Справа №  2-505/11  

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

06 грудня 2011 року                                                                              м. Рогатин

    Суддя Рогатинського районного суду Івано-Франківської області    Болюк І.І.     

              з участю    секретаря     Мартиновська І. П. 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Потіцької сільської ради Рогатинського району про визнання недійсним рішення виконкому сільської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1  звернулася в суд з позовом до виконавчого комітету Потіцької сільської ради Рогатинського району про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Потіцької сільської ради № 79 від 11.12.2003 р., визнання недійсним виданого на підставі зазначеного рішення виконкому свідоцтва про право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 від 19.02.2004р. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що забудовниками будинку за адресою АДРЕСА_1 Рогатинського району Івано-Франківської області були її покійні батьки –ОСОБА_2, який помер в 1953  році та за життя не був членом колгоспу та ОСОБА_3, яка була головою колгоспного двору та робота якої в колгоспі «Світанок»с. Черче фактично і давала підстави до 1968 року відносити вказане домоволодіння до суспільної групи «колгоспний двір». Після припинення трудових відносин із колгоспом ОСОБА_3, у відповідності до діючих на той час вимог законодавства –ст. 7 Конституції СРСР 1936р., ст. 120 Цивільного кодексу УРСР 1963р. домоволодіння втратило статус колгоспного двору. Відповідно до п. 20 “Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів” затверджених постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69 Господарства пенсіонерів, які не мають працюючих членів сім'ї, відноситься до тієї громадської групи, до якої ці особи відносились до переходу на пенсію. Мати позивачки –ОСОБА_3 - на час введення в дію Закону України “Про власність” була колгоспним пенсіонером, в той час як позивачка була працездатним членом сім’ї, ніколи не працювала в колгоспі, а працювала по робітничій спеціальності – в будинку побуту, а тому вказане домоволодіння, у відповідності до вищезазначених вимог законодавства, не мало статусу колгоспного двору станом на 1990-91 рр., а відносилося до суспільної групи «господарство робітника».

Батьки позивачки за життя не встигли оформити свідоцтво про право власності на вказане домоволодіння, заповіту про розпорядження своїм майном за життя не залишили, а інших спадкоємців за законом першої черги, окрім позивачки не було. Таким чином, вважає позивачка, після смерті матері позивачки - ОСОБА_3 у 1994 році, вона, як єдиний спадкоємець за законом першої черги, що постійно проживав разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини та не заявив про відмову від прийняття спадщини на протязі строку, встановленого для її прийняття, фактично прийняла спадщину у вигляді домоволодіння за адресою АДРЕСА_1. Проте, на думку позивачки, прийнятим рішенням виконкому Потіцької сільської ради від 11.12.2003р., яке не узгоджувалося з чинним на той час законодавством, було порушено її права як законного власника домоволодіння за адресою АДРЕСА_1, зокрема суттєво обмежено повноваження щодо користування та розпорядження належним їй за законом майном у повному обсязі, у зв’язку з чим позивачка змушена була звернутися до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

  Представник  виконавчого комітету Потіцької сільської ради –надіслав суду заяву, в якій  позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 визнав у повному обсязі, просив справу розглянути у відсутності його представника.

   Дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Встановлено, що 11.12.2003 року виконавчим комітетом Потіцької сільської ради було прийнято рішення за №79, згідно якого п’ятьом особам, що станом на 15.04.1991 року були зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 (колишня адреса - АДРЕСА_1), а саме: ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, було оформлено право спільної часткової власності на житловий будинок, земельну ділянку та господарські будівлі за вказаною адресою.

У вищезгаданому рішенні виконавчого комітету зокрема вказувалося на те, що всі зазначені вище особи були членами одного колгоспного двору, оскільки домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 станом на 15.04.1991 року нібито відносилося до суспільної групи «колгоспний двір».

На підставі вказаного рішення виконавчого комітету Івано-Франківське бюро технічної інвентаризації 19.02.2004р. оформило свідоцтво про право власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1, згідно якого ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 визнавалися співвласниками домоволодіння за вищевказаною адресою у рівних частках по 1/5 нерухомого майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 чинного ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Згідно прикінцевих та перехідних положень ЦК України набрав чинності з 1 січня 2004 року і застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду в п.6 постанови «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»від 22.12.1995 №20, до правовідносин, що виникли до прийняття 15.04.1991 закону «Про власність», застосовується чинне на той час законодавство.

