АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
___________________________________________________________________________________________________
Справа № 2021/2-691/11
Провадження № 22-ц-2090/557/2012 р. Головуючий І-ої інстанції: Гусар П.І.
Категорія: трудові Доповідач: Івах А.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 лютого 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого –Івах А.П.,
суддів – Пшенічної Л.В., Борової С.А.,
при секретарі –Чабан А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО»нафтогазової промисловості»національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 17 листопада 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО»нафтогазової промисловості»національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»про стягнення одноразової вихідної допомоги, -
в с т а н о в и л а:
У вересні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
Просив стягнути з дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО»нафтогазової промисловості»національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(далі –ДП «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО»нафтогазової промисловості»НАК «Нафтогаз України») одноразову вихідну допомогу у розмірі 343 827 грн.
В обґрунтування позовних вимог, посилався на те, що наказом голови правління НАК «Нафтогаз України»від 15 квітня 2010 року його було звільнено з посади директора ДП «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО»нафтогазової промисловості», у зв’язку із закінченням строку дії контракту. Йому було призначено грошову компенсацію за невикористані дні основної та додаткової оплачуваних відпусток та одноразову вихідну допомогу, яка не була виплачена.
Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 17 листопада 2011 року позов задоволено.
Постановлено стягнути з ДП «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО»нафтогазової промисловості»НАК «Нафтогаз України»на користь ОСОБА_1 одноразову вихідну допомогу у розмірі 343 827 грн., а на користь держави – судовий збір у сумі 2 823 грн.
В апеляційній скарзі ДП «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО»НАК «Нафтогаз України»просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким ОСОБА_1 у позові відмовити. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що сторонами були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного:
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
За положеннями ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Стаття 214 ЦПК України передбачає, що при вирішенні справи суд повинен: встановити наявність обставин (фактів), якими були обґрунтовані вимоги і заперечення, та підтвердити їх доказами, визначитися щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, а також щодо правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із того, що станом на 1 червня 2010 року у відповідача перед ОСОБА_1 виникла заборгованість по вихідній допомозі, яка вже нарахована, але у зв’язку з відсутністю коштів не виплачена. При цьому, суд керувався вимогами ст. ст. 116, 233 КЗпП України, положеннями Законів України «Про оплату праці», «Про колективні договори і угоди», «Про підприємства в Україні».
Проте, з висновком суду першої інстанції повністю погодитися не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Судом достовірно встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах, позивач ОСОБА_1 працював на посаді директора ДП «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО»нафтогазової промисловості» НАК «Нафтогаз України»на умовах контракту, укладеного з ним 1 серпня 2008 року.
Наказом голови правління НАК «Нафтогаз України»Є. Бакуліна від 15 квітня 2010 року він був звільнений з 20 квітня 2010 року із займаної посади у зв’язку із закінченням строку дії контракту, на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Виконуючим обов’язки директора ДП «ЛІКВО»21 квітня 2010 року було видано наказ № 70-П про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку та одноразової допомоги ОСОБА_1
Лише 6 вересня 2011 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення одноразової вихідної допомоги у відповідності до п. 5.8 Колективного договору на 2010 рік та вищевказаного наказу у розмірі 11, 9 середньомісячних заробітних плат, що становить 343 827 грн.
Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, в порушення положень цивільно-процесуального законодавства неповно з’ясував обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Без обмеження будь-яким строком, відповідно до вимог ч. 2 ст. 233 КЗпП України працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому нархованої, але своєчасно не виплаченої заробітної плати.
За умовами п. 3 Контракту № 120 від 1 серпня 2008 року, укладеного між сторонами, за виконання обов’язків, передбачених тим контрактом, керівнику –ОСОБА_1 нараховується заробітна плата за рахунок коштів підприємства, виходячи з встановлених:
- посадового окладу в розмірі 8 800 грн. на місяць;
- щомісячної премії за погодженням із засновником у розмірі відповідно до Колективного договору підприємства та положення про преміювання.
Згідно зі ст. 21 КЗпП України, ст. 20 Закону України «Про оплату праці»оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, колективного договору і пов’язана з виконанням умов контракту.
За положенням ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Нарахування та виплата вихідної допомоги, передбаченої п. 5.8 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом ДП «ЛІКВО»на 2010-2011 роки, не є заробітною платою, а відноситься до соціальної допомоги, пільг та компенсацій (а. с. 16).
На вказані обставини суд першої інстанції не звернув належної уваги, та безпідставно вважав, що позивач мав право звернутися до суду із вказаним позовом без обмеження будь-яким строком.
Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, перевіривши належність, допустимість та взаємний зв’язок наявних у справі доказів у їх сукупності, судова колегія вважає, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами –є трудовим спором, а ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом свого порушеного права з пропуском тримісячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України, питання про поновлення строку на пред’явлення позову останнім перед судом не ставилося.
Судова колегія вважає, що строк для звернення з позовом ОСОБА_1 пропущено без поважних причин.
Вказана обставина є самостійною підставою для відмови в позові.
Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, як і порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, як це передбачається п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.
За таких обставин, які свідчать про неправильне вирішення справи, судова колегія доводи апеляційної скарги находить такими, що підлягають задоволенню, рішення суду першої інстанції –скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО»нафтогазової промисловості»національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»задовольнити.
Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 17 листопада 2011 року скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий –
Судді: