Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 ц –367/ 12 Головуючий у 1 інстанції: Живлакова Г.О.
Суддя-доповідач: Денисенко Т. С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Боєвої В.В.,
суддів: Денисенко Т.С.,
Коваленко А.І.,
при секретарі: Посник Н.О. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Приазовського району в інтересах держави в особі Головного управління Державного комітету України із земельних ресурсів у Запорізькій області на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 16 березня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору дійсним та визнання права власності на земельну ділянку, -
ВСТАНОВИЛА:
В березні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дійсним та визнання права власності на земельну ділянку.
В позові зазначав, що 11 листопада 2004 року між ним та відповідачкою був укладений договір міни земельної ділянки на зерно пшениці, за умовами якого йому перейшла у власність земельна ділянка площею 5,5798 га, розташована на території Новокостянтинівської сільради. В нотаріальній конторі зазначений договір посвідчений не був. На сьогоднішній день він не має можливості реалізувати своє право власності. Для посвідчення договору міни нотаріально, відповідачка під різними приводи не з’являлася. З цих підстав просив визнати дійсним договір міни та визнати за ним право власності на земельну ділянку.
Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 16 березня 2007 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 5,5798 гектара для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Новокостянтинівської сільської ради, що належала відповідачці на праві приватної власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю 111-ЗП № 016223, виданого Приазовською районною державною адміністрацією від 27.09.2002 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №8079 ( Ѕ частина земельної ділянки, вказаної у схемі до Державного акту –контур від В до Г, Ѕ частина контуру від Г до А., Ѕ частина контуру від Б до В) вартістю 5000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, прокурор Приазовського району в інтересах держави в особі Головного управління Державного комітету України із земельних ресурсів у Запорізькій області подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм, процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
У статті 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Як установлено судом, 11 листопада 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір міни земельної ділянки на зерно пшениці, умовами якого передбачено, що йому переходить у власність земельна ділянка площею 5,5798 га, яка розташована на території Новокостянтинівської сільради та належить ОСОБА_4. В нотаріальній конторі зазначений договір посвідчений не був.
Визнавши дійсним договір міни земельної ділянки на зерно пшениці, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та визнавши право власності на земельну ділянку за ОСОБА_4, суд виходив з досягнутої домовленості сторін про укладання договору міни.
Однак до таких висновків суд дійшов, неправильно застосувавши норми земельного та цивільного законодавства.
Предметом угоди, яку позивач просив визнати дійсною, є земельна ділянка, площею 5,5798 га, яка розташована на території Новокостянтинівської сільради і передана у приватну власність ОСОБА_4 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.3-6).
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів ( ст. 328 ЦК України).
Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше видані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі на місцевості належної їм частки (паю).
За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства
Відповідно до п.п. б п.15 розділу X "Перехідні положення" Земельного Кодексу України, в редакції нас виникнення спірних правовідносин, до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельних ділянок, виділених в натурі ( на місцевості) власникам земельних часток (паїв), крім передачі у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджуються за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визнавши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництв.
Угоди ( у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу або іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсним з моменту їх укладення (посвідчення).
З огляду на викладене правові підстави для визнання зазначеної угоди міни дійсною за правилами ч. 2 ст. 220 ЦК України відсутні.
Оскільки при вирішенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 неправильно застосовані норми матеріального закону, рішення суду відповідно до п. 4 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу прокурора Приазовського району в інтересах держави в особі Головного управління Державного комітету України із земельних ресурсів у Запорізькій області задовольнити.
Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 16 березня 2007 року по цій справі скасувати та ухвалити нове рішення:
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору міни дійсним та визнання права власності на земельну ділянку.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: