Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 ц –791/ 12 Головуючий у 1 інстанції: Наумова І.Й.
Суддя-доповідач: Денисенко Т. С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Боєвої В.В.,
суддів: Денисенко Т.С.,
Коваленко А.І.,
при секретарі: Посник Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на житловий будинок, господарські споруди та будівлі,
ВСТАНОВИЛА:
В травні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради про визнання права власності на житловий будинок, господарські споруди та будівлі.
В позові зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його дружина ОСОБА_6 Під час перебування в шлюбі, ними з дружиною на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 за спільні кошти було зведено житловий будинок, який належав до самочинного будівництва. Також на цій земельній ділянці у різний час було зведено ряд самочинних господарських будівель та споруд. У 1992 році ними було прийнято рішення щодо оформлення права власності на цей житловий будинок. 10 грудня 1992 року виконком Комунарської районної ради розглянувши заяву дружини, встановив про можливість оформлення житлового будинку, збудованого на земельній ділянці 636 кв.м. За життя дружини правовстановлюючий документ на цей будинок отримано не було. В березні 2011 року він звернувся до Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради з метою оформлення на нього права власності на будинок, оскільки є одноособовим користувачем цього будинку та отримав відмову, тому що в технічному паспорті він не вказаний ні як співвласник, ні як користувач. Вважає, що йому належить право особистої приватної власності на спірний житловий будинок. З цих підстав просив визнати за ним право власності на житловий будинок, господарські споруди та будівлі.
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2011 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_3, його представника ОСОБА_7, третіх осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_4, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як установлено судом, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 у період шлюбу було самочинно побудовано житловий будинок на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1. Також на цій земельній ділянці у різний час було зведено ряд самочинних господарських будівель та споруд. 10 грудня 1992 року виконком Комунарської районної ради розглянувши заяву ОСОБА_6, вирішив оформити право власності на жилий будинок по АДРЕСА_1 за ОСОБА_6, встановити розмір земельної ділянки за цим будинком площею 636 кв. м. На виконання цього рішення доручено Запорізькому міському відділу комунального господарства видати ОСОБА_6 свідоцтво про право власності на жилий будинок, а міжміському бюро технічної інвентаризації провести реєстрацію документів за цим рішенням (а.с. 9).
Проте, ОСОБА_6 правовстановлюючий документ на цей будинок не отримала і право власності не зареєструвала (а.с 10, 68).
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла (а.с. 6).
У березні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради про оформлення права власності на зазначений будинок за ним та одержав відмову, оскільки у технічному паспорті він не значиться ні співвласником, ні користувачем будинку (а.с. 22-23).
До суду позивачем заявлені вимоги про визнання за ним права власності на зазначений будинок на підставі ст. 376 ЦК України.
Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.
На підставі ч. 5 ст. 376 ЦК України таке право власності на житловий будинок, будівлю, споруду, інше нерухоме може бути визнане судом за власником земельної ділянки, якщо: по-перше, це відповідає цільовому призначенню земельної ділянки, по-друге; якщо будівля відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, встановленим для житлових будинків і господарських споруд (ч. 3 ст. 375 ЦК України), по-третє; якщо це не порушує права третіх осіб.
Статтею 30-1 Закону України "Про планування і забудову територій" передбачено, що експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів будівництва забороняється.
Згідно з п. 1.6. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, державній реєстрації підлягає право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 18 жовтня 2006 року №1434, інспекція є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінрегіонбуду і йому підпорядковується.
Згідно з п. 3 вказаного положення основними завданнями Державної архітектурно-будівельної інспекції є участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері архітектури та будівництва; виконання дозвільних, реєстраційних функцій та здійснення контролю і нагляду у сфері будівництва, містобудування та архітектури.
У пункті 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 року № 923, встанолено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами.
Відповідно до п. 7 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю проводить підсумкову перевірку відповідності збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та готовності його до експлуатації.
У відповідності до ч. 3 ст. 10 , ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виник спір.
Між тим, всупереч зазначеним вимогам Закону позивачем не надано суду рішення компетентного органу про відведення йому в користування земельної ділянки для обслуговування спірного будинку та документів про прийняття в експлуатацію на час звернення до суду житлового будинку з господарськими будовами та спорудами у відповідності до діючого законодавства ( сертифікату відповідності).
З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача про визнання за ним права власності на зазначений житловий будинок відповідає вимогам закону. Підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315, 317 України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2011 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: