна житлового призначення  посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за номером 2217, якими за згодою сторін було передбачено, що звернення стягнення на майно здійснюється відповідно до приписів норм чинного законодавства України, або на підставі виконавчого напису нотаріуса та умов цього договору, розрахунок сум заборгованості за даним  договору про іпотечний кредит  № Д002/ІЖ-470.07.1 від 14 грудня 2007 року, а також письмове попередження Банку про усунення порушень, яке позивач особисто отримав за 30 днів до звернення  за вчиненням виконавчого напису, а саме 14.11.2008 року, про що свідчить його підпис на повідомленні. Згідно тексту цього листа Банк пропонував позивачу у добровільному порядку погасити суму зазначенної у попередженні заборгованості за кредитним договором у повному обсязі та зазначив, що у випадку невиконання вищевказаної вимоги у зазначений строк, Банком буде звернення стягнення  на предмет іпотеки відповідно до умов Договору іпотеки.

Тому суд приходить до висновку, що матеріали справи свідчать про те, що 14 листопада 2008 року Позивач отримав лист-претензію Банку з вимогою достроково повернути суму кредиту, сплатити відсотки за користування кредитними коштами та пеню за порушення виконання зобов’язань  за кредитним договором. В даному листі було зазначено суму, що підлягала сплаті станом на дату його складання, тобто на 13 жовтня 2008 року. З огляду на наявні в справі матеріали Позивач погоджувався з вказаною сумою, оскільки на повідомленні стоїть його підпис про отримання цього повідомлення і до суду з цього приводу він не звертався.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що Нотаріус діяв в межах Закону України „Про нотаріат” та Інструкції „Про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України” і вчинив виконавчий напис на підставі наданих документів, перелік яких встановлений Постановою КМУ від 29 червня 1999 року № 1172. Посилання Позивача на те, що виконавчий напис було вчинено з порушеннями п. 283 Інструкції „Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, а саме без письмового повідомлення про порушення умов кредитного договору спростовуються матеріалами справи –Позивач 14 листопада 2008 року отримав лист-претензію, про що свідчить поштове повідомлення з відміткою „вручено особисто”, а виконавчий напис було вчинено лише 05 лютого 2009 року, тобто через більше ніж через 30 днів з моменту отримання повідомлення.

Крім того, як було встановлено в судовому засіданні і підтверджено матеріалами справи, згідно з  П. 2.4.4. договору іпотеки на Позивача покладено обов’язок застрахувати предмет іпотеки на строк дії договору іпотеки на користь Іпотекодержателя. Аналогічні приписи містить і ст.. 8 Закону України „Про іпотеку”. На виконання вимог Закону  та даного пункту договору іпотеки між Позивачем та Закритим акціонерним товариством Фінансова група „Страхові традиції” було укладено договір добровільного страхування майна № 03-1063-07/ИМ від 14 грудня 2007 року. Застраховане майно –трикімнатна квартира, загальною площею 66,1 кв. м., житловою площею 44,1 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_1. Строк дії договору –протягом одного року з моменту надходження страхового платежу до каси або на поточний рахунок рахунок Страховика. П. 1.3.4. зазначеного договору страхування передбачено, що  загальний страховий платіж сплачується одноразово до 15 грудня 2007 року. Після сплину строку дії даного договору страхування Позивачем не було надано жодних доказів подовження його дії, про що в судовому засіданні не заперечував сам позивач, тому суд вважає, що майнові інтереси Банку опинилися під загрозою.

Частиною 3 ст. 35 Закону України „Про іпотеку” передбачає: „вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки”.

Згідно до ч. 1 ст.. 12 Закону України „Про іпотеку” - у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України „Про іпотеку” - у разі порушення іпотекодавцем обов'язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті, або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що Відповідач у своїх діях дотримувався вимог чинного законодавства України, так як законом йому надано право на звернення стягнення на предмет іпотеки і без попереднього повідомлення з огляду на створення Позивачем умов, що створюють реальну загрозу правам та майновим інтересам Банку.

Що стосується доводів позивача в тієї частині, що виконавчий напис нотаріуса може бути виконаний тим нотаріусом, який посвідчував договір іпотеки, суд вважає необхідним зазначити наступне. Згідно з Інструкцією „Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, а саме Розділом 32 визначено порядок вчинення виконавчих написів. Жодний з пунктів даного розділу не вказує на заборону вчинення виконавчого напису іншим нотаріусом, ніж той, що посвідчував договір іпотеки. П. 282 вказаної Інструкції передбачає, що виконавчий напис (окрім вимоги про несплату чеку) вчинюється нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, знаходження боржника або стягувача.

