КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.03.2012 № 3/340
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сухового В.Г.
суддів: Чорногуза М.Г
Агрикової О.В.
при секретарі судового засідання: Марвано А.Т.,
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Конверсбанк»
на рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2012р.
у справі №3/340 (суддя Сівакова В.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Конверсбанк»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трілан»
про визнання договору суборенди № 31/12-2010 від 31.12.2010р. недійсним
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство «Конверсбанк» (далі – позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трілан» (далі – відповідач) про визнання договору суборенди № 31/12-2010 від 31.12.2010 недійсним.
Рішенням господарського суду м. Києва від 26.01.2012р. у справі
№ 3/340 в задоволенні позову відмовлено повністю. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки правові підстави для визнання договору суборенди № 31/12-2010 від 31.12.2010 недійсним відсутні.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду м. Києва від 26.01.2012р. у справі
№ 3/340 скасувати повністю та прийняти нове рішення. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, а також судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надходило.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2012р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.03.2012р.
У судовому засіданні 20.03.2012р. представником позивача заявлено клопотання про зупинення провадження у справі № 3/340 до вирішення справи № 5011-30/1090-2012 про визнання недійсним первісного договору оренди з тих підстав, що позовні вимоги у справі 3/340 взаємопов’язані з вимогами у вказаній справі, а також, що вони ґрунтуються на одній правовій підставі.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та вислухавши думку представника відповідача, яка заперечувала проти задоволення клопотання про зупинення провадження, дійшла висновку, що вказане клопотання слід відхилити з наступних підстав.
Приписами ст. 79 ГПК України передбачено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони у випадках: призначення господарським судом судової експертизи; надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно з ч. 2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Проте, заявником не дотримано вимог ст. ст. 33, 36 ГПК України щодо доведення обгрунтованості клопотання про зупинення провадження, оскільки ксерокопії наданих заявником ухвал у справі № 5011-30/1090-2012 не засвідчено, а також не надано копії позовної заяви у зазначеній справі на підтвердження підстав заявленого у ній позову.
Крім того, оскаржуване рішення у справі № 3/340 прийнято судом першої інстанції 26.01.2012р., а ухвалу про порушення провадження в іншій справі № 5011-30/1090-2012 як вбачається з її ксерокопії винесено 31.01.2012р., тобто вже після прийняття рішення у даній справі. Отже, на час прийняття оскаржуваного рішення господарського суду м. Києва від 26.01.2012р. у даній справі, у суду першої інстанції були відсутні відомості про існування іншої справи щодо недійсності договору оренди № 3110/10 від 31.12.2010р., укладеного між ТОВ «Трілан» та ОСОБА_1
За таких обставин у суду відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі, а тому клопотання про зупинення провадження не підлягає задоволенню.
Колегія суддів також враховує, що згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
10.04.2004р. між Приватним підприємством «Науково-технічний центр «Кристал» (дарувальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трілан» (обдаровуваний) укладено договір дарування.
Згідно з умовами цього Договору дарувальник, який наділений у відповідності до Договору № 0702 від 07.07.2002 з Гаражно-будівельним кооперативом «Лівобережний» майновими правами на:
1) підвальні приміщення загальною площею 489 кв. м. у прибудові до будівлі ГБК «Лівобережний» за адресою м. Київ, вул. Челябінська, 2;
2) рекламний щит на цій прибудові
подарував ці права обдаровуваному - Товариству з обмеженою відповідальністю «Трілан» (а.с.94).
В подальшому 30.12.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трілан» (дарувальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (обдаровувальний) укладено договір дарування, відповідно до умов якого дарувальник, який наділений у відповідності до договору дарування від 10.07.2004 з Приватним підприємством «Науково-технічний центр «Кристал» майновими правами на рекламоносій з двома щитами на прибудові до будівлі Гаражно-будівельного кооперативу «Лівобережний» (м. Київ, вул. Челябінська, 2) подарував вказані права обдаровуваному - Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (а.с. 93).
31.12.2010р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трілан» (Орендар) укладено договір оренди рекламоносія - здвоєного рекламного щита на даху прибудови до будівлі ГБК «Лівобережний» за адресою: м. Київ, вул. Челябінська, 2. Відповідно до п. 1.2 цього договору сторони погодили, що рекламоносій буде використовуватися Орендарем для здачі його в суборенду (а.с.89-92).
31.12.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трілан» (орендодавець) та Публічним акціонерним товариством «Конверсбанк» (суборендар) укладено договір суборенди № 31/12-2010 (далі – спірний Договір, а.с. 9-12).
Відповідно до п. 1.1 спірного Договору орендодавець передає, а суборендар приймає в строкове платне користування на умовах суборенди рекламоносій - здвоєний рекламний щит на даху прибудови до будівлі ГБК «Лівобережний» для розміщення рекламно - інформаційного банера орендаря, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Челябінська, 2 (далі - об'єкт оренди), згідно доданого до даного договору акта приймання - передачі об'єкта оренди (додаток № 1), який є невід'ємною частиною даного договору.
Згідно п. 1.3 спірного Договору право передачі у суборенду об'єкта оренди належить орендодавцю на підставі договору оренди № 3110/10 від 31.12.2010, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трілан» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1., строком на 2 роки.
Позов у даній справі обґрунтовано тим, що відповідно до п. 1.3 спірного Договору право передачі об'єкта оренди в суборенду належить орендодавцю на підставі договору оренди № 3110/10 від 31.12.2010, укладеного між ТОВ «Трілан» і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1. Проте після укладення спірного договору позивачу стало відомо, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не мав правових підстав передавати в оренду майно, оскільки прибудову, на даху якої розміщений об'єкт оренди, не прийнято в експлуатацію і на неї не зареєстровано право власності.