Разом з тим, у відповідності до ст. 7 Конституції СРСР від 1936 року, на підставі якої було прийнято ЦК УРСР 1963 року - Колгоспний двір в СРСР –це родинно-трудове об'єднання осіб, всі або більшість працездатних членів якого є членами колгоспу, беруть участь особистою працею в колгоспному виробництві, отримують основні доходи від суспільного господарства колгоспу і, крім того, ведуть особисте підсобне господарство на присадибній земельній ділянці.

Згідно зі змістом ст.120 ЦК УРСР 1963 року, яка діяла до 16.12.1993, двір може мати статус колгоспного за умови, якщо члени двору працюють у колгоспі.

          У відповідності до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 2 березня 1973р. "Про судову практику в справах про поділ колгоспного двору і виділ з нього", у випадку припинення членства всіх мешканців колгоспного двору у відповідному колгоспі, колгоспний двір не міг далі відноситись до суспільної групи «колгоспний двір»та автоматично втрачав статус колгоспного двору, і, в залежності від сфери зайнятості його працездатних членів у народному господарстві, перетворювався в господарство робітників або службовців.

Відповідно до п. 20 “Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів”, затверджених постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (які діяли на час виникнення спірних правовідносин), в графі “суспільна група господарства” записується станом на 1 січня відповідного року одна зі наступних суспільних груп: господарство колгоспника; господарство робітника; господарство службовця; господарство особи, зайнятої індивідуальною трудовою діяльністю; селянське господарство; господарство інших категорій населення. Суспільна група господарства встановлювалася в залежності від роду занять голови господарства (сім'ї). Господарства пенсіонерів, які не мають працюючих членів сім'ї, відноситься до тієї громадської групи, до якої ці особи відносились до переходу на пенсію. Мати позивачки –ОСОБА_3 - на час введення в дію Закону України “Про власність” була колгоспним пенсіонером, в той час як сама позивачка була працездатним членом сім’ї, працювала по робітничій спеціальності – в побут комбінаті. Зазначені обставини не заперечують як позивачка, так і відповідач.

Таким чином, станом на 15.04.1991 року домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 втратило статус колгоспного двору та набуло статусу «господарство робітника», оскільки голова господарства, останній і єдиний член сім’ї, який працював у колгоспі - ОСОБА_3, припинила свої трудові відносини з місцевим колгоспом «Світанок»(с. Черче) ще в 1968 році у зв’язку із виходом на пенсію.

  З цих же підстав суд вважає необгрунтованим посилання в тексті рішення виконавчого комітету Потіцької сільської ради № 79 від 11.12.2003р. про віднесення спірного господарства до 1991 року до суспільної групи «колгоспний двір», оскільки виконавчим комітетом Потіцької сільської ради при винесенні рішення № 79 від 11.12.2003р. не було з'ясовано чи дійсно будинок до 15 квітня 1991 року мав статус колгоспного двору, час припинення існування цього двору, хоча з'ясування зазначених обставин має істотне значення для правильного прийняття рішення виконкомом.

Вказані обставини відповідачем також не оспорюються.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оформлення виконавчим комітетом Потіцької сільської ради права власності на будинок на п’ятьох осіб, які нібито були членами одного колгоспного двору, порушує право власності позивачки на вказане домоволодіння.

Згідно вимог п.1 ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

У відповідності до п.2 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»від 22.12.1995 №20 судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження своїм майном.

На вимоги про визнання недійсним акта органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право, відповідно до пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України, не поширюється строк позовної давності.

На підставі наведеного, відповідно до ст.120 ЦК УРСР 1963 р., ч.3 ст.5, ст. ст. 1268-1270 ЦК України, п. 20 “Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів”, затверджених постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69 п. п. 2, 6 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»від 22.12.1995 № 20, керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд –

                                                            в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати недійсним рішення № 79 виконавчого комітету Потіцької сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області від 11 грудня 2003 року про визнання права власності на будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 Рогатинського району Івано-Франківської області за ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.

Визнати недійсним видане Івано-Франківським бюро технічної інвентаризації 19.02.2004р. свідоцтво про право власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1, згідно якого ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 визнавалися співвласниками домоволодіння за вищевказаною адресою у рівних частках по 1/5 нерухомого майна.

Рішення може бути оскаржене  в апеляційному  порядку до апеляційного суду Івано-Франківської  області через Рогатинський  районний суд Івано-Франківської області шляхом подачі апеляційної скарги  в 10 –денний строк з дня проголошення  рішення .

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення  судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної  скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі  подання апеляційної  скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає  законної  сили після розгляду справи  апеляційним судом.

              Головуючий:                                                                                      Болюк І.І.