Ч. 4 ст. 55 Закону України „Про нотаріат” встановлено, що посвідчення правочинів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.

Правовий аналіз ст. 55 Закону України „Про нотаріат” дозволяє зробити висновок про можливість вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на договорі іпотеки також і за місцезнаходженням однієї із сторін правочину, тобто, за місцем реєстрації Відповідача –у м. Київі.

Враховуючи зазначені обставини, суд вважає, що підстав для визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, не має.

Доводи позивача про те, що подані нотаріусу документи не підтверджували безспірність заборгованості, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються поясненнями самого позивача та матеріалами справи, з яких вбачається, що розмір заборгованості визнається позивачем та він її не оскаржував.   

На підставі викладеного, ст.. 3, 11, 13, 93, 533, Цивільного кодексу України, статей 8, 12, 35 Закону України „Про іпотеку”, п. 282 розділу 32 Інструкції „Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, статей 13-1, 34, 36, 55, 87, 88 Закону України "Про нотаріат", п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. N 1172,ст.. 3 Закону України „Про виконавче провадження”, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 209, 212, 213, 214, 215, 224-226 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа –Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Відділ державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції в м. Донецьку про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню – відмовити.

З повним текстом рішення сторони можуть ознайомитися з 6 червня 2011 року.

          Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня  отримання копії цього рішення.

Суддя:

На порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов'язання виконував частково, не в повному обсязі сплачував суми за графіком погашення кредиту, вносив платежі періодично з порушенням строків, встановлених договором, у зв'язку з чим станом на 23.05.2008 року нараховані та несплачені відсотки становили 4882,53грн., комісія - 393,76грн., пеня - 429,62грн., станом на 27.10.2008 року відповідач мав прострочений до сплати кредит в сумі 1471,38грн., прострочені відсотки- 14,94грн., пеню - 0,10грн., станом на 19.01.2009 року прострочені відсотки становлять 950,25грн., комісія - 98,43грн., пеня - 1,68грн.

Р І Ш Е Н Н Я   

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ   

 05 січня 2010 року                                              Апеляційний  суд Донецької області в складі:

 головуючого-судді                                      Кондратьєвої О.М.

суддів                                                Соломахи Л.І., Могутової Н.Г.

при секретарі                                                Артамоновій С.О.

за участю:

                  представника позивача                                ОСОБА_8                           

                  відповідача                                                    ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу  позивача –Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»на рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 09 жовтня 2009 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави, -

  В С Т А Н О В И В:   

 04 серпня 2009 року  Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»(далі  ЗАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом до  ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави .

Зазначало, що 19 червня 2008 року між ОСОБА_2 та банком був укладений кредитний договір № 234641-CRED, згідно якого ОСОБА_2 19 червня 2008 року отримав кредит у розмірі 6 100 доларів США зі сплатою 20% на рік за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 15 червня 2010 року.

В порушення вимог ст. 526, ст. 527 ЦК України відповідач свої зобов’язання за кредитним договором  належним чином не виконує, в зв’язку з чим станом на 13 травня 2009 року має заборгованість у розмірі 5 288,83 долари США, з яких:

4 770,95 доларів США - заборгованість за кредитом

234,75 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом

та штрафні санкції відповідно до умов кредитного договору:

32,85 доларів США - штраф (фіксована частина)

250,28 доларів США - штраф (процентна складова).

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між банком та відповідачами був укладений договір застави № 36873 від 19 червня 2008 року, згідно якого відповідачі надали в заставу належне їм майно, опис якого зазначено в договорі.

Згідно договору застави у випадку порушення заставодавцем/позичальником зобов’язань за кредитним договором або за договором застави, заставодавець зобов’язаний передати предмет застави заставодержателю в заклад.

В порушення цих умов договору відповідачі предмет застави в заклад банку не передали.   

ЗАТ КБ «Приватбанк»просив:

-   передати в заклад ЗАТ КБ «Приватбанк»шляхом вилучення у ОСОБА_2, ОСОБА_3 заставлене майно, яке зазначено в договорі застави № 36873 від 19 червня 2008 року;

-   в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 234641 –CRED від 19 червня 2008 року в розмірі 5 288,83 доларів США звернути стягнення на майно, зазначене в договорі застави  № 36873 від 19 червня 2008 року, шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця (а.с. 2-3).

Рішенням  Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 09 жовтня 2009 року у задоволенні  позову ЗАТ КБ «Приватбанк»відмовлено (а.с. 42-43).

Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 2.3.9 кредитного договору банк має право при настанні умов, зазначених в п. 2.3.3, стягнути кредит до настання строків, передбачених  п. 1.4, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно, та реалізувати свої потреби, що витікають з договору за рахунок іншого майна позичальника, його гарантів та поручителів, у відповідності з діючим законодавством. Всупереч вимогам п. 2.3.9 кредитного договору вимоги про стягнення кредиту банком не заявлені, а одразу пред’являються вимоги щодо звернення стягнення на заставлене майно.

В апеляційній скарзі ЗАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати  та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову, суд не врахував, що саме   п. 2.3.9 кредитного договору передбачено, що банк має право стягнути кредит до настання строків, передбачених п. 1.4 договору, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно. Право банку на звернення стягнення на заставлене майно передбачено Законом України «Про заставу», норми якого не містять будь-яких додаткових умов, що обмежують право кредитора звернути стягнення на предмет застави. Відповідно до ст. 11 ЦПК України позивач самостійно визначає спосіб захисту порушеного права і відповідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством  (а.с. 48-49).

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 17 липня 2009 року ЗАТ КБ «Приватбанк»змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»(далі ПАТ КБ «Приватбанк») (а.с. 82).

В судовому засіданні апеляційного суду представник ПАТ КБ «Приватбанк»ОСОБА_8, яка діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності (а.с. 81), доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилася, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином. Надала заяву про розгляд справи у її відсутність (а.с. 80).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_8, відповідача ОСОБА_2, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає  задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав:

З матеріалів справи встановлено, що 19 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «Приватбанк»(найменування банку на той час) був укладений кредитний договір № 234641-CRED, згідно якого банк надав ОСОБА_2 19 червня 2008 року шляхом перерахування на картрахунок кредит у розмірі 6 100 доларів США зі сплатою 20% на рік за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 15 червня 2010 року (а.с. 6-9).

В забезпечення виконання позичальником ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «Приватбанк»(найменування банку на той час) 19 червня 2008 року був укладений договір застави майна, згідно якого заставодавці ОСОБА_2, ОСОБА_3 надали банку в заставу належне їм на праві власності наступне майно, яке знаходиться за адресою: м. Слов’янськ вул. Октябрьської Революції 11-76:

1.   ПК SPS, A3876GS/AA64*2,AM2/3800, №51289, монітор LG                                       №608NTRLAL910, 2008г.

2.   телевізор LG,  № 712UV00042, 2008г.

3.   ДВД  № 711285694, 2008г.

4.   пральна машина WHIRPOOL, AWE 7515, 2008г.

5.   посудомийна машина ARISTON LL 42 EU, 2008г.

6.   збірна-розбірна камера КХС2-6, холод. Агрегат ФАК-1,5 № D 39932   

7.   парогенератор твердо- та жидко-топливний № WZ250-HYD (а.с. 12-13).

Під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що фактично заставлене майно в теперішній час знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, де фактично мешкає подружжя ОСОБА_2, ОСОБА_3

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.   

Відповідно до частини 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).   

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором позичальник ОСОБА_2 з грудня 2008 року свої зобов’язання за кредитним договором згідно графіку погашення кредиту та процентів належним чином не виконує, в зв’язку з чим станом на 13 травня 2009 року мав прострочену заборгованість за кредитом –927,29 доларів США та заборгованість за процентами за користування кредитом - 234,75 доларів США, в тому числі несплачені проценти на прострочену заборгованість –200, 58  доларів США (а.с. 5). Цей розрахунок заборгованості відповідає умовам кредитного договору та відповідачем ОСОБА_2 не спростований.

Згідно частини 2 ст. 1050 ЦК України я кщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.   

Згідно п. 2.3.9 кредитного договору при настанні подій, зазначених в п. 2.3.3, в тому числі порушенні позичальником будь-якого з зобов’язань, передбачених умовами цього договору, банк має право стягнути кредит до настання строків, передбачених п. 1.4 цього договору (15 червня 2010 року), в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет застави, а також реалізувати свої вимоги, що випливають з цього договору за рахунок іншого майна позичальника, його гарантів та поручителів відповідно до діючого законодавства (а.с. 6-9).

Тобто вимоги банку про  дострокове повернення ОСОБА_2, який прострочив виконання зобов’язання, частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів є такими, що ґрунтуються на законі.

Заперечення відповідача ОСОБА_2 про те, що строк виконання зобов’язання, яким він вважає 15 червня 2010 року, не настав, є необґрунтованими.   

