АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Артеменка І.А.,
суддів Черевко П.М.,
Суворова В.О.,
при секретарі Тегляєвій О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права спільної сумісної власності на житловий будинок, -
встановила:
У жовтні 2008 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права спільної сумісної власності на житловий будинок, мотивуючи тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 14 грудня 2007 року його дружина ОСОБА_4 придбала земельну ділянку площею 0,0405 га., яка розташована по АДРЕСА_1.
13 травня 2008 року відповідачка отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, серія ЯД № 942245.
Оскільки ОСОБА_4 ніде не працювала, вела господарство та займалася вихованням дітей, позивач за власні кошти, з метою покращення та поліпшення житлових умов, почав будівництво житлового будинку на зазначеній земельній ділянці без дозволу на проведення будівельних робот. З цих підстав позивач просив суд визнати за ним та відповідачкою право власності по Ѕ частині спірного будинку за кожним, вважаючи, що будинок є спільною частковою власністю подружжя.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2008 року позов задоволено у повному обсязі. Визнано право спільної часткової власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по Ѕ частині за кожним на житловий будинок загальною площею 303,5 кв.м., житловою – 100,4 кв.м., який розташований за адресою АДРЕСА_1.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_5, яка не приймала участь у судовому засіданні суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 04 лютого 2010 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 закрито.
ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду.
Ухвалою Верховного Суду України від 02 березня 2011 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 04 лютого 2010 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд, оскільки суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження по справі, виходив із того, що суд першої інстанції не вирішував питання про права та обов’язки ОСОБА_2, тому вона не має права на апеляційне оскарження. Однак, цей висновок апеляційного суду, на думку Верховного Суду України, є передчасним, оскільки не перевірені доводи апелянта про те, що в провадженні цього ж суду першої інстанції знаходяться цивільні справи за її позовом до подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про право власності на цей будинок та земельну ділянку.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, навіть якщо один із них на мав самостійного заробітку.
Подружжя володіє, користується та розпоряджається майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності на рівних засадах, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, відповідно до положень ст.63 СК України.
Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що позивач та відповідач знаходяться у зареєстрованому шлюбі з 10.09.1994 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження, виданим відділом РАГС виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів, актовий запис № 1241. Відповідач ОСОБА_4 купила земельну ділянку площею 0,0405 га за адресою АДРЕСА_1, про що свідчить нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 14.12.2007 року, та 13.05.2008 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку.
На зазначеній земельній ділянці чоловік відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_3 за її згодою, за згодою інших землекористувачів суміжних земельних ділянок та на підставі розробленого проекту, погодженого з Одеською обласною санітарно-епідеміологічною станцією, провів будівництво житлового будинку.
Відповідно до висновку судово будівельно-технічної експертизи № 338/2008 від 13.11.2008 року, проведеної Одеським науково-дослідним центром експертних досліджень, встановлено, що проведене будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 відповідає санітарно-технічним вимогам та правилам експлуатації будинку та не порушує права і законні інтереси інших осіб.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закрити водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власності на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею ст. 376 цього Кодексу.
Згідно ч. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
За правилами ч.1.ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частини майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання за позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 право власності по Ѕ частині будинку у АДРЕСА_1 загальною площею 303,5 кв.м., жилою площею 100,4 кв.м..
ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що на спірній ділянці знаходився житловий будинок, який вона придбала у 2003 році (згідно розписки) та який до цього належав ОСОБА_6 на праві власності.
Рішенням Приморського суду м. Одеси від 09 липня 2004 року правочин купівлі продажу домобудівлі між ОСОБА_6 та нею був визнаний дійсним.
Але, як пояснила ОСОБА_5 у суді апеляційної інстанції, вказане рішення було скасовано тим же суддею, який його приймав, та на підставі ухвали Киівського суду м. Одеси від 14 квітня 2008 року справа за її позовом до ОСОБА_6 про визнання вищевказаної угоди дійсною і визнання права власності на житловий будинок та за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на частину будинку об’єднані в одне провадження та на даний час не розглянуті.
ОСОБА_2 також пояснила, що на даний час будинок, який вона придбала, не існує, ким його було демонтовано вона не змогла пояснити та права власності на земельну ділянку, на якій було побудовано будинок подружжям ОСОБА_4, вона не має.
Як вбачається з пункту 4 договору купівлі-продажу земельної ділянки № 3 по АДРЕСА_1 від 14 грудня 2008 року – продавець земельної ділянки ОСОБА_8, гарантує покупцеві ОСОБА_4 відсутність не застережених недоліків, які значно знижують цінність або можливість використання за цільовим призначенням зазначеної в цьому договорі земельної ділянки немає, до укладання цього договору земельна ділянка іншим особам не відчужена, під забороною (арештом) та в заставі у тому числі податковій заставі не перебуває, земельна ділянка як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передана, щодо земельної ділянки відсутні судові спори; самовільного будівництва на земельній ділянці немає, відсутні будь-які будівлі та споруди, внаслідок продажу земельної ділянки не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх дітей, непрацездатних та інших осіб, яких продавець зобов’язана утримувати за законом чи договором; земельна ділянка є вільною від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб; відносно зазначеної земельної ділянки договори оренди не укладені, договір не укладається під впливом тяжкої для продавця обставини; земельна ділянка знаходиться у стані повністю придатному для використання її за цільовим призначенням та передається продавцем покупцеві в день посвідчення договору.
Після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, ОСОБА_9 отримала державний акт на земельну ділянку серії ЯД № 942245, актовий запис № 010850500676 від 13 травня 2008 року, з цільовим призначенням земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка).
Зазначені договір купівлі продажу земельної ділянки та державний акт на її право власності не скасовано.
Сторони не оспорювали факт того, що на час придбання ОСОБА_9 земельної ділянки на ній були відсутні будь-які будівлі та споруди.
Скасовуючи ухвалу апеляційного суду Одеської області від 04 лютого 2010 року, Верховний Суд України вказав, що висновок апеляційного суду про те, що вказаним рішенням не порушені права та інтереси ОСОБА_2 є передчасним, оскільки не перевірені її доводи про те, що у провадженні Київського районного суду м. Одеси знаходиться справа за позовом ОСОБА_2 до подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про право власності на цей будинок та земельну ділянку, та справа до цього часу не розглянута.
Але, як вбачається з довідки Київського районного суду м. Одеси від 23 травня 2011 року, яка підписана головою суду ОСОБА_10, – справ за позовами ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в провадженні Київського районного суду м. Одеси не має.
Відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_2 не доведено, що оскаржуване рішення якимось чином порушує її права та законні інтереси, а також стосується її прав та обов’язків.
Таким чином, викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст.303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2008 року залишити без змін.
Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області
І.А. Артеменко
В.О. Суворов
П.М. Черевко