Справа № 2-627/11

РІШЕННЯ

Іменем України

"22" листопада 2011 р.

СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

                              головуючої    - судді Омелюх В.М.,

                              при секретарі –Савчуковій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт. Солоне цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2  про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

                                                                    В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що їй на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу належить житловий будинок АДРЕСА_1, в якому зареєстровані вона, її чоловік та відповідач, який є її сином, та  який з 1995 року  і до теперішнього часу без поважних причин не проживає в будинку та не робить ніяких спроб проживати в ньому.

Відповідач більше року без поважних причин не проживає у належному їй на праві власності будинку, в зв’язку з чим просила з підстав, передбачених ст.405 ЦК України  визнати його таким, що втратив своє право на користування жилим приміщенням, так як реєстрація місця проживання відповідача, який на день реєстрації був членом її сім’ї, в належному їй будинку, порушує її права як власника на користування та розпорядження будинком.

          У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала повністю та пояснила, що  в 1992 році придбала у приватну власність згідно договору купівлі-продажу житловий будинок по АДРЕСА_1, в якому зареєструвала як члена сім’ї свого  сина ОСОБА_2, який є відповідачем у справі, та який з 1995 року залишив вказане жиле приміщення, забрав свої речі і з того часу без поважних причин не проживає в будинку. В даний час вона має намір продати житловий будинок, а реєстрація відповідача є перешкодою для вчинення такої угоди, оскільки покупці не бажають купувати будинок, в якому зареєстровані фізичні особи, а відповідач в добровільному порядку не припинив свою реєстрацію в спірному житловому будинку.  

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнав та пояснив, що з 1995 року фактично не проживає в належному його матері ОСОБА_1 житловому будинку, але на даний час не може знятися з реєстрації, оскільки втратив паспорт, але до даного часу не отримав інший.

Суд, заслухавши пояснення позивача, відповідача, дослідивши  матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню  з наступних підстав.

              В судовому засіданні встановлено, що позивачці згідно посвідченого секретарем Олександропільської сільської Ради народних депутатів Солонянського району Дніпропетровської області за  реєстровим номером 21 договору купівлі-продажу житлового  будинку від 13 січня 1992 року (а.с.6-7),  акту передачі житлового будинку від 21 грудня 1991 року (а.с.8) та технічного паспорту від 17 червня 1992 року  належить на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.9-11), в якому згідно довідки Олександропільської сільської ради  Солонянського району Дніпропетровської області зареєстрована ОСОБА_1 та члени її сім’ї - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.12), що також підтверджується витягом з по господарської книги Олександропільської сільської ради Солонянського району(а.с.17-19) та довідкою СГІРФО Солонянського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області(а.с.31).

          З актів обстеження жилих приміщень житлового будинку АДРЕСА_1, які були проведені 10 вересня 2010 року, 11 січня, 11 травня та 16 вересня 2011 року комісією за участю депутата Олександропільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області ОСОБА_4 та свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, вбачається, що в житловому будинку АДРЕСА_1 згідно домової книги зареєстровані та мають право на проживання: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, але останній за даною адресою не проживає, його особистих речей або інших даних, які б могли свідчити про його проживання в цьому будинку при обстеженні виявлено не було (а.с.13-16).

          Згідно ст.150, 156 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок, користуються ним для особистого проживання  і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд, а члени сім’ї власника будинку(квартири), які проживають разом з ним, відповідно до ст.405 ЦК України користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку(квартири), якщо при їх вселені не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

         Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Визнання особи такою,  що втратила право  користування  жилим приміщенням  внаслідок  відсутності  цієї  особи понад встановлені строки, відповідно до ст. 405 ЖК України, провадиться в судовому порядку. Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня  1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року  № 475/97-ВР “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди,  відповідно  до  закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України). Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

           Відповідач є членом сім’ї позивачки як власника житлового будинку, в якому він був зареєстрований зі згоди власника як член її сім’ї, але без поважних причин більше року не проживає у спірному будинку, при цьому  реєстрації свого місця  проживання не припинив, що порушує права позивачки, яка має намір продати будинок, на користування і розпорядження вказаним нерухомим майном за її волевиявленням як власника нерухомого майна.

          Таким чином, дослідженими в судовому засіданні доказами встановлено, що відповідач відсутній за місцем проживання без поважних причин більше одного року, але при цьому не несе ніяких витрат на утримання даного будинку, не з’являється в ньому тривалий час та не користується ним більше одного року.

          З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що  підлягають задоволенню.

Крім цього, в зв’язку з задоволенням позову суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивачки понесені нею судові витрати при зверненні з позовом до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.386, 391,405 ЦК України,   ст.ст.150,  156 Житлового кодексу України, ст.10, 11, 57, 60, 88, 209, 212, 213,215, 224-228 ЦПК України,суд

В И Р І Ш И В:

          Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2  про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м.Новомосковськ Дніпропетровської області, таким що втратив право користування житловим приміщенням у належному на праві приватної власності згідно нотаріально посвідченого секретарем Олександропільської сільської Ради народних депутатів Солонянського району Дніпропетровської області за  реєстровим номером 21 договору купівлі-продажу від 13 січня 1992 року ОСОБА_1 житловому будинку  АДРЕСА_1  в зв’язку з відсутністю в жилому приміщенні понад один рік без поважних причин, що є підставою для його зняття відділом громадянства, міграції, реєстрації фізичних осіб Солонянського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області з реєстраційного обліку.

Стягнути з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1 8 (вісім) гривень 50 копійок судового збору та 37 (тридцять сім) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Солонянський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

          Головуюча: суддя