Р І Ш Е Н Н Я  

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Справа № 2/523/100/12

6 березня 2012 року Київський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого –судді Андрєєвої О.М.,

при секретарі – Хомутовій Н.Г., Євтушенко В.М.,

з участю позивача –ОСОБА_1,

представника позивача –ОСОБА_2,

відповідачів –ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_3 –ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення без надання іншого жилого приміщення, зустрічним позовом ОСОБА_3до ОСОБА_1 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частину квартири,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про їх виселення з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення (а.с.3-4), посилаючись на те, що позивач є власником зазначеної квартири на підставі біржевого контракту від 24 квітня 1998 року, зареєстрованого у КП «БТІ м. Донецька», 9 жовтня 1999 року позивач уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_3, з 2000 року відповідачі проживали в спірній квартирі в якості членів його сім’ї, але після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3  відповідачі перестали бути членами сім’ї власника квартири, не мають жодних договірних відносин з позивачем як власником квартири щодо її користування, тому він просить про їх виселення на підставі ст.ст.41, 47 Конституції України, ст.ст.321, 383, 391 ЦК України, ст..ст.150, 168 ЖК України.

ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_1, визнання права власності на Ѕ частину цієї квартири (а.с.42-43), посилаючись на те, що вона перебувала із ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі з 9 жовтня 1999 року по 18 лютого 2008 року. Під час шлюбу у квітні 2000 року ОСОБА_3 продала квартиру за адресою: АДРЕСА_2, яка належала їй одноособово на праві приватної власності, а отримані від продажу її квартири кошти були витрачені на ремонт квартири ОСОБА_1, яка за часів шлюбу була помешканням їх сім’ї. У спірній квартирі ОСОБА_1 був проведений капітальний ремонт: стіни були заново оштукатурені, поклеєні нові шпалери, встановлено нові вхідні та чотири міжкімнатні двері, двері на балкон, три вікна; встановлені нові труби та батареї опалювання, на підлогу застелений новий лінолеум, у ваннй кімнаті встановлено нову колонку для нагріву води. У ремонт квартири позивачка вклала власні кошти та свої сили. В результаті вартість квартири ОСОБА_1 істотно збільшилася внаслідок ремонту, а тому позивачка вважає, що вона має рівне з відповідачем право на цю квартиру відповідно до ст.62 СК України.

          В судовому засіданні позивач та його представник первісні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, та заперечували проти зустрічного позову. При цьому позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердив, що ОСОБА_3 зі своїм сином від першого шлюбу вселилися до спірної квартири в якості членів його сім’ї з його згоди. З жовтня 2010 року відповідач ОСОБА_4 перестав проживати у спірній квартирі, а з грудня 2010 року в квартирі не проживає ОСОБА_3 Місце їх теперішнього проживання та причини їх непроживання у спірній квартирі позивачу ОСОБА_1 невідомі. Визнав, що з грудня 2010 року він вселив до спірної квартири свою теперішню дружину ОСОБА_6 Жодних договорів, ані усних, ані письмових, позивачем з відповідачами щодо їх проживання в спірній квартирі не укладалося.

          Відповідач ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні, не визнаючи позовні вимоги про виселення з квартири, підтримали зустрічний позов ОСОБА_3 з підстав, викладених у зустрічній позовній заяві. При цьому ОСОБА_3 в судовому засіданні підтвердила, що вона зі своїм сином від першого шлюбу ОСОБА_4 вселилися до спірної квартири в якості членів сім’ї власника квартири ОСОБА_1 Під час перебування у шлюбі ОСОБА_3 мала великий заробіток, а крім того, у 2000 році продала за 1500 доларів США належну їй квартиру АДРЕСА_2, а отримані від продажу цієї квартири кошти вони витратили на ремонт спірної квартири, виконавши перелік ремонтних робіт, зазначених у позовній заяві. Крім того, ремонтні роботи виконувалися трудовими зусиллями матері відповідачки, яка працює на будівельних роботах, а також співпрацівників матері позивачки. ОСОБА_3 вважає, що виконання усіх перелічених нею робіт суттєво збільшило вартість спірної квартири, в зв’язку з чим вона має право на визнання за нею права власності на Ѕ частину цієї квартири. Пояснила, що через наявні конфлікти та неправомірну поведінку відповідача її син ОСОБА_4 був змушений в лютому 2011 року тимчасово піти зі спірної квартири проживати до матері відповідачки, але в квартирі залишилися його речі, і він збирається та бажає повернутися проживати до спірної квартири. Позивач вселив до квартири свою теперішню дружину з її дитиною, з липня 2011 року вони не пускають відповідачку до спірної квартири, крім того, побили її, внаслідок чого вона була змушена двертатися до органів міліції. Своєю поведінкою позивач перешкоджає проживанню відповідачів у спірній квартирі, хоча іншого власного житла вони не мають, а змушені проживати у матері відповідачки. Підтвердила, що жодних договорів та угод щодо користування спірною квартирою відповідачі з позивачем не укладали.   

          Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні первісний позов про виселення зі спірної квартири не визнав та підтримав позов ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на  частину цієї квартири. Пояснив, що після розірвання шлюбу між його матір’ю ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 він з матір’ю продовжував проживати в спірній квартирі. Наприкінці 2010 року позивач вселив до спірної квартири свою теперішню дружину, а тому через конфлікти, а також в зв’язку з працевлаштуванням він тимчасово пішов проживати до своєї бабки, але його речі залишилися в спірній квартирі, і він бажає в ній проживати.  Іншого житла вони з матір’ю не мають. В судове засідання 6 березня 2012 року відповідач ОСОБА_4 не з’явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, направив заяву, в якій просив розглянути справу без його участі (а.с.168), в зв’язку з чим суд вважає можливим розглянути справу без участі відповідача на підставі наявних доказів.

Суд, заслухавши показання сторін, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, проаналізувавши надані докази, вважає, що первісний позов ОСОБА_1, а також зустрічний позов ОСОБА_3 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Суд встановив, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1 на підставі біржевого контракту купівлі-продажу квартири за № 0424/98 від 24 квітня 1998 року, зареєстрованого у КП «БТІ м. Донецька».

Зазначені обставини, крім показань всіх сторін підтверджуються копією біржевого договору купівлі-продажу з реєстраційним надписом БТІ м. Донецька (а.с.6).

Суд також встановив, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 9 жовтня 1999 року по 18 лютого 2008 року, що крім показань всіх сторін повністю підтверджується копією рішення Київського районного суду м. Донецька від 18 лютого 2008 року (а.с.54).

Таким чином, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 придбав право власності на спірну квартиру до укладення шлюбу з ОСОБА_3   

Суд встановив, що відповідач ОСОБА_3, яка перебувала в зареєстрованому шлюбі з власником квартири ОСОБА_1, та син відповідачки ОСОБА_4 вселилися до цієї квартири та були в ній зареєстровані у встановленому законом порядку з 2000 року в якості членів сім’ї власника квартири, а тому відповідно до ст.ст.150, 156 ЖК України набули право на жилу площу в цій квартирі із зазначеного часу.

Зазначені обставини повністю підтверджуються показаннями всіх осіб, що приймають участь в справі, показаннями всіх свідків, а також копією довідки з місця проживання сторін (а.с.5).  

Суд також встановив, що шлюбні стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були припинені з осені 2005 року, а 18 лютого 2008 року їх шлюб був розірваний, що повністю підтверджується рішенням Київського районного суду м. Донецька від 18 лютого 2008 року (а.с.54), в зв’язку з чим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 втратили статус членів сім’ї власника в спірній квартирі.

Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. А відповідно до ч.4 ст.156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

При цьому відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Таким чином, власник квартири ОСОБА_1 після вибуття відповідачів з кола членів його сім’ї в разі відсутності угоди між ним та відповідачами про безоплатне користування жилим приміщенням міг реалізувати своє право на власність як наймодавець жилого приміщення, уклавши у встановленому законом порядку договір найму цього жилого приміщення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з встановленням відповідної квартирної плати та плати за комунальні послуги, проте ОСОБА_1 цього не зробив.

Так, в судовому засіданні всі особи, які приймають участь у справі, в тому числі сам позивач ОСОБА_1 в тексті власної позовної заяви та в судовому засіданні підтвердив пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те, що жодних договорів щодо користування жилою площею в квартирі між власником ОСОБА_1 та колишніми членами сім’ї власника ОСОБА_3 та ОСОБА_4  не укладалося. Всі зазначені особи підтвердили, що власник квартири ОСОБА_1 після припинення шлюбних стосунків з ОСОБА_3 не пропонував і не вимагав укладення договору найму житла, а лише вимагав виселення відповідачів зі спірної квартири. Ніяких даних, які б спростовували зазначені обставини, позивач ОСОБА_1 суду не надав.   

За таких обставин суд встановив, що між сторонами не укладався договір найму жилого приміщення, в зв’язку з чим до даних правовідносин неможливе застосування положень ст.ст.168, 169 ЖК України щодо виселення наймача з підстав припинення або розірвання договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові. Тому судом не можуть розглядатися такі висунуті позивачем підстави виселення відповідачів з квартири, як необхідність спірного житла для проживання йому самому та членам його сім’ї, або систематичне невнесення наймачем квартирної плати і плати за комунальні послуги, передбачені ст.ст.168, 169 ЖК України.

Крім того, в судовому засіданні відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стверджували, що в спірній квартирі вони не проживають через неправомірну поведінку позивача, який влітку 2011 року змінив замки на вхідних дверях до квартири, вселив до неї свою теперішню дружину, та перешкоджає проживанню відповідачів у кватирі.

          Відповідно до ч.3 ст.10, чч.1, 2 ст.60  ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

          Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, як беруть участь у справі.

          Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, сторонам, в тому числі позивачу та його представнику, під час розгляду справи було роз’яснено їх права та обов’язки, зокрема положення щодо змагальності процесу та необхідності надання доказів на підтвердження своїх доводів, сторонам було надано всі можливості для заявлення необхідних клопотань та надання доказів, що підтверджується записом судового засідання.

Разом з тим, позивач ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні заявили, що ніяких інших клопотань та доказів позовних вимог вони не мають, та не заперечували проти закінчення дослідження доказів.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні не надав суду жодних доказів на спростування доводів відповідачів, що на час розгляду справи вони в спірній квартирі не проживають через поведінку позивача, який перешкоджає їх проживанню в квартирі.

Навпаки, такі доводи відповідачів повністю підтверджуються встановленим судом з показань сторін та свідка ОСОБА_6 самим фактом вселення ОСОБА_1 до спірної квартири своєї теперішньої дружини ОСОБА_6, а також копіями постанов Київського РВ ДМУ УМВСУ в Донецькій області від 30 червня 2011 року та від 5 липня 2011 року про відмову у порушенні кримінальної справи за заявми ОСОБА_3 (а.с.113, 114), згідно з якими під час опитування працівниками міліції ОСОБА_1 підтвердив факт конфлікту між ним та ОСОБА_3, а також заявив про відмову пускати ОСОБА_3 до спірної квратири.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 усупереч викладеним ним самим обставинам справи щодо непроживання відповідачів в спірному житлі одночасно просить про їх виселення з цього житла, тобто заявляє нелогічні суперечливі позовні вимоги, оскільки особу, яка не проживає в жилому приміщенні, не може бути з цього приміщення виселено.  

Відповідно до ч.3 ст.405 ЖК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Разом з тим, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, виходячи з встановлених законом засад диспозитивності цивільного процесу суд вважає неможливим розглядати питання про визнання відповідачів такими, що втратили право на жилу площу в спірній квартирі, оскільки позивачем ОСОБА_1 позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право на жилу площу в квартирі, не заявлено.

