ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2012 р. Справа № 2а/0470/17992/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіКонєвої С.О.
при секретаріТроценко О.О.
за участю представників сторін:
від позивача:
від прокурора: Лось П.Г., Донець С.О.
Демидов О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фішер" до Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про скасування розпорядження від 11.11.2011р. № 587-р,-
ВСТАНОВИВ:
16.12.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фішер» звернулося з адміністративним позовом до Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області та просить скасувати розпорядження голови Павлоградської районної державної адміністрації від 11.11.2011р. № 587-р-11 «Про встановлення розміру орендної плати за земельну ділянку водного фонду, яка перебуває в оренді ТОВ «Фішер» на території В’язівоцької сільської ради».
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що не погоджується з прийнятим відповідачем розпорядженням з підстав того, що 26.12.2002р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди земель водного фонду з терміном дії – 20 років з моменту державної реєстрації договору. Пунктом 4.2 вказаного договору встановлено розмір орендної плати за рік – 7573 грн. 60 коп. Крім того, умовами договору визначено, що розмір, порядок, умов виплати орендної плати можуть змінюватись за згодою сторін шляхом укладення додаткових угод. У пункті 4.5 договору наведений вичерпний перелік підстав зміни розміру орендної плати та така підстава як пропозиція районної комісії з організації вирішення земельних питань при Павлоградській райдержадміністрації відсутня. Позивач зазначає, також, що ст. 30 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. Крім того, позивач вказує на те, що питання одностороннього збільшення орендної плати вже було предметом розгляду в окружному адміністративному суді у справі № 2а-3934/10/0470 і попереднє розпорядження відповідача вже було скасоване. Також вирішувалося і питання внесення змін до договору оренди, які були предметом розгляду в господарському суді у справі №3/5005/11049/2011, однак відповідачу було відмовлено в задоволенні позову.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
23.01.2012р., 01.02.2012р. Павлоградський міжрайонний прокурор подав заяву про вступ у справу на підставі ч. 2 ст. 60 Кодексу адміністративного судочинства України з метою захисту інтересів держави(а.с.26,63).
У судовому засіданні прокурор проти позову заперечував, однак не зміг навести підстав правомірності прийнятого розпорядження відповідачем.
Відповідач в судове засідання не з’явився, причину неявки не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи або розгляд справи за відсутності його представника не звернувся, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями від 30.12.2011р., від 03.02.2012р. (а.с.24,84).
01.02.2012р. відповідач направив на адресу суду заперечення на позов, у яких просить адміністративний позов позивача залишити без задоволення посилаючись на те, що договір оренди не відповідає вимогам чинного законодавства, бо орендна плата за земельну ділянку нижча за мінімальну, встановлену законом та ухилення позивача від укладення додаткової угоди до договору оренди землі призводить до систематичного недоотримання місцевим бюджетом коштів та є порушенням ст. 21 Закону України «Про оренду землі» та ст. 288.5 Податкового кодексу України. Підвищення розміру орендної плати є необхідним для виконання вимог діючого законодавства, а не лише рекомендацій районної комісії з організації вирішення земельних питань. Відповідач зазначає у запереченнях, що розпорядження прийнято у відповідності до наданих повноважень згідно до вимог ст. 17 Земельного Кодексу України та ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», видано правомірно та не суперечить Конституції та законам України. Крім того, відповідач вказує, що в позові щодо внесення змін до договору оренди господарським судом було відмовлено саме з підстав відсутності розпорядження голови райдержадміністрації та вважає, що у відповідності до ст. 41-42 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» оспорюване розпорядження носить не нормативно-правовий, а регуляторний характер і не має для позивача ніяких наслідків, окрім того, що рекомендує укласти додаткову угоду до діючого договору оренди, а, на думку відповідача, рекомендація не є імперативною нормою, а тому зазначає, що прийняте розпорядження є правомірним, прийнятим в межах та у спосіб передбачений діючим законодавством.
Згідно до ч.4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Враховуючи наведене, строки розгляду та вирішення справи, встановлені ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, належне повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду у відповідності до вимог ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності представника відповідача відповідно до ч.4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними у справі доказами з урахуванням наданих відповідачем заперечень.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача, прокурора, які брали участь у судовому засіданні, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд находить підстави достатніми для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об’єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно до статті 19 Конституції України передбачено, що органи держаної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 17 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій віднесено розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Згідно розділу Х Перехідних положень п. 12 Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів здійснюють відповідні органи виконавчої влади.
Статтею 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено те, що з урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства України, 26.12.2002р. Павлоградська районна державна адміністрація Дніпропетровської області (орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фішер» (орендар) уклали договір оренди земель водного фонду відповідно до якого Павлоградська районна державна адміністрація Дніпропетровської області на підставі розпорядження від 09.09.2002р. № 368-р передає в оренду землю водного фонду загальною площею 162,39 га, розташовану на території В’язівоцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області. Вказана земельна ділянка знаходиться у віданні Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, а ТОВ «Фішкер» приймає її в оренду (а.с.7-8).
Вказаний договір оренди земель водного фонду зареєстрований у відділі земельних ресурсів Павлоградського району в книзі записів договорів оренди земельних ділянок В’язівоцької сільської ради Павлоградського району 08.01.2003р. за № 8 (а.с.8)
Як вбачається з умов договору, згідно п.3.1 вказаного вище договору передбачено, що земля водного фонду надається в оренду ТОВ «Фішер» строком на 20 років з моменту реєстрації договору.
Пунктом 4.2 договору встановлено загальну вартість орендної плати за землі водного фонду за рік, яка складає – 7573,60 грн.
13.05.2009р. головою Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області було прийнято розпорядження № 280-р-09 «Про встановлення розміру орендної плати за земельну ділянку водного фонду, яка перебуває в оренді ТОВ «Фішер» на території В’язівоцької сільської ради».
Відповідно до вказаного розпорядження на підставі пропозицій районної комісії з організації вирішення земельних питань при Павлоградській районній державній адміністрації (протокол № 3 від 15 квітня 2008 року) ТОВ «Фішер» було встановлено орендну плату за користування земельною ділянкою водного фонду загальною площею 162,39 га рибогосподарських потреб на території В’язівоцької сільської ради у розмірі 12% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області та рекомендовано позивачу укласти додаткову угоду до договору оренди землі водного фонду від 08.01.2003р. за № 8.
30.09.2010р. постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 2а-3934/10/0470 адміністративний позов ТОВ «Фішер» до Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про скасування розпорядження було задоволено, скасовано розпорядження голови Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області № 280-р-09 «Про встановлення розміру орендної плати за земельну ділянку водного фонду, яка перебуває в оренді ТОВ «Фішер» на території В’язівоцької сільської ради». Зазначена постанова суду набрала законної сили 11.05.2011р.(а.с.17-18, 88-89).
08.11.2011р. рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі №3/5005/11049/2011 Павлоградському міжрайонному прокурору в інтересах держави в особі Павлоградської районної державної адміністрації до ТОВ «Фішер» було відмовлено в задоволенні позову щодо внесення змін до договору оренди земель водного фонду. Дане рішення суду також набрало законної сили, про що свідчить лист суду від 12.01.2012р. (а.с.19-20, 87).
11.11.2011р. головою Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області було прийнято розпорядження № 587-р-11 «Про встановлення розміру орендної плати за земельну ділянку водного фонду, яка перебуває в оренді ТОВ «Фішер» на території В’язівоцької сільської ради» (а.с.10).
Зі змісту зазначеного розпорядження видно, що відповідач на підставі ст.ст. 17, 124 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, статтею 288 Податкового кодексу України, законів України «Про оренду землі» та «Про місцеві державні адміністрації» встановив ТОВ «Фішер» орендну плату за користування земельною ділянкою водного фонду загальною площею 162,39 га для рибогосподарських потреб на території В’язівоцької сільської ради в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням відповідних коефіцієнтів індексації.
Пунктом 2 вказаного розпорядження встановлено рекомендувати ТОВ «Фішер» у 10-денний термін укласти з райдержадміністрацією договір про внесення змін до договору оренди земель водного фонду, який зареєстровано у відділі земельних ресурсів Павлоградського району в книзі записів договорів оренди земельних ділянок В’язівоцької сільської ради Павлоградського району від 08 січня 2003 року за № 8 та провести його державну реєстрацію відповідно до вимог чинного законодавства.
Таким чином з аналізу вищенаведених розпоряджень відповідача видно, що розпорядження № 280-р-09 від 13.05.2009р. ( яке скасовано постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду 30.09.2010р. у справі № 2а-3934/10/0470 ) та оспорюване позивачем розпорядження відповідача № 587-р-11 від 11.11.2011р. є ідентичними за своїм змістом, стосуються правовідносин позивача та відповідача щодо зміни розміру орендної ставки за договором оренди земель водного фонду, який було укладено між сторонами 26.12.2002р. та зареєстровано 08.01.2003р.
Вирішуючи спір щодо правомірності та законності прийняття оспорюваного позивачем розпорядження від 11.11.2011р. № 587-р-11, суд виходить із того, що відповідності до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням норми ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про те, що оспорюване розпорядження прийнято відповідачем не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією України та з порушенням законів України, необґрунтовано, без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання принципу рівності перед законом.
Так, відповідачем під час прийняття оспорюваного розпорядження не враховано, що згідно до вимог ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як вбачається зі змісту постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2010р. у справі № 2а-3934/10/0470 позовні вимоги ТОВ «Фішер» до Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про скасування розпорядження голови райдержадміністрації № 280-р-09 від 13.05.2009р. «Про встановлення розміру орендної плати за земельну ділянку водного фонду, яка перебуває в оренді у ТОВ «Фішер» на території В’язівоцької сільської ради» були задоволені та судом скасовано вказане розпорядження і постанова набрала законної сили 11.05.2011р. Крім цього, зміст постанови суду містить ті ж самі підстави для прийняття спірного розпорядження, що і підстави зазначені відповідачем у попередньому розпорядженні від 13.05.2009р. № 280-р-09 (а.с.17-18, 88-89).
Прийняття оспорюваного розпорядження порушує норми чинного законодавства України, виходячи з того, що договір оренди земель водного фонду укладений сторонами ще 26.12.2002р. та термін його дії договором встановлений строком на 20 років з моменту державної реєстрації даного договору – тобто з урахуванням дати його реєстрації - до 08.01.2023р. – п.3.1 договору.
Таким чином, з 26.12.2002р. між сторонами існують договірні відносини, які надалі повинні регулюватися нормами Цивільного кодексу України, Законом України «Про оренду землі».
Підставою для зміни розміру виплати орендної плати у відповідності до п.4.5 розділу 4 договору оренди земель водного фонду від 26.12.2002р. є : зміни умов господарювання, викликані інфляційними процесами; погіршення стану орендованих земель водного фонду; збільшення розмірів ставки земельного податку. Також, згідно п.7.4-п.7.5 розділу 7 вказаного договору встановлено, що будь-які зміни та доповнення до цього договору здійснюються у письмовій формі сторонами і оформляються додатковою угодою; у разі недосягнення згоди про зміни і доповнення до даного договору спір вирішується судом.
Отже, з аналізу умов договору видно, що підстави для зміни розміру орендної плати є вичерпними та не містять таких підстав щодо зміни орендної плати як розпорядження відповідача у зв’язку із підвищенням ставок орендної плати нормами чинного законодавства, які прийняті після 26.12.2002р., при цьому, умовами зазначеного договору оренди від 26.12.2002р. не передбачено односторонньої зміни умов договору, зокрема, і щодо односторонньої зміни розміру орендної плати на підставі розпорядження відповідача.
Також, відповідно і до норм ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Статтею 651 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно норм ст. 632 Цивільного кодексу України передбачено застосування у встановлених законом випадках цін (тарифів, ставок, тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Отже, аналіз вищезазначених норм чинного законодавства України свідчить про те, що розпорядження голови Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 11.11.2011р. № 587-р-11 «Про встановлення розміру орендної плати за земельну ділянку водного фонду, яка перебуває в оренді ТОВ «Фішер» на території В’язівоцької сільської ради» не є підставою для односторонньої зміни розміру орендної плати по укладеному договору оренди земель водного фонду від 26.12.2002р.
Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За таких обставин, посилання відповідача на те, що необхідність зміни умов даного договору, укладеного 26.12.2002р. щодо розміру орендної плати обумовлена тим, що Законом України від 03.06.2008р. № 309-УІ було внесено зміни в ст. 21 Закону України «Про оренду землі», яким збільшено розмір річної орендної плати до рівня 12% нормативної грошової оцінки, а також ст.ст. 288.5-288.5.2 Податкового кодексу України визначено, що розмір річної орендної плати не може бути меншим, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду – 12 відсотків нормативної грошової оцінки, є безпідставним, оскільки зазначені зміни до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» набрали чинності з 04.06.2008р., а норми Податкового кодексу України набрали чинності з 01.01.2011р. та зазначені ставки можуть бути застосовані відповідачем лише до договорів оренди, які укладаються після 04.06.2008р. та після 01.01.2011р. та не можуть бути підставою для збільшення розміру орендної плати для позивача за договором оренди земель водного фонду, укладеного 26.12.2002р.з урахуванням норм ст. 58 Конституції України.
Таким чином, до договору оренди земель водного фонду укладеного сторонами 26.12.2002р. можуть бути внесені зміни щодо розміру орендної плати лише з урахуванням вимог ст.651, 632 ЦК України, ст. 188 Господарського кодексу України, ст. 30 Закону України «Про оренду землі» за взаємною згодою сторін з урахуванням умов договору або в судовому порядку.
З огляду на викладене є безпідставними посилання відповідача на те, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2011р. у справі №3/5005/11049/2011 було відмовлено прокуророві та відповідачеві у вказаній справі за позовом до ТОВ «Фішер» у внесенні змін до договору оренди земельної ділянки з мотивів відсутності прийнятого уповноваженою особою (органом) рішення щодо зміни розміру орендної плати за землю на рівні 12% від грошової оцінки землі, оскільки такої підстави для зміни розміру орендної плати як прийняття розпорядження органом виконавчої влади за діючим договором оренди земель водного фонду в односторонньому порядку ні умовами договору, ні чинним законодавством не передбачено.
Не приймаються до уваги судом та не можуть бути покладені в основу зазначеного рішення і твердження відповідача про те, що оспорюване розпорядження носить не нормативно-правовий, а регуляторний характер і не має для позивача ніяких наслідків, окрім того, що рекомендує укласти додаткову угоду до діючого договору оренди є такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки відповідно до ч.2, ч. 3 ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами. Акти місцевих державних адміністрацій, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Прокурором та відповідачем у ході судового розгляду справи суду не доведено правомірність та законності прийнятого відповідачем оспорюваного розпорядження та не надано доказів того, що дане розпорядження розроблялося, розглядалося та прийнято і оприлюднено як регуляторний акт органу виконавчої влади з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" згідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».
Згідно ст.ст. 8, 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб,
передбачені Конституцією.
Відповідно до ч. 3 ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про те, що оспорюване розпорядження прийняте не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією України, з порушенням наведених вище законів України, необґрунтовано, без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання принципу рівності перед законом, а тому підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України , якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Виходячи з норм ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи, що позивачем при поданні позову за квитанцією № ПН445 від 07.12.2011р. сплачено судовий збір у розмірі 30 грн. 12 коп.(а.с.21), то підлягають стягненню з державного бюджету на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 28 грн. 23 коп. з урахуванням розміру ставки судового збору за немайнові позови, встановленого ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12,71,72,86,94, 122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фішер» до Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про скасування розпорядження від 11.11.2011р. № 587-р-11 – задовольнити повністю.
Скасувати розпорядження голови Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 11.11.2011р. № 587-р-11 «Про встановлення розміру орендної плати за земельну ділянку водного фонду, яка перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю «Фішер» на території В’язівоцької сільської ради».
Стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фішер» (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул.. Херсонська, 35, ЄДРПОУ 31401593) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 28 грн. 23 коп. (двадцять вісім грн. 23 коп.).
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 27.02.2012р.
Суддя
С.О. Конєва