ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322
РІШЕННЯ
Іменем України
19.03.2012Справа №5002-32/4016-2011
Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
За позовом – Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).
До відповідача – Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради Автономної республіки Крим (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15, ідентифікаційний код 20687358).
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – 1). Сімферопольська міська рада (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15, ідентифікаційний код 33433669).
2). Житлово-експлуатаційне об’єднання Київського району м. Сімферополя (95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Лермонтова, 17, ідентифікаційний код 05480523).
Про спонукання до виконання певних дій
За участю представників:
Від позивача – ОСОБА_2, представник, дов. б/н від 03.10.2011р., ОСОБА_1
Від відповідача – не з’явився.
Третя особа №1 – не з’явився.
Третя особа №2 – не з’явився.
Обставини справи: Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом до Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради Автономної республіки Крим, в якому просить зобов’язати відповідача виконати рішення 65-й сесії Сімферопольської міської ради п’ятого скликання від 21.10.2010р. № 1070 «Про затвердження переліку об’єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради, які належать приватизації», виконати відповідні дії по підготовці об’єкта приватизації, до продажу та продати нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, площею 41,9 кв. м. фізичній особі – підприємцю ОСОБА_1.
Ухвалою господарського суду від 20.09.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 03.10.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.
З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 03.10.2011р., від 12.10.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 – рекомендованою поштою.
Позовні вимоги мотивовані відмовою відповідача від виконання дій з приватизації та підготовки об’єкту до викупу, чим порушує вимоги норм діючого законодавства.
Представник відповідача у судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечував, з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.
Треті особи також проти задоволення позовних вимог заперечували, вважаючи їх необґрунтованими та незаконними.
У судовому засіданні 12.10.2011р. представник позивача надав клопотання про призначення у справі судову будівельно- технічну експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання: чи знаходяться в орендованих приміщеннях елементи водопровідної системи, системи опалення, запорної арматури, без доступу до яких експлуатація житлового будинку є неможливою? Чи використовується орендоване приміщення або якась його частина для обслуговування житлового будинку?
Ухвалою Господарського суду АР Крим від 03.11.2011р. провадження у справі зупинене, призначено судову будівельно- технічну експертизу, проведення якої доручено Кримському науково – дослідному інститут судових експертиз. На вирішення судової експертизи поставлено наступні питання: Визначити статус приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, площею 41, 9 кв.м (основне, допоміжне або інше), Чи знаходяться в орендованих Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 приміщеннях площею 41, 9 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, елементи водопровідної системи, системи опалення, запорної арматури, без доступу до яких експлуатація житлового будинку є неможливою? Чи використовується орендоване приміщення або якась його частина для обслуговування житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2?
Ухвалою Господарського суду АР Крим від 21.02.2012р. провадження у справі поновлено у зв’язку із поверненням матеріалів справи з експертизи.
Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
01.09.2006р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар)( Позивач) та Комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційне об’єднання Київського району м. Сімферополя» (Орендодавець) ( третя особа) був укладений типовий договір оренди нежитлових приміщень та індивідуально визначеного майна, яке належить комунальній власності м. Сімферополя № 5/3 - нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 14-15).
Згідно пункту 1.1 договору Орендодавець, на підставі Рішення виконавчого комітету Київської райради м. Сімферополя № 147/2 від 25.07.2006р. передає, а Орендар приймає в строкове платне користування (оренду) індивідуально визначене майно нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 площею 41, 9 кв. м, яке знаходиться на балансі Комунального підприємства Житлово-експлуатаційне об'єднання Київського району м. Сімферополя, вартість яких визначена згідно акту оцінки становить по (незалежній оцінці) 31 658, 00 грн.
Рішенням 65-ї сесії 5-го скликання Сімферопольської міської ради від 21.10.2010 р. № 1070 «Про затвердження переліку об’єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради, які підлягають приватизації» затверджений перелік об’єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради, що підлягають приватизації, до якого включений об'єкт – нежитлові приміщення по АДРЕСА_2, площею 41, 9 кв. м, шляхом викупу (а.с. 16, 17 ).
Відповідач листом за №12-м від 09.12.2010 р. на звернення позивача повідомив, що Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради не має можливості провести заходи щодо приватизації вищезгаданого об'єкту, посилаючись на те, що в даний час питання правового режиму власності допоміжних приміщень житлового комплексу (підвалів, сараїв, горищ, колясок і ін.), визначення категорій вказаних приміщень залишаються законодавчо неврегульованими (а.с. 18).
Відмова відповідача здійснити заходи щодо приватизації позивачем орендованого приміщення стала підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (Закон України № 2269 від 10.04.1992 р. із змінами і доповненнями) приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.
Приватизація державного та комунального майна здійснюється згідно з вимогами Законів України «Про приватизацію державного майна» (Закон України № 2163 від 04.03.1992 р. із змінами і доповненнями), «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (Закон України №2171 від 06.03.1992 р.) та інших нормативних актів, які не суперечать вимогам цих законів.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (Закон України №2171 від 06.03.1992 р.) передбачено, що об’єктами малої приватизації є: цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А; окреме індивідуально визначене майно; об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти.
Згідно зі статтею 3 вказаного Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (Закон України №2171 від 06.03.1992 р.) приватизація об’єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (Закон України №2171 від 06.03.1992 р.) продавцями об’єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими Радами.
Згідно з пунктом 3 Положення про Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради, затвердженого рішенням 14 сесії 5 скликання Сімферопольської міської ради від 18.01.2007 р. №161, основним завданням останнього є здійснення повноважень власника комунального майна, організація та проведення приватизації комунального майна, формування, облік, передача в оренду комунального майна міста Сімферополя (а.с. 51-62).
Покупцями об’єктів малої приватизації, згідно зі статтею 5 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (Закон України №2171 від 06.03.1992 р.), можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», тобто громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території України, крім передбачених частиною третьою цієї статті; юридичні особи інших держав.
Статтею 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (Закон України №2171 від 06.03.1992 р.) передбачено, що Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу. При цьому, включення об’єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації або покупців.
Відмова у приватизації можлива тільки у випадках, коли: особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем підприємства згідно з цим Законом; є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього майна; не затверджено переліків, передбачених частиною першою цієї статті.
Як вже зазначалось, Сімферопольська міська рада своїм рішенням № 1070 від 21.10.2010 р. включила до переліку об’єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, шляхом викупу, нежитлові приміщення площею 41, 9 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_2, що орендуються позивачем.
Але, відповідач відмовив позивачу в проведенні заходів по приватизації нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, посилаючись як на підставу відмови на неврегульованість питань правового режиму власності допоміжних приміщень житлового комплексу, визначення категорій таких приміщень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (введено в дію Постановою ВР України № 2483 від 19.06.1992 р.) суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачі, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч. 2 ст. 10 вказаного закону стають об’єктами права спільної власності співвласників будинку одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.
У рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02.03.2004 р. (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, колясочні, горища та .ін.) передаються безоплатно в спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.
Відповідно до наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства України від 17.05.2005 р. № 76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та при будинкових територій», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за №927/11207, допоміжні приміщення житлового будинку – приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.
Статтею 4 Житлового кодексу України (Постанова ВР України № 5465 від 30.06.1983 р.) передбачено, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що рішення Конституційного Суду України стосується нежитлових приміщень, які є допоміжними приміщеннями.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» (Закон України №2866-ІІІ від 29.11.2001 р. із змінами та доповненнями) допоміжні приміщення багатоквартирного будинку — приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Таким чином, критерієм віднесення приміщення до допоміжного є призначення вказаного приміщення для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.
У зв’язку з необхідністю з’ясування питань щодо цільового призначення нежитлового підвального приміщення, яке є предметом даного спору, участі цього приміщення в обслуговуванні житлового будинку, відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 року № 1798-XII із змінами і доповненнями), ухвалою суду призначено по даній справі судову будівельно-технічну експертизу.
Згідно висновку експерта від 30.01.2012р. нежитлове приміщення загальною площею 41,9 кв. м, розташоване за адресою АДРЕСА_2 відноситься до нежитлових приміщень і є самостійним об’єктом цивільно-правових відносин, не використовується при експлуатації та обслуговуванні будинку мешканцями цього житлового будинку.
Таким чином, нежитлові приміщення загальною площею 41,9 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2, в розумінні норм чинного законодавства є окремим індивідуально визначеним майном, та згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» є об’єктом малої приватизації.
Відповідно до п.51 розділу IX «Способи та порядок приватизації», у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об’єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення). Оцінка вартості об’єкта приватизації у цьому разі здійснюється із застосуванням експертної оцінки. Таке ж право одержує орендар у разі прийняття рішення про приватизацію відповідно до законодавства України.
Згідно ст. 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малій приватизації)» викуп як один із способів приватизації застосовується відносно об'єктів малої приватизації, включених в перелік об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Відповідно до ч. 1 ст. 144 Конституції України, ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР із змінами і доповненнями), акти міської ради, прийняті в межах наданих ним повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Сімферопольська міська рада у межах своєї компетенції прийняла рішення щодо вказаного приміщення та включила його до переліку майна, що підлягає приватизації у спосіб – викуп.
Відповідно до ст. ст. 4, 8, 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» підготовка об’єкту малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, яким є Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради, та який повинен був виконати певні дії, пов’язані з підготовкою об’єкта малої приватизації до продажу.
Пунктом 2 статті 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) встановлено, що термін підготовки об'єкту малої приватизації до продажу не повинен перевищувати двох місяців з дня ухвалення рішення про включення його у відповідний перелік об'єктів, що підлягають приватизації.
Таким чином, суд дійшов висновку, що посилання відповідача на наявність законодавчо встановленого обмеження на приватизацію даного об’єкту необґрунтовані.
Враховуючи вимоги статей 7, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", процес приватизації комунального майна включає в себе затвердження місцевими радами переліків об’єктів, що підлягають приватизації певним способом, та подальше укладення договору купівлі-продажу.
Згідно норм статті 11 вказаного Закону викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації: не проданих на аукціоні, за конкурсом; включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна".