З урахуванням викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч.1 статті 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 774 ЦК України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Частина 1 статті 761 ЦК України передбачає, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
У відповідності до норми ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
З урахуванням встановлених судом обставин та викладених положень законодавства, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо презумпції правомірності набуття права власності на рекламоносій з двома щитами на прибудові та саму прибудову до будівлі Гаражно-будівельного кооперативу «Лівобережний», що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Челябінська, 2 ФОП ОСОБА_1.
Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що право власності на вказаний об’єкт або прибудову на даху будівлі ГБК «Лівобережний» оспорювалось будь-ким, а також доказів визнання недійсними як договорів дарування, так і договору оренди. Таких доказів не подано суду й позивачем.
Слід також зазначити, що право надання відповідачем позивачу в суборенду рекламного щита узгоджено також з власником рекламоносія, про що свідчить лист Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 31.12.2010р., в якому останній не заперечує, щоб Товариство з обмеженою відповідальністю «Трілан» передало Публічному акціонерному товариству «Конверсбанк» в строкове платне користування на умовах суборенди рекламоносій - здвоєний рекламний щит на даху прибудови до будівлі ГБК «Лівобережний» для розміщення рекламно - інформаційного банера орендаря, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Челябінська, 2.
Крім того, відповідно до п. 1.2 договору оренди сторони погодили, що рекламоносій буде використовуватися Орендарем для здачі його в суборенду (а.с.89-92).
Стосовно посилань позивача на те, що прибудова, на даху якої розміщений об'єкт оренди, не прийнята в експлуатацію, і, що на неї не зареєстровано право власності, на думку колегії суддів, вони правомірно відхилені судом першої інстанції враховуючи таке.
За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Таким чином, заявляючи позов про визнання спірного Договору недійсним у судовому порядку, позивач повинен довести належними та допустимими доказами недотримання вимог, визначених у ст. 203 ЦК України.
Водночас, враховуючи встановлені судом першої та апеляційної інстанції обставини у даній справі, колегія суддів не знаходить наявності підстав, які б надавали змогу суду визнати спірний Договір недійсним.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про рекламу» зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Відповідно до роз’яснень, наданих у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 02.07.2001 № 1-221/4069, до спеціальних конструкцій належать будь-які конструкції, що використовуються для розміщення рекламоносіїв, у тому числі і на будинках (дахах, фасадах, стінах, балконах).
Постановою КМУ від 29.12.2003 № 2067 затверджено «Типові правила розміщення зовнішньої реклами», згідно з якими передбачається плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у приватній власності, на договірних засадах з його власником.
Аналіз чинного законодавства дає підстави дійти висновку, що воно передбачає, що дозвіл на розміщення реклами надається розповсюджувачу зовнішньої реклами, який може бути як власником рекламного засобу, так і його орендарем. Крім того, формою дозволу не передбачено інформації щодо власника рекламного засобу.
Нормативними ж документами у сфері будівництва, передбачено здійснення нового будівництва або реконструкції лише за проектною документацією.
Крім того, рекламоносій з двома щитами на прибудові до будівлі ГБК «Лівобережний» був запроектований та погоджений Архітектурно-містобудівною радою Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, на підставі чого був затверджений паспорт опорядження фасадів. Наявність дозволу та відповідної проектної документації підтверджується матеріалами справи (а.с.149-153).
Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом щодо відсутності у законодавстві вимог, які пов’язують момент виникнення права користування рекламоносієм з введенням в експлуатацію будівлі, на даху якої він розташовується, так само як і вимоги до розповсюджувача реклами при отриманні дозволу на розміщення зовнішньої реклами, надавати відповідним органам документи на підтвердження вводу в експлуатації рекламоносія.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що посилання позивача на незаконність спірного Договору у зв’язку з неприйняттям в експлуатацію прибудови, на даху якої розміщений об'єкт оренди, та відсутність на неї зареєстрованого права власності не є тими правовими підставами, з якими закон пов’язує неможливість передачі в оренду предмету спірного Договору, а тому зазначені обставини не мають наслідком його недійсність.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що правові підстави, передбачені ст. 203 ЦК України, для визнання Договору недійсним у даній справі відсутні. Інших же підстав позивачем не зазначено, і доказів на їх підтвердження суду не надано.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги не є обґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, яких дійшов суд першої інстанції при прийнятті рішення у даній справі.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у прийнятті до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог від 19.01.2012р. щодо визнання недійсним договору оренди від 31.12.2010 № 3110/10, укладеного між ТОВ «Трілан» та ФОП ОСОБА_1., оскільки, як вірно зазначив місцевий господарський суд, під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення позову за тією ж вимогою, яку було заявлено в позовній заяві, у даному випадку це вимога про визнання недійсним договору суборенди. Відтак, збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Вимоги ж позивача про визнання недійсним договору оренди № 3110/10 від 31.12.2010 є саме додатковими вимогами по відношенню до первісних, а тому не можуть розглядатись як збільшення.
Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За вказаних обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів відхилено як необґрунтовані, оскільки вони спростовуються викладеним вище.
Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування або зміни рішення, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення господарського суду м. Києва від 26.01.2012р. у справі № 3/340 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим. У зв’язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 34, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2012р. у справі
№ 3/340 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Конверсбанк» без задоволення.
2. Матеріали справи № 3/340 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя Суховий В.Г.
Судді Чорногуз М.Г
Агрикова О.В.
23.03.12 (відправлено)