Згідно п. 2.2.3 кредитного договору позичальник зобов’язався погашати кредит в дату згідно графіку погашення кредиту та процентів, зазначеному в додатку № 1, а саме, щомісячно погашати по 310,72 доларів США, частку з яких, визначену в додатку № 1, - на погашення кредиту, а частку - на сплату процентів (а.с. 6-9, а.с. 11).

Відповідно до п. 4.7 кредитного договору  погашення кредиту та сплата процентів за цим договором здійснюються в валюті кредиту, тобто в доларах США (а.с. 6-9).   

На час розгляду справи апеляційним судом сума заборгованості ОСОБА_2 за  кредитним договором  № 234641-CRED від 19 червня 2008 року, враховуючи  право банку  вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася,  відповідно до ст. 11 ЦПК України складає  5 005,70 доларів США, з яких:

- поточна заборгованість за кредитом - 3 843,66 долари США;

- прострочена заборгованість за кредитом – 927,29 доларів США;

- заборгованість за процентами за користування кредитом - 234,75 доларів США (а.с. 5).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:   

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;   

2) зміна умов зобов'язання;   

3) сплата неустойки;   

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.   

Згідно позову банк до заборгованості відповідача ОСОБА_2 включив штраф  32,85 доларів США (фіксована частина) та 250,28 доларів США (процентна складова).

Згідно пояснень представника позивача ОСОБА_8 в судовому засіданні апеляційного суду, штраф відповідачу нарахований згідно п. 6.6 кредитного договору.

Відповідно до п. 6.6 кредитного договору  у разі порушення позичальником строків платежів з будь-якого грошового зобов’язання, передбаченого цим договором більш ніж на 120 днів, в зв’язку з чим банк повинен буде звернутися до суду, позичальник повинен сплатити банку штраф в розмірі 250 грн. + 5% ціни позову (а.с. 6-9).

Оскільки позичальник ОСОБА_2  порушив строки платежів за зобов’язаннями як по сплаті кредиту, так і по сплаті процентів за користування кредитом, строк прострочення з грудня 2008 року перевищує 120 днів, позивач з цього приводу 04 серпня 2009 року звернувся до суду, відповідач ОСОБА_2 повинен відповідно до п. 6.6 кредитного договору, ст. 6, ст. 546, ст. 549 ЦК України  сплатити позивачу штраф, який на час розгляду справи апеляційним судом складає  2 248 грн. 53 коп. (5 005,70 доларів США х 7,985 грн. х 5% + 250 грн., де 5 005,70 доларів США - заборгованість позичальника за кредитним договором, що фактично є ціною позову; 7,985 грн. –офіційний курс 1 долара США станом на 05 січня 2010 року).

Вимоги позивача щодо обчислення штрафу у доларах США є такими, що суперечать вимогам ст. 533 ЦК України та п. 6.6  кредитного договору, в якому сума штрафу визначена в гривні України.   

Таким чином, заборгованість відповідача ОСОБА_2 перед банком за кредитним договором  № 234641-CRED від 19 червня 2008 року на час розгляду справи апеляційним судом відповідно до ст. 11 ЦПК України складає 5 005,70 доларів США та 2 248 грн. 53 коп.   

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).   

Відповідно до ст. 589, ст. 590 ЦК України та  ст. 20  Закону України «Про заставу»від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.   

Відповідно до ст. 589 ЦК України та ст. 19  Закону України «Про заставу»за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.   

Відповідно до ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.   

Відповідно до ст.  20  Закону України «Про заставу»звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.   

Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа, суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.   

Відповідно до ст. 590 ЦК України та  ст. 20  Закону України «Про заставу»якщо предмет одного договору застави складають дві або більше речей (два чи більше прав), стягнення може бути звернено на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав) за вибором заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (право), він зберігає право наступного стягнення на інші речі (права), що складають предмет застави.   

Застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору, є одним з видів забезпечувальних обтяжень, які також регулюються вимогами Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року № 1255-IV.

Відповідно до ст. 22 зазначеного закону за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає:   

1) відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження;   

2) сплату процентів і неустойки;   

3) сплату основної суми боргу;   

4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов'язання або умов обтяження;   

5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.   

Відповідно до ст. 23 зазначеного закону відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.   

Якщо предметом забезпечувального обтяження є два або більше об'єктів, обтяжувач отримує задоволення за рахунок такої їх кількості, яка достатня для повного задоволення забезпеченої обтяженням вимоги. У цьому разі обтяжувач самостійно визначає рухоме майно, на яке звертається стягнення.   

Відповідно до ст. 24 зазначеного закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.   

Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.   

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції ці вимоги законів не врахував і дійшов помилкового висновку про те, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави лише у разі стягнення за рішенням суду відповідної заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язання.

Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України порушення норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Відповідно до п. 2 договору застави майна № 36873 від 19 червня 2009 року за цим договором заставою забезпечується виконання зобов’язань позичальника ОСОБА_2, що випливають з кредитного договору від 19 червня 2008 року № 234641 та додатку № 1, а саме:

-   повернути кредит у сумі 6 100 доларів США

-   повну сплату відсотків за користування кредитом

-   сплата пені у порядку та в розмірі, визначених п. 4.1 кредитного договору.

Відповідно до п. 4 договору застави заставою також забезпечуються вимоги заставодержателя щодо відшкодування:

-   витрат, пов’язаних з пред’явленням вимоги за кредитним договором і зверненням стягнення на предмет застави;

-   витрат на утримання і збереження предмету застави;

-   витрат на страхування предмету застави, якщо такі зроблені заставодержателем;

-   збитків, завданих порушенням умов цього договору;

-   збитків, завданих порушенням позичальником зобов’язань та кредитним договором;

-   витрат, пов’язаних з реєстрацією предмету застави в Державному реєстрі застав рухомого майна та державному реєстрі обтяжень рухомого майна (а.с. 12-13).

Відповідно до п. 14. 10 договору застави у разі звернення стягнення на предмет застави згідно п. 14.8.1, 14.8.2, 14.8.3 цього договору заставодержатель має право задовольнити за рахунок предмету застави свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи кредит, проценти, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати по реєстрації та утриманню предмета застави, а також витрати понесені у зв’язку із пред’явленням позову.

Відповідно до п. 14.8 договору застави позивач має право звернути стягнення на предмет застави:

- у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов’язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані (п. 14.8.1);

- звернути стягнення на предмет застави незалежно від настання термінів виконання якого-небудь з зобов’язань за кредитним договором у випадках порушення позичальником якого-небудь з зобов’язань, передбачених умовами кредитного договору (п. 14.8.3).

Оскільки позичальник ОСОБА_2 порушив свої зобов’язання за кредитним договором щодо своєчасного згідно додатку № 1 погашення кредиту та процентів за користування кредитом, має прострочену заборгованість, позивач відповідно до п. 14.8 договору застави та вимог закону має право звернути стягнення на предмет застави.

Відповідно до п. 9 договору застави вартість всіх предметів застави складає 32 728 грн. (а.с. 12-13), тобто вона менша, ніж заборгованість за кредитним договором на час розгляду справи апеляційним судом (5 005,70 доларів США + 2 248 грн. 53 коп.), а тому позивач обґрунтовано ставить питання про звернення стягнення на всі 7 предметів застави.

Відповідно до ст. 25  Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.   

У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються:   

1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження;   

2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача;   

3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;   

4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону;   

5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження;   

6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.   

Відповідно до п. 21 договору застави майна № 36873 від 19 червня 2008 року  реалізація предмету застави за вибором заставодержателя здійснюється будь-яким із способів:

-   через прилюдні торги

-   через аукціон

-   через комісійні магазини

-   через біржу

-   шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, в тому числі з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавців

-   іншим не забороненим чинним законодавством способом.

Ця умова договору застави щодо способу реалізації предмету застави не суперечить вимогам закону, оскільки такі способи реалізації предмету застави передбачені як ЦК України, так і Законами України «Про заставу», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Крім того, відповідно до ст. 3 ЦК України  свобода договору є однією з загальних засад цивільного законодавства і відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.   

Оскільки відповідно до п. 21 договору застави право вибору способу реалізації предмету застави належить заставодержателю, вимоги позивача про звернення стягнення на предмет застави шляхом його безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавців є такими, що ґрунтуються на законі та відповідають умовам договору, укладеного між сторонами.

Згідно наданого позивачем витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна станом на 21 грудня 2009 року інших обтяжувачів майна фізичної особи ОСОБА_2, зазначеного в договорі застави від 19 червня 2008 року,  не зареєстровано (а.с. 84).

Відповідно до п. 16.10 договору застави майна № 36873 від 19 червня 2008 року, який укладеного між сторонами по цій справі, у випадку порушення позичальником зобов’язання за кредитним договором, заставодавці зобов’язуються передати предмет застави заставодержателю в заклад за актом прийому-передачі, що підписується сторонами.   

Згідно ст. 44 Закону України «Про заставу» заклад - застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя.   

В порушення умов договору застави відповідачі предмети застави до теперішнього часу в заклад позивачу не передали, що є перешкодою в зверненні стягнення на предмет застави у спосіб обраний заставодержателем.

Відповідно до частини 1 ст. 620 ЦК України у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання.   

Враховуючи зазначене, вимоги позивача про передачу йому в заклад заставленого майна є такими, що ґрунтуються на законі.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк»в повному обсязі.   

Підстави для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, перелік яких наведений в ст. 311 ЦПК України та є вичерпним, апеляційним судом не встановлені, а тому апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк»в цій частині задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України я кщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.   

Відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються  позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві -  пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.   

Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993р. «Про державне мито», п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України із позовних заяв майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1% ціни позову, але не менше 3 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більш 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; із позовних заяв немайнового характеру -  0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у сумі 404 грн. 87 коп. (а.с. 1).   

Апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача про звернення стягнення на заставлене майно в рахунок погашення заборгованості, яка складає 5 005,70 доларів США та 2 248 грн. 53 коп., тобто разом в гривнях – 42 219 грн. 04 коп. (5005,70 х 7,985 + 2 248,53), та про передачу заставленого майна в заклад позивачу. З цих задоволених вимог підлягає сплаті судовий збір у розмірі 430 грн. 69 коп. (1% від 42 219,04 = 422,19 грн. та 8 грн. 50 коп. з немайнових вимог про передачу заставленого майна в заклад позивачу), які в сумі 404 грн. 87 коп. підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідачів, тобто по 202 грн. 44 коп. з кожного, а решта суми 25 грн. 82 коп. (430,69-404,87) підлягає стягненню з відповідачів на користь держави, тобто по 12 грн. 91 коп. з кожного.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів»станом на час звернення позивача до суду –04 серпня 2009 року із справ позовного провадження з розгляду спору майнового характеру витрати сплачувалися в розмірі 250 грн. (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2009 р. № 361). При подачі позовної заяви позивачем сплачено саме таку суму (а.с. 1). Сума зазначених витрат не пов’язана із сумою задоволених позовних вимог, а тому вони підлягають відшкодуванню позивачу в повному обсязі за рахунок обох відповідачів,  тобто по 125 грн. 00 коп. з кожного.

 Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:   

 Апеляційну скаргу  позивача –Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення  Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 09 жовтня 2009 року скасувати та ухвалити нове.

Вилучити у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та   передати в заклад  Публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк»наступне майно:

-   ПК SPS, A3876GS/AA64*2,AM2/3800, №51289, монітор LG                                       № 608NTRLAL910, 2008г.

-   телевізор LG,  № 712UV00042, 2008г.

-   ДВД  № 711285694, 2008г.

-   пральна машина WHIRPOOL, AWE 7515, 2008г.

-   посудомийна машина ARISTON LL 42 EU, 2008г.

-   збірна-розбірна камера КХС2-6, холод. Агрегат ФАК-1,5 № D 39932   

-   парогенератор твердо- та жидко-топливний № WZ250-HYD,

яке фактично знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а згідно   договору застави майна  - за  адресою: АДРЕСА_1, та  згідно договору застави майна № 36873 від 19 червня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк»(найменування банку на час укладення договору), передано в заставу Публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк».

В рахунок погашення заборгованості  ОСОБА_2  за кредитним договором № 234641 –CRED від 19 червня 2008 року, укладеним  ОСОБА_2  з  Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк»(найменування банку на час укладення договору),  в розмірі 5 005 (п’ять тисяч п’ять) доларів США 70 центів США, з яких поточна заборгованість за кредитом - 3 843,66 доларів США, прострочена заборгованість за кредитом –927,29 доларів США, заборгованість за процентами за користування кредитом - 234,75 доларів США, та в рахунок сплати штрафу у розмірі 2 248 (дві тисячі двісті сорок вісім) гривень 53 коп. звернути стягнення на заставлене майно:

-   ПК SPS, A3876GS/AA64*2,AM2/3800, №51289, монітор LG                                       № 608NTRLAL910, 2008г.

-   телевізор LG,  № 712UV00042, 2008г.

-   ДВД  № 711285694, 2008г.

-   пральна машина WHIRPOOL, AWE 7515, 2008г.

-   посудомийна машина ARISTON LL 42 EU, 2008г.

-   збірна-розбірна камера КХС2-6, холод. Агрегат ФАК-1,5 № D 39932   

-   парогенератор твердо- та жидко-топливний № WZ250-HYD

шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання Публічн им акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавців  ОСОБА_2 та ОСОБА_3.   

