Справа № 2-а-500 /2007р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
" 23 " серпня 2007 року 15 год. 30 хв. Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Муранової І.В.
суддів - Криворучка І.В., Левченка А.В.,
при секретарі - Дранник Н.П.,
з участю перекладача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі Київської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Державного комітету України у справах національностей та міграції про скасування рішення та зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, -
встановив:
Громадянин Афганістану ОСОБА_1звернувся до Бориспільського міськрайонного суду з даним адміністративним позовом, в якому просив скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції №41 від 02 листопада 2006 року про відхилення його скарги на рішення Управління міграційної служби у місті Києві про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні згідно з ч.6 ст.12 Закону України «Про біженців», а також зобов'язати відповідача у відповідності з процедурою, передбаченою ст.12 Закону України „Про біженців", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Свої вимоги позивач обґрунтовує наступним. Він є громадянином Афганістану і, оскільки члени його сім'ї є представниками ісламської релігії, він також мав сповідувати іслам. Його батько примушував до цього, погрожував вбити, якщо він не стане сповідувати іслам, і навіть намагався це зробити. З цих причин він виїхав з країни та приїхав до України, сподіваючись знайти собі притулок. Про ці обставини він повідомив державні органі України в письмовій заяві та під час співбесіди. На його думку відповідач прийняв рішення без вивчення всіх необхідних документів та матеріалів щодо політичної ситуації в Афганістані.
В судовому засіданні позивач та його представник повністю підтримали позовні вимоги. Представник позивача додатково пояснив суду, що Афганістан є ісламською республікою, про що зазначено в конституції, і тому позивач, який відмовився сповідувати іслам, ризикував власним життям. Він вважає, що відповідач, відмовляючи у скарзі позивачу, не врахував вимоги ст.12 Закону України «Про біженців», оскільки таке рішення приймається лише у разі очевидно необгрунтованої заяви або зловживання з боку позивача, проте цього встановлено не було, і тому у відповідача не було підстав для відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Представник відповідача - суб'єкта владних повноважень Державного комітету України у справах національностей та міграції в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заперечень проти позову не надав.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
За змістом абзацу другого статті 1 Закону України «Про біженців» біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської
належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженці та порядок попереднього розгляду заяв визначений статтями 11-12 вказаного Закону.
Відповідно до пояснень позивача та виданого йому Регіональним представництвом в України Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) підтвердження №1753 /а.с-46/ його прізвище та ім'я - ОСОБА_1. Однак, внаслідок нерівнозначного перекладу в документах, складених відповідачем, прізвище та ім'я позивача помилково зазначені як ОСОБА_1
З пояснень позивача та дослідженням рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції №41 від 02 листопада 2006 року /а.с-4-5/ встановлено, що позивач, будучі іноземним громадянином, дотримав вимог ст.11 Закону України «Про біженців», звернувшись з особистою заявою до Управління міграційної служби у місті Києві, в якій повідомив, що внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання, він перебуває за межами Афганістану та не може і не бажає користуватися захистом своєї країни внаслідок зазначених побоювань.
Проте рішенням Управління міграційної служби в місті Києві позивачу на підставі частини 6 статті 12 Закону України «Про біженців» було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в України.
Відповідно до вимог частини 6 статті 12 Закону України «Про біженців» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необгрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацем другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви н6осять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Позивач в порядку статті 16 Закону України «Про біженців» оскаржив рішення Управління міграційної служби в місті Києві до Державного комітету України у справах національностей та міграції.
Відповідач, як спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції, розглянув скаргу позивача та прийняв рішення №41 від 02 листопада 2006 року про відхилення скарги позивача /а.с-4-5/. Своє рішення відповідач обгрунтував тим, що розгляд скарги ОСОБА_1 та доданих до неї матеріалів показав, що вона є очевидно необгрунтованою, оскільки ознак переслідування не виявлено, а саме, що фактів переслідувань чи загроз на свою адресу заявник не наводить, а також не надав жодних документів, які б підтверджували його особу та документів, що підтверджують наявність умов для набуття ним статусу біженця, що вимагає абзац 7 статті 11 Закону України «Про біженців».
Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень, в порушення вимог частини 2 та 4 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не дотримав обов'язку доказування правомірності свого рішення та не подав суду усі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази. В зв'язку з викладеним, суд відповідно до вимог частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України вирішив справу на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з вимогами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Дослідивши оскаржуване рішення Державного комітету України в справах національностей та міграції №41 від 02 листопада 2006 року, суд дійшов до висновку, що відповідач вийшов за межі своїх повноважень при розгляді скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, оскільки надав оцінку всіх документів та матеріалів на предмет наявності умов для набуття статусу біженця, що передбачено частиною 5 статті 14 Закону «Про біженців» при прийнятті рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця.
Однак за змістом статей 13-14 вказаного Закону рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції приймається після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Таким чином, висновки відповідача щодо відсутності умов для набуття позивачем статусу біженця були передчасними, без дотримання порядку розгляду заяви, встановленого Законом.
З урахуванням викладеного, а також враховуючи вищенаведені вимоги частини 6 статті 12 Закону України «Про біженців», суд вважає, що в Управління міграційної служби у місті Києві були відсутні підстави для прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, а тому в Державного комітету України у справах національностей та міграції не було підстав для відхилення скарги позивача.
Судові витрати по даній справі складає сплачений позивачем при подачі позову до суду судовий збір в сумі 3 гривні 40 копійок, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2,11,69,71,86,128,158-163,186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити повністю.
Скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції №41 від 02 листопада 2006 року за скаргою ОСОБА_1на рішення Управління міграційної служби у місті Києві про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні.
Зобов'язати Державний комітет України у справах національностей та міграції у відповідності з процедурою, передбаченою ст.12 Закону України „Про біженців", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця ОСОБА_1.
Стягнути з Державного комітету України у справах національностей та міграції на користь ОСОБА_1судові витрати в сумі 3 гривні 40 копійок.
Складання постанови в повному обсязі відкласти на строк не більше ніж п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Бориспільський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі та наступної подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.