ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2012 року Справа № 08/5026/66/2012
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Кучеренко О.І., при секретарі судового засідання Литвин О.В., за участю представників сторін:
від позивача –не брав участі,
від відповідача –ОСОБА_1 - особисто,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси у приміщенні суду справу за позовною заявою
позивача фізичної особи –підприємця ОСОБА_2
до
відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення 134 800,31 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 134 8 00,31 грн. заборгованості, у тому числі: 127 000,00 грн. основної заборгованості, 4 606,18 грн. інфляційних та 3 194,13 грн. 3% річних та відшкодування у зв‘язку із наведеним судового збору.
Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, що підтверджено відповідною відміткою канцелярії суду на ухвалі про її направлення на адресу позивача з ЄДР, у судове засідання свого представника не направив, про причини його неявки не повідомив.
Відповідач у судовому засіданні позов визнав повністю.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, судом встановлено наступне.
Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (позивач у справі) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (відповідач у справі) досягнуто домовленості щодо поставки товару з відображенням асортименту і вартості у накладних.
Згідно довіреності №4 від 22.02.2011 та видаткової накладної №РН-0000007 від 22.02.2011 позивач відпустив, а відповідач отримав товар, зазначений в накладних, на загальну суму 127 000,00 грн.
Оплату вартості поставленого товару відповідач не провів.
01 березня 2011 року на адресу відповідача була направлена вимога про сплату заборгованості за поставлену продукцію в сумі 127 000,00 грн., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Враховуючи те, що вручена відповідачу вимога на оплату поставленого товару, залишена відповідачем без задоволення, позивач просить вищевказану суму стягнути з відповідача.
Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягають до задоволення, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі усної домовленості, за умовами якої позивач зобов’язався поставити товар, а відповідач прийняти та сплатити його вартість.
За загальним порядком укладання господарських договорів вони викладаються у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (стаття 181 Господарського кодексу України).
Правочин згідно зі статтею 205 Цивільного кодексу України може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_2 передав згідно довіреності №4 від 22.02.2011 фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 товар на загальну суму 127 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000007 від 22.02.2011 (а.с.6-7), а останній прийняв його, суд приходить до висновку про існування між сторонами договірних відносин, а отже виникнення у сторін цивільних прав і обов’язків (стаття 11 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Загальні умови виконання господарських зобов’язань визначені статтею 193 Господарського кодексу України, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначена стаття узгоджується з приписами статті 526 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як встановлено статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
01.03.2011 відповідачу була вручена вимога про сплату заборгованості за поставлений товар в сумі 127 000,00 грн., яка залишена ним без відповіді та задоволення.
Судом встановлено, що відповідач свої зобов’язання по оплаті отриманого товару не виконав і на день звернення позивача до суду заборгованість відповідача складає 127 000,00 грн., тому суд вважає вимогу позивача про її стягнення обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.
В силу вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач за невиконання грошового зобов’язання за весь час прострочення нарахував відповідачу 3 194,13 грн. - 3% річних та 4 606,18 грн. інфляційних з березня по грудень 2011 року.
Суд перевіривши порядок нарахування позивачем вказаних сум за відповідний період, встановив неправильність їх нарахування, після перерахунку сума річних становить 3 110,63 грн., а сума інфляційних становить 3 302,00 грн. Тому суд задовольняє вказані вимоги частково у сумі 3 110,63 грн. річних та 3 302,00 грн. інфляційних в іншій частині річних та інфляційних відмовляє за необґрунтованістю.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням викладеного, відповідно до обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача 133 412,63 грн., з яких: 127 000,00 грн. основна заборгованість, 3 110,63 грн. –3% річних, 3 302,00 грн. інфляційних.
Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених вимог підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 669,24 грн.
Керуючись ст. 49, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, –
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1) на користь фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2) –127 000,00 грн. заборгованості, 3 110,63 грн. -3% річних, 3 302,00 грн. інфляційних, 2 669,24 грн. судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду.
Суддя О.І. Кучеренко
Повне рішення складене та підписане 03.02.2012.