Стягнути з  ОСОБА_2 та ОСОБА_3:

- на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»судовий збір у розмірі по 202 (двісті дві) гривні 44 коп. з кожного та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі по 125 (сто двадцять п’ять) гривень 00 коп. з кожного;

- на користь держави судовий збір у розмірі по 12 (дванадцять) гривень 91 коп. з кожного.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців  з дня набрання ним  законної сили.

  Головуючий:                                                                         О.М. Кондратьєва                     

            Судді:                                                                                     Л.І. Соломаха

                                                                                                            Н.Г. Могутова   

Ст.. 65 СК України

ОСОБА_1 у червні 2010р. звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсними з моменту їх укладання: договір про надання відновлюваної кредитної лінії №09.2\120-6 від 31.03.2006р., укладений між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»і ОСОБА_2; додаткову угоду від 01.12.2006р., додаткову угоду №2 від 15.05.2007р., додаткову угоду №3 від 10.09.2008р., додаткову угоду №4 від 15.10.2008р., укладені до Договору про надання відновлюваної кредитної лінії №09.2\120-6 від 31.03.2006р. між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»і ОСОБА_2 Стягнути з ОСОБА_2 на користь АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»отриману суму кредиту у загальному розмірі 9 700 000 дол.США, що на час звернення до суду складає 77 600 000 грв. Стягнути з АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»на користь ОСОБА_2 отримані банком за період з 31.03.2006р. по 01.04.2010р. відсотки за користування кредитом, комісію, штрафні санкції на загальну суму 2 185 474 дол. США 77 центів США, що на час звернення до суду складає 17 483 798грв.16коп.

           Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що вказаний кредитний договір та додаткові угоди до нього були укладені без її відома  і  відповідно до вимог ст.ст.203,215 ЦК України повинні бути визнані недійсними. З квітня 1989р. по теперішній час вона постійно проживала однією сім»єю з ОСОБА_2, вони ведуть спільне господарство та мають трьох дітей. Шлюб між ними не зареєстрований, однак факт перебування у фактичних шлюбних відносинах встановлено рішенням Амур- Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22.03.2010р. Вона не надавала згоди на укладання вказаного договору. Укладаючи такий договір, ОСОБА_2 повинен був діяти в інтересах сім»ї та своїх неповнолітніх дітей. Однак кредит був отриманий ним виключно для задоволення своїх власних інтересів для забезпечення фінансово-господарської діяльності, яка ним здійснюється. Фактично ОСОБА_2 щомісячно здійснює дії, спрямовані на одноособове розпорядження кредитними коштами, які є спільною сумісною власністю подружжя.

          Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Макіївки від 07 жовтня 2010р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Визнано договір про надання відновлюваної кредитної лінії №09.2\120-6 від 31.03.2006р., укладений між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»і ОСОБА_2 та додаткові угоди до нього від 01.12.2006р.,  №2 від 15.05.2007р.,  №3 від 10.09.2008р.,  №4 від 15.10.2008р. недійсними з моменту їх укладання. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»отриману суму кредиту у розмірі 76 727 000грв. Стягнуто з АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»на користь ОСОБА_2 сплачені відсотки за користування кредитом, комісію на загальну суму 17 278 013грв.20коп. Вирішено питання про судові витрати.

         В апеляційній скарзі представник ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове , яким в позові відмовити, посилаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд не прийняв до уваги, що позивачкою не було надано доказів на підтвердження того, що про існуючий кредитний договір їй стало відомо лише у березні 2009р. ОСОБА_1 не було доведено те, що у зв»язку із укладанням 31 березня 2006р. договору про надання відновлюваної кредитної лінії було порушено інтереси дітей, а сам договір укладений не в інтересах сім»ї. Суд в порушення вимог ст.ст.58,59 ЦПК України прийняв у якості належного та допустимого доказу договір від 17 березня 2009р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна, не врахувавши, що вказаний договір відповідно до вимог закону не було посвідчено нотаріально. Суд безпідставно не прийняв до уваги доводи представника банку про те, що рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2010р. постановлено з грубим порушенням норм процесуального права та на момент розгляду справи  банк приймає заходи для його скасування. Судом не було належним чином досліджено докази, надані позивачкою на підтвердження сплати платежів по договору кредиту. Ухвалюючи рішення, суд порушив норми матеріального права, а саме, не застосував вимоги ст.1054 ЦК України та неправильно застосував вимоги ст.65 СК України і ст.ст. 44,55,58,128, 216 ЦК України.

     В засіданні апеляційного суду представники ПАТ «Укрсоцбанк»підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити.

     Представник відповідача ОСОБА_2 –ОСОБА_3 заперечував проти доводів апеляційної скарги.

     ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в засідання апеляційного суду не з»явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

     Суд першої інстанції встановив наступні обставини.