Відповідно до ч.3 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Єдину підставу, передбачену законом для виселення членів сім’ї власника жилого будинку (квартири), встановлено ст.157 ЖК України, згідно якої членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. В свою чергу згідно ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Проте таких підстав для виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позивач ОСОБА_1 не наводить.

          Таким чином, в судовому засіданні позивач ОСОБА_1, незважаючи на надану судом можливість, не надав суду обгрунтованих законом підстав та достатніх достовірних доказів для виселення відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без надання іншого жилого приміщення, в зв’язку з чим суд вважає неможливим задовольнити  позов і позбавити відповідачів права на житло, гарантоване ч.ч.1, 3 ст.47 Конституції України.

          У той же час суд вважає необґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя та про визнання за нею права власності на Ѕ частину цієї квартири.

Відповідно до ч.1 ст.62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Суд встановив, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 не надала суду достатніх достовірних доказів своїм доводам про істотне збільшення вартості спірної квартири внаслідок її трудових та грошових затрат.

Відповідно до висновку проведеної в справі будівельно-технічної експертизи у дослідженій квартирі № АДРЕСА_1 виконані переобладнання, що не впливають на зміни несучих властивостей конструкції будинку та відносяться за діючою класифікацією до поточного ремонту жилого фонду. Проведення робіт з поточного ремонту не впливає на ринкову вартість квартири (а.с.145).

Крім того, додатки до висновку будівельно-технічної експертизи (а.с.146-147, 148-155) містять перелік ремонтних робіт, які за змістом пояснень обох сторін були проведені в спірній квартирі, в тому числі і за змістом пояснень позивача ОСОБА_3 Із зазначеного переліку виходить, що усі проведені ремонтні роботи вочевидь є роботами з поточного ремонту квартири.

Крім того, згідно із зазначеним висновком експертизи, оскільки встановити ринкову вартість квартири в цінах, що діяли на квітень 2000 року, не уявляється можливим в зв’язку з відсутністю об’єктивних даних про ринкову вартість та технічний стан квартири, то встановити, яким чином вона (вартість) могла змінитися в зв’язку з проведенням ремонту, також не уявляється можливим (а.с.145).

Таким чином, не піддаючи сумніву факт проведення ОСОБА_3 у спірній квартирі ремонтних робіт з внесенням нею трудових та грошових затрат, суд встановив, що ОСОБА_3 не надано доказів того, що понесені нею затрати істотно збільшили вартість спірної квартири. Такий висновок суду безумовно випливає з висновку будівельно-технічної експертизи.

При цьому судом перевірено порядок, правильність проведення будівельно-технічної експертизи, компетентність експертної установи та експерта, відповідність експертного висновку вимогам закону. Тому з врахуванням наявності в матеріалах справи достатніх даних, що підтверджують перелік лише поточних ремонтних робіт, виконаних з внесенням трудових та грошових затрат ОСОБА_3, у суду відсутні підстави сумніватися у правильності висновків експертизи.

За викладених обставин висновок будівельно-технічної експертизи не може бути визнаний неповним, недостатнім, або таким, що суперечить іншим матеріалам справи, й таким чином не може бути визнаний таким, що викликає сумніви у його правильності, в звязку з чим доводи ОСОБА_3 про необхідність проведення повторної будівлеьно-технічної експертизи є безпідставними.

Отже суд встановив, що з врахуванням положень стс.т.10, 11, 62 ЦПК Украни позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею права спільної сумісної власності на спірну квартиру та про визнання права власності на Ѕ частину цієї квартири є недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, ч.ч.1, 4 ст.41, ч.ч.1, 3 ст.47 Конституції України, ст.ст.9, 150, 156, 162, 168, 169, 191 ЖК України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення відмовити.

ОСОБА_3  в позові до ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_1, про визнання права власності на 1/2 частину цієї квартири, відмовити.

          Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: