ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2012 р. Справа № 2а/0470/18011/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіКонєвої С.О.
при секретарі судового засіданняТроценко О.О.
за участю представників сторін:
Від позивача:
Від відповідача: Коваль І.О., Колінко Ю.М.
Киричек О.О., Працько Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.07.2011р. № 0000678822, №0000688822, -
ВСТАНОВИВ:
19.12.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ» звернулося з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську та просить визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення відповідача від 13.07.2011р. №0000678822, №0000688822.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 27.05.2011р. по 17.06.2011р. податковим органом було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «ВЕКТРАС» за 2010 рік за результатами якої складено акт від 24.06.2011р. та за висновками якого встановлено заниження позивачем суми податку на додану вартість у зв’язку з нікчемністю правочинів укладених між позивачем та ТОВ «ВЕКТРАС» з травня по вересень 2010р., а також встановлено заниження позивачем податку на прибуток у сумі 2150681 грн. за 1 півріччя 2010року. На підставі зазначених висновків та вказаного акту перевірки податковою інспекцією були прийняті два податкові повідомлення-рішення від 13.07.2011р. № 0000678822 за яким позивачеві донараховано податок на прибуток підприємств в загальній сумі 2 688 351 грн. 25коп. ( за основним платежем – 2150681 грн. 00 коп., за штрафними санкціями – 537 670,25 грн.) та №0000688822 від 13.07.2011р. за яким позивачеві донараховано податок на додану вартість в загальній сумі 4 866 255,00 грн. ( за основним платежем – 3893004,00 грн., за штрафними санкціями – 973 251,00 грн.). Позивач не погоджується з висновками податкової інспекції, викладеними в акті перевірки щодо нікчемності правочинів укладених між позивачем та ТОВ «ВЕКТРАС» та вважає донарахування податкових зобов’язань податковим органом незаконним посилаючись на те, що позивач діяв як добросовісний суб’єкт господарювання при укладенні угод з ТОВ «ВЕКТРАС» та зазначені договори мали мету настання реальних наслідків, що обумовлені правочинами, оскільки факт вчинення господарських операцій за договорами, укладеними з ТОВ «ВЕКТРАС» підтверджуються всіма первинними документами, зокрема, договорами постачання та виконання робіт по фасуванню товарів, накладними, податковими накладними, актами виконаних робіт, розрахунковими документами, які також досліджувалися перевіряючими під час перевірки. Позивач вважає безпідставним в акті перевірки посилання податкового органу на акт перевірки його контрагента ТОВ «ВЕКТРАС», оскільки відповідно до ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної або списання коштів з банківського рахунку, а не від знаходження платника податків за юридичними адресами після здійснення господарської операції. В доповненнях до адміністративного позову, позивач посилається на те, що обставини вчинення господарських операцій за договорами, укладеними між позивачем з ТОВ «ВЕКТРАС» звільнені від доказування у відповідності до вимог ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки підтверджені рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2011р. у справі № 38/5005/10619/2011 за позовом ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» до ТОВ «ВЕКРАС» про визнання договорів недійсними відповідно до якого в позові відмовлено з посиланнями на відсутність ознак нікчемності. Вказане рішення набрало законної сили 10.09.2011р. За таких обставин, позивач вважає, що згідно ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на матеріалах акту перевірки, який складено з порушенням норм законодавства і мають бути скасовані.
Представники позивача в судовому засіданні вищезазначені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представники відповідача в судовому засіданні та у наданих письмових запереченнях на позов проти позову заперечують та просять відмовити в його задоволенні в повному обсязі посилаючись на те, що перевірка позивача податковою інспекцією проведена у межах повноважень у рамках порушеної кримінальної справи по факту фіктивного підприємництва інших підприємств на підставі постанови слідчого та у спосіб, передбачений нормами ст.ст. 41,58,78,86 Податкового кодексу України. Оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, оскільки кримінальної справи відносно посадових осіб позивача за результатами перевірки не порушувалося. Також, відповідач посилається і на те, що позиція СДПІ ВПП щодо нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» та ТОВ «ВЕКТРАС» правомірна та законна, оскільки господарські операції щодо постачання товару при використанні автоперевезень повинні підтверджуватися відповідними накладними на відпускання цінностей, податковими накладними, а також товарно-транспортними накладними, які оформлюються згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Мінтрансу України від 14.10.97р. № 363. У випадку відсутності зазначених документів вартість таких цінностей не може бути віднесено до валових витрат та податкового кредиту підприємства у відповідності до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України № 334. На думку відповідача, відсутність доказів отримання товару позивачем (відвантаження товару) від ТОВ «Вектрас» свідчить про відсутність доказів фактичного здійснення господарської операції, оскільки відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» будь-які документи (договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. У запереченнях відповідач посилається і на норми ст.ст.2,9 Бюджетного кодексу України та зазначає, що фактично не сплачені підприємством податки і збори (обов’язкові платежі) внаслідок невірного формування податкового зобов’язання та податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави, а тому у відповідності до ст.228 ЦК України правочин спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, незаконне заволодіння майном держави, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним. Відтак, відповідач вважає, що угода між ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» та ТОВ «Вектрас» укладена з метою надання юридичної правдоподібності перерахуванню грошових коштів з несплатою податкових зобов’язань суперечить інтересам держави, отже є нікчемним правочином, а тому СПДІ ВПП зібрала та навела достатню доказову базу для визнання угоди між позивачем та ТОВ «Векртас» нікчемною згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України.
У судовому засіданні оголошувалася перерва до 22.02.2012р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, з’ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.
Однак, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин (травень-вересень 2010р.), тобто Закон України «Про податок на додану вартість» (чинний в редакції станом на 2010р.) та норми Податкового кодексу України виходячи з того, що перевірка позивача податковим органом здійснена у травні-червні 2011р.
У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У відповідності до підпункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку – п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на 2010р.) визначено, що податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість ( чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин), якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Згідно з підпунктами 7.2.1 і 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про додану вартість» податкова накладна, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках ( оригінал надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) та повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов’язань ( абзаци 1, 3, 4 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість передбачено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.
Із наявної в матеріалах справи копії довідки є Єдиного державного реєстру від 24.03.2011р. видно, що позивач здійснює господарську діяльність за такими видами як роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, оптова торгівля напоями, тютюновими виробами, алкогольними та іншими напоями (а.с.18 том 1).
ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» є платником податку на додану вартість, що підтверджується відповідною копією свідоцтва платника податку на додану вартість від 03.06.2011р. (а.с.20 том 1).
Судом встановлено, що у період з 27.05.2011р. по 17.06.2011р. Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Вектрас» за 2010 рік.
За результатами зазначеної перевірки податковою інспекцією було складено акт від 24.06.2011р. №1191/08-03/2-30487219 за висновками якого встановлено порушення позивачем:
- п.7.4.1, п.п.7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч. 1 ст.203, ч.1,2 ст. 215 та ч.2 ст. 207 Цивільного кодексу України, занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у зв’язку з нікчемністю правочину укладеного між підприємствами по декларації за: травень 2010р. в сумі 924729 грн.; червень 2010 року в сумі 795816 грн.; липень 2010 року в сумі 720380 грн.; серпень 2010 року в сумі 1027139 грн.; вересень 2010 року в сумі 424940 грн.;
- п.5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.1, пункту 5.9 статті 5 Закону № 334 з урахуванням п.1.22.1 ст. 1 та ч.1,2 ст. 9 Закону № 996, ч. 1 ст. 203, ч.1,2 ст. 215 та ч.2 ст.207 ЦК України занижено податок на прибуток за перевіряємий період у сумі 2150681 грн. у т.ч. за 1 півріччя 2010 року у розмірі 2150681 грн. (а.с.25-57 том 1 ).
Також в акті перевірки міститься посилання і на те, що господарські операції за договорами, укладеними між позивачем та ТОВ «Вектрас» від 01.05.2010р. № 26314, від 1.05.2010р. № 26323 є нікчемними, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу згідно з ч.1 ст.203, 215, 216,228, ЦК України, оскільки відсутні товарно-транспортні документи, що підтверджують фактичне транспортування товарно-матеріальних цінностей (товарно-транспортні накладні, тощо) на адресу ТОВ «АТБ-МАРКЕТ», до перевірки не було надано сертифікати виробника продукції, що поставило під сумнів факти здійснення суб’єктами господарювання задекларованих поставок та надання послуг. (а.с.53-54 том 1).
На підставі вищезазначеного акту перевірки, 13.07.2011р. податковим органом були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:
- податкове повідомлення-рішення № 0000688822 в якому зазначено про порушення позивачем п.7.4.1, п.п.7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч. 1 ст.203, ч.1,2 ст. 215 та ч.2 ст. 207 Цивільного кодексу України у зв’язку з чим визначено до сплати позивачеві суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість усього 4866255 грн. (за основним платежем - 3893004 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 973251 грн.) - (а.с.60 том 1);
- податкове повідомлення-рішення № 0000678822 в якому зазначено про порушення позивачем п.5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.1, пункту 5.9 статті 5 Закону № 334 з урахуванням п.1.22.1 ст. 1 та ч.1,2 ст. 9 Закону № 996, ч. 1 ст. 203, ч.1,2 ст. 215 та ч.2 ст.207 ЦК України у зв’язку з чим визначено до сплати позивачеві суму податкового зобов’язання з податку на прибуток усього – 2688351,25 грн. (за основним платежем - 2150681 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 537670 грн. 25 коп. (а.с.58 том 1).
В подальшому, позивач скористався заходами адміністративного оскарження прийнятих рішення податковим органом та за результатами розгляду його скарг рішеннями від 14.09.2011р. та від 30.11.2011р. Державною податковою адміністрацією в Дніпропетровській області та Державною податковою адміністрацією України було відмовлено в задоволенні скарги позивача (а.с.62-69 том 1).
Як вбачається із наданих суду документів, між ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» та ТОВ «Вектрас» були укладені наступні два договори, а саме:
- Договір № 26323 на виконання робіт по фасуванню товару від 01.05.2010р. за умовами якого ТОВ «Вектрас» взяло на себе зобов’язання за замовленням позивача, у порядку і в установлені цим договором строки виконати роботи по переробці і фасуванню товару (овочів і фруктів) у період з 01.05.2010р. по 30.04.2010р. на складі позивача (розподільчий центр № 1 за адресою: м. Дніпропетровськ,вул. Кротова,23)- (а.с.91-93 том 1);
- Договір № 26314 поставки від 01.05.2010р. за умовами якого ТОВ «Вектрас» як постачальник взяло на себе зобов’язання у порядку і у строки, встановлені цим договором передати товар у власність покупця - ТОВ «АТБ-Маркет» у визначеній кількості, належної якості і по узгодженій ціні, а покупець – ТОВ «АТБ-Маркет» зобов’язувався прийняти такий товар та оплатити його на умовах, встановлених цим договором (а.с.84-90 том 1).
Факт реальності здійснення вищевказаної господарської операції між позивачем та ТОВ «Вектрас» за вищевказаними договором поставки та договором на виконання робіт по фасуванню товару підтверджується копіями звітів про виконання робіт, копіями податкових накладних, копіями накладних на відпуск товару, копіями банківських виписок про оплату позивачем за отриманий товар та отримані послуги за вказаними вище договорами ( а.с.94-250 том1, а.с.1-250 том 2, а.с.1-250 том 3, а.с.1-250 том 4, а.с.1-250 том 5, а.с. 1-250 том 6,, а.с.1-251 том 7, а.с.1-251 том 8, а.с.1-251 том 9, а.с. 1-224 том 10, а.с.1-250 том 11, а.с.1-250 том 12, а.с.1-249 том 13).
Станом на момент проведення вищевказаних господарських операцій (травень-вересень 2010р.) між позивачем з ТОВ «Вектрас», останній знаходився в Єдиному реєстрі як юридична особа та був платником ПДВ, що не заперечувалося відповідачем у ході судового розгляду справи.
Отже, вище досліджені судом первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем послуг та товару у травні-вересні 2010р. від ТОВ «Вектрас», що відображено було позивачем у первинних бухгалтерських документах, а саме: податкових накладних, накладних на відпуск товару, звітах про виконання робіт, банківських виписках на оплату, позивачем здійснено за ними оплату на користь ТОВ «Вектрас» шляхом перерахування коштів на його рахунок. При цьому, як вбачається з досліджених судом копій наданих банківських виписок видно, що позивачем у складі сплаченої суми вартості товару та виконаних робіт сплачено в тому числі і ПДВ в розмірі 20%.
Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.
Факт наявності усіх первинних бухгалтерських документів у позивача, наявність продукції, придбаної позивачем підтверджено представником відповідача у ході судового розгляду справи, однак зазначено, що висновки про нікчемність правочинів зроблені на підставі акту перевірки, який були надано податковій інспекції щодо перевірки ТОВ «Вектрас» на підставі чого і було зроблено висновки про нікчемність правочину придбання товарів, виконання робіт, послуг.
На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Вектрас» суду також надано рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2011р. у справі № 38/5005/10619/2011 за позовом ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» до ТОВ «Вектрас» про визнання договору поставки № 6314 від 01.05.2010р. та договору на виконання робіт з фасування товару № 26323 від 01.05.2010р. недійсними з моменту їх укладення відповідно до якого в задоволенні позову було відмовлено з посиланнями на те, що вищевказані договори не містять ознак нікчемності, встановлених статтею 228 ЦК України(а.с.1-4 том 14).
Згідно листа господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2012р. вищевказане рішення суду набрало законної сили 13.09.2011р.(а.с.26 том 14).
Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За викладеного, суд приходить до висновку про те, що не доказуються обставини у цій справі щодо фактичного здійснення господарських операцій за вищевказаними договорами позивачем та ТОВ «Вектрас», оскільки такі обставини встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили (ас.1-4 том 14)..
Також,згідно наданих позивачем декларацій з податку на прибуток за півріччя 2010р. прибуток підприємства за вказаний період склав 5 175 966083 грн. за 3 квартали 2010р. прибуток склав 8 204 552 714 грн. (а.с.33-50 том 14).
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначені функції податкових органів, а саме: державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме : запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків); під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Крім того, відповідно до ст. 41 Податкового кодексу України органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб’єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.
Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на липень-вересень2010р.) передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Статтею 228 ЦК України (в редакції, чинній з 01.01.2011р.) визначено, що правочин вважається таким. Що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін – в разі виконання правочину обома сторонами – в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне – з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу — землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Отже, договори поставки, купівлі-продажу, договори на виконання робіт не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.
Також, відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. Навпаки, представники відповідача в судовому засіданні пояснили, що кримінальна справа органами податкової міліції відносно посадових осіб позивача за результатами даної перевірки не порушувалась.
Акт перевірки від 24.06.2011р. не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов’язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Отже, відповідач, зробивши висновок у акті від 24.06.2011р. про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.
З наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи взагалі не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), як це зазначено в акті перевірки від 24.06.2011р., оскільки правочини є нікчемними лише якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст.6,19 Конституції України, ст.ст.20,21 Податкового кодексу України.
Вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів у акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст.215, ст.216, ст.662, ст.655 та 656 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд.
При цьому, у ході судового розгляду справи з пояснень як представників позивача, так і представників відповідачів встановлено, що податковий орган після проведення відповідної перевірки та маючи сумнів у реальності виконання сторонами вищевказаних договорів до органів податкової міліції з відповідними службовими документами не зверталися, кримінальної справи щодо посадових осіб позивача не порушувалося.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судові рішення про визнання правочинів недійсними (нікчемними), які були укладені між позивачем та ТОВ «Вектрас» відсутні. Не надано суду також і вироків відносно як посадових осіб ТОВ «Вектрас», так і посадових осіб позивача.
Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. Зі змісту акту перевірки вбачається, що в ньому зазначено про порушення, які вчинені ТОВ «Вектрас», в той час як договірні відносини позивача з ТОВ «Вектрас» підтверджуються первинними вищезазначеними бухгалтерськими документами, оплатою проведеною позивачем за них на користь вказаного вище контрагента у складі якої позивачем було сплачено в тому числі і ПДВ в розмірі 20%.
Пунктом 1.3 статті 1 та статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на 2010р.) покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи не надходження цим сум ПДВ до Державного бюджету.
Крім того, відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного станом на 2010року та статей 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", чинного станом на 2010р., ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Закон України «Про податок на додану вартість» не пов’язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.
Чинне законодавство не встановлює обов’язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару. ПДВ, яке включене до ціни товару, є податковим зобов’язанням продавця товару, і саме продавець несе обов’язок по сплаті цього податку до бюджету.
Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов’язки іншого платника податків.
Також відповідачем безпідставно були застосовані до позивача і штрафні санкції в сумі 537670 грн. 25 коп. та 973251 грн. за порушення, яке нібито було вчинено позивачем у 2010р.на підставі п.123.1 ст. 123 Податкового кодексу України (а.с.58-61 том 1), оскільки норми Податкового кодексу України набрали законної сили з 01.01.2011р. та можуть бути застосовані до порушень, вчинених платниками податків лише з 01.01.2011р.