Отже, викуп застосовується у випадках, передбачених статею 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та іншими законами, і є в такому разі обов'язковим для органів приватизації та органів, які затверджують переліки об'єктів малої приватизації.
Обов'язок проведення підготовки об'єкта малої приватизації до продажу, в силу статей 8, 9, частини 1 статі 12 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" в редакції, що діяла на момент виникнення між сторонами спірних правовідносин, покладається на органи приватизації, які зобов'язані шляхом проведення незалежної оцінки відповідно до затвердженої Кабінетом Міністрів України методики визначити ціну продажу об'єкта приватизації та при потребі можуть залучати відповідні організації та спеціалістів.
Строк підготовки об'єкта малої приватизації до продажу не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації, як то передбачає частина 2 статті 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Відповідно до пункту 3.8 Положення про порядок визначення та застосування способів приватизації щодо об'єктів малої приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України №1511 від 30.07.1998р. та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 10.09.1998р. за №558/2998, орган приватизації на підставі акта оцінки вартості майна протягом чотирнадцяти календарних днів готує проекти договору купівлі-продажу та акта передачі об'єкта, що приватизується.
Згідно частини 7 статті 7 Закону України «Про приватизацію державного майна», продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними.
Отже, рішення сесії Сімферопольської міської ради, яким спірні приміщення включені до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу позивачем, є обов'язковим для виконання відповідачем, як виконавчим органом Сімферопольської міської ради та його безпідставне ухилення від виконання своїх обов’язків порушує право позивача на приватизацію спірного приміщення.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов’язання відповідача виконати Рішення 65-ої сесії Сімферопольської міської ради п’ятого скликання від 21.10.2010р. № 1070 «Про затвердження переліку об’єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради, які належать приватизації», виконати відповідні дії по підготовці об’єкта приватизації.
Аналогічної правова позиція викладена Севастопольським Апеляційним господарським судом в Постанові від 02.06.2011р. по справі № 5002-23/404-2011.
Стосовно вимоги позивача зобов’язати відповідача продати нежитлове приміщення, суд дійшов наступного висновку:
Статтею 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» передбачено укладення між продавцем і покупцем договору купівлі-продажу об'єкта приватизації.
Ці угоди як окрема юридична категорія угод мають назву «угоди приватизації» (стаття 27 Закону) і є особливими договорами купівлі-продажу майна, на які поширюються також відповідні норми цивільного законодавства про угоди, якщо інше не випливає із законодавства про приватизацію.
У разі ухилення однієї з сторін від укладення такого договору арбітражний суд вправі спонукати укласти цей договір лише продавця (п. 19 Листа Вищого арбітражного суду України від 25.04.2001 р. № 01-8/500 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про приватизацію державного майна").
Як зазначалось судом вище, відмова у приватизації можлива виключно у випадках, зазначених, відповідно, у частині третій статті 12 та абзаці другому частини п'ятої статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин. У решті випадків, тобто коли державними органами приватизації у встановленому порядку прийнято рішення щодо приватизації об'єкта, такий орган в подальшому не вправі відмовити в укладенні договору купівлі-продажу об'єкта приватизації. У разі його ухилення від укладення такого договору, арбітражний суд за позовом покупця вправі спонукати продавця укласти названий договір, за умови, що рішення про приватизацію об'єкта не суперечить закону (п. 19 Листа Вищого арбітражного суду України від 25.04.2001 р. № 01-8/500 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про приватизацію державного майна").
Проте, позивач в якості предмету позову поміж іншим визначив саме зобов’язання відповідача продати нежитлове приміщення – об’єкт приватизації.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Захист цивільного права позивача полягає у виконанні захищеного судом права позивача у примусовому порядку відповідними органами. Виконання такого примусу має бути реальним.
Вимога позивача про зобов’язання відповідача продати нежитлове приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_2, площею 41,9 кв. м. (об’єкт приватизації), - не є реальним способом захисту права.
Як судом було зазначено вище, у відповідності до приписів статті 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малої приватизації)», право на приватизацію реалізується шляхом укладання відповідного договору купівлі-продажу, тоді як позивачем на вирішення суду поставлений не переддоговірний спір, а спір про зобов’язання вчинити певні дії, а саме – зобов’язати відповідача продати нежитлове приміщення, що за своєю суттю має занадто абстрактний, неконкретний характер.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині зобов’язання відповідача продати нежитлове приміщення, оскільки в цій частині позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права.
Судові витрати покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов’язати Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради Автономної республіки Крим (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15, ідентифікаційний код 20687358) виконати рішення 65-й сесії Сімферопольської міської ради п’ятого скликання від 21.10.2010р. № 1070 «Про затвердження переліку об’єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради, які належать приватизації», виконати відповідні дії по підготовці об’єкта приватизації.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути з Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради Автономної республіки Крим (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15, ідентифікаційний код 20687358) на користь Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 1 500, 16 грн. витрат, пов’язаних з проведенням експертизи, 56,66 державного мита та 157,33 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 19.03.2012. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 21.03.2012р.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Барсукова А.М.