     31 березня 2006р. між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»і ОСОБА_2 був укладений договір про надання відновлюваної кредитної лінії №09.2\120-6, згідно якому кредитор надав позичальнику грошові кошти частинами –«траншем»зі сплатою 12,5% річних та комісій, і укладенням 01.12.2006р., 15.06.2007р., 10.09.2008р. та 15.10.2008р. додаткових угод до вказаного договору. Всього ОСОБА_2 отримав кредит на загальну суму 9 700 000дол.США зі сплатою 12,5% річних за користування ним та кінцевим терміном повернення заборгованості до 30.03.2012р. За період з 31 березня 2006р. по 01 грудня 2009р. ОСОБА_2 сплачені відсотки за користування кредитом та комісія на загальну суму 2 184 325, 31 дол.США. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2010р. встановлений факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім»єю без реєстрації шлюбу, починаючи з 28 квітня 1989р. по цей час. Суд встановив, що лише у березні 2009р. позивачка дізналася про укладання ОСОБА_2 вказаного кредитного договору. У цей час між ними було укладено письмовий договір про розподіл рухомого і нерухомого майна. Враховуючи, що оспорюваний договір укладено без згоди позивачки та не в інтересах сім»ї, суд вирішив визнати цей договір і додаткові угоди до нього недійсними з моменту їх укладання і відповідно до ч.1ст.216 ЦК України стягнув з ОСОБА_2 на користь АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»отриману суму кредиту у розмірі 76 727 000грв. та з АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»на користь ОСОБА_2 сплачену суму відсотків і комісії у розмірі  17 278 013грв.20коп.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.   

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.   

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

 Під час ухвалення рішення суд відповідно до вимог ст.214 ЦПК України вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

     Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що  договір про надання відновлюваної кредитної лінії від 31.03.2006р. та додаткові угоди до нього були укладені в порушення ст.65 СК України без згоди позивачки, що є підставою для визнання цього договору недійсним згідно із ч.3ст.215 ЦК України.

     Однак погодитись з таким висновком суду не можна, оскільки його  зроблено з порушенням норм матеріального права.

     Згідно ч.1ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.

     Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору.

     Встановлено, що 31 березня 2006р. між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» (на цей час ПАТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_2 було укладено договір про надання відновлюваної кредитної лінії №09.2\120-6, згідно якому кредитор надав позичальнику грошові кошти частинами –«траншем»зі сплатою 12,5% річних та комісій, і укладенням 01.12.2006р., 15.06.2007р., 10.09.2008р. та 15.10.2008р. додаткових угод до вказаного договору.

     Зі змісту ст.1054 ЦК України та зазначеного договору випливає, що предметом кредитного договору є грошові кошти, а кредитодавцем –фінансова установа.

     Відповідно до п.6ч.1ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»фінансовою послугою вважається надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

     Задовольняючи позовні вимоги на підставі ч.3ст.65 СК України та ст.215 ЦК України, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що договір кредиту є угодою щодо розпорядження спільним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1, що потребує письмової згоди позивачки.

     Відповідно до ч.2ст.65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладання договору, який потребує нотаріального посвідчення і ( або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена ( ч.3 ст.65 СК України).

     Відповідно до ч.4ст.65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім»ї, створює обов»язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім»ї.

     Згідно ч.2ст.74 СК України на майно, що є об»єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

     Застосовуючи до правовідносин, які виникли між сторонами, зазначені правові норми, суд не звернув уваги на те, що вони регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є в спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на укладення цивільно-правових угод щодо набуття майна, зокрема на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є угодою про отримання у власність грошових коштів і не створює обов»язків для позивачки, а лише для ОСОБА_2 як сторони договору  (ч.1ст.1054 ЦК України).

     Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та матеріалами справи не спростовані.

     Відповідно до п.4ч.1ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Частиною 2 цієї статті визначено, що норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

     За таких обставин, рішення Центрально-Міського районного суду м.Макіївки від 07 жовтня 2010р. підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

     Керуючись ст.ст.307,309,313-316 ЦПК України, апеляційний суд,

                          В И Р І Ш И В:

     Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»задовольнити.

     Рішення Центрально-Міського районного суду м.Макіївки від 07 жовтня 2010р.   

скасувати.

     У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»про визнання недійсними кредитного договору та додаткових угод, стягнення грошових коштів відмовити.

     Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»витрати по сплаті судового збору у розмірі 850 ( вісімсот п»ятдесят) грв. та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 ( сто двадцять)грв.

     Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання  законної сили.

          Головуючий                                             Судді