Крім того, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Також, суд виходить із того, що відповідно до ч.5, ч. 7 підрозділу 10 Інших перехідних положень Податкового кодексу України встановлено, що у зв'язку з набранням чинності цим Кодексом штрафні санкції, які можуть бути накладені на платників податків за порушення нормативних актів Кабінету Міністрів України, центрального податкового органу, положень, прямо передбачених цим Кодексом, починають застосовуватися до таких платників податків за наслідками податкового періоду, наступного за податковим періодом, протягом якого такі акти були введені в дію. Штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.
Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов’язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов’язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки – застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов’язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов’язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб’єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.
Отже, якщо контрагент позивача – ТОВ «Вектрас» не виконав своїх зобов’язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього та така відповідальність не може бути покладена на позивача.
Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїй ухвалі від 22.12.2010р. № К-537/08.
Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено правомірність та законність своїх висновків щодо нікчемності правочинів, викладених в акті перевірки від 24.06.2011р. з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення нікчемності правочинів не наділені.
Також, відповідачем не надано доказів вини позивача або умислу на порушення публічного порядку, відсутній і причинний зв'язок між винними діями позивача та заподіяними державі збитками, оскільки вина та умисел позивача може бути доведена лише у кримінальному порядку шляхом порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача. Представник відповідача в судовому засіданні вказав на те, що податковий орган за результатами вказаної перевірки не звертався до правоохоронних органів щодо порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача. Також, суду не надано і доказів того, що станом на травень-вересень 2010р. контрагент позивача – ТОВ «Вектрас» не мав права на складання податкових накладних чи відносно нього було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість, навпаки, матеріали справи свідчать про наявність усіх підстав здійснення господарських операцій ТОВ «Вектрас».
Не приймаються судом до уваги і твердження відповідача про відсутність доказів отримання позивачем від ТОВ «Вектрас» (відвантаження) товару згідно товарно-транспортних накладних, оскільки відсутність товарно-транспортної накладної не є безумовною підставою для висновків про те, що господарська операція не була здійснена, оскільки факт отримання товару може підтверджуватися і іншими документами, зокрема, накладною на отримання товару, що, в даному випадку, свідчить про отримання позивачем товару від ТОВ «Вектрас», оскільки такі копії накладних дослужувалися як податковим органом під час проведення перевірки, так і досліджені судом та наявні в матеріалах справи. При цьому, слід зазначити, що оформлення перевізних документів є обов’язковим лише для договорів перевезення та не є обов’язковими для договорів поставки.
Отже, позивачем правомірно було віднесено до податкового кредиту податкові накладні по взаємовідносинах з ТОВ «Вектрас» на основі наявних договорів, які не визнані недійсними (нікчемними) у встановленому законодавством порядку та на основі наявних первинних бухгалтерських документів, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», досліджені судом та наявні у справі.
А виходячи з того, що позивачем податковий кредит було сформований правомірно, то останнім не було занижено і податок на прибуток, а тому посилання відповідача в акті перевірки від 24.06.2011р. на порушення позивачем п.5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.1, пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставними та спростовуються наданими позивачем доказами, які досліджені судом та наявні в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
За викладеного, суд дійшов висновку, що висновки відповідача, зазначені у акті перевірки від 24.06.2011р. щодо нікчемності правочинів є протиправними та такими, що прийняті за межами наданих відповідачу повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.07.2011р. № 0000678822, №0000688822, прийнятих на підставі вказаного акту перевірки, підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Виходячи з норм ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи, що позивачем при поданні позову за квитанцією № 36070.522.1 від 16.12.2011р. понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 28 грн. 23 коп.(а.с.3), то зазначена сума витрат підлягає стягненню з державного бюджету на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 72, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.07.2011р. № 0000678822, №0000688822 - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську від 13.07.2011р. № 0000678822, №0000688822.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ» (52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Радгоспна, 76, п/р № 26006208770100 в ДОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 305653, код ЄДРПОУ 30487219) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 28 грн. 23 коп. (двадцять вісім грн. 23 коп.).
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 27.02.2012р.
Суддя
С.О. Конєва