Справа №1-66/08
В И Р О К
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2008 року Вінницький районний суд Вінницької області
в складі:
головуючого судді Спринчука В.В.,
при секретарі Ягельській І.С.,
за участю прокурора Ратушняка О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці кримінальну справу за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки Вінницької області Вінницького району смт. Стрижавка, українки, громадянки України, з середньою спеціальною освітою, приватного підприємця, вдови, проживаючої за адресою: Вінницька область Вінницький район АДРЕСА_1, раніше не судимої, -
в скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 172 ч.2, 364 ч.1 КК України, -
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 згідно свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи від 05.10.2006 року, є підприємцем, зареєстрованим у Вінницькому районі Вінницької області, в зв'язку з чим була наділена організаційно-розпорядчими і адміністративно-господарськими обов'язками, тобто будучи службовою особою, згідно ст. 9 Закону України „Про підприємництво" від 7.10.1991 року, якою визначено, що для здійснення підприємницької діяльності має право укладати з громадянами договори про використання їх праці. З 29.08.2007 року у СПД ОСОБА_1 по 29.09.2007 року працювала найманий працівник ОСОБА_2 яка має на утриманні малолітню дитину, з якою СПД ОСОБА_1 не уклала письмовий договір про прийняття на роботу та не зареєструвала його у Вінницькому районному центрі зайнятості. При укладенні трудового договору, в тому числі у випадках, передбачених законами України, - контракту, підприємець зобов'язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче встановленого мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства, зловживаючи своїм службовим становищем, тобто використовуючи свої службові повноваження, пов'язані із здійсненням своїх прав і обов'язків, якими вона була наділена в силу займаної посади, з корисливих мотивів чи іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб, діючи умисно, всупереч інтересам служби, СПД ОСОБА_1 вчинила грубе порушення законодавства про працю, а саме:
- порушуючи вимоги ст.24 Кодексу законів про працю України, згідно якої додержання письмової форми трудового договору є обов'язковим: при укладанні трудового договору з фізичною особою і ст. 24-1 Кодексу законів про працю України, згідно якої у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою, особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання, з серпня місяця 2007 року прийнявши на роботу працівника ОСОБА_2
Володимирівну, яка має на утримані малолітню дитину, не уклала з нею трудовий договір у письмовій формі і відповідно не зареєструвала письмовий трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у Вінницькому районі.
Порушуючи вимоги ст. 253 Кодексу законів про працю України, згідно якої особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або фізичної особи, піддягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, ОСОБА_1 не вжила заходів для забезпечення загальнообов'язкового соціального страхування робітника, якого вона прийняла на роботу:
- в порушення вимог ст. 1 п.10 Законом України „Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 року,
найнявши працівника ОСОБА_2, СПД ОСОБА_1 не зареєструвалася у
виконавчій дирекції фонду як платник страхових внесків;
- відповідно з положенням ст. 14 п.1. Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року, згідно якої страхувальниками відповідно до закону є роботодавці: фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи фізичних та юридичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або інших умовах, передбачених законодавством, СПД ОСОБА_1 будучи страхувальником, порушуючи положення ст. 17 п.2 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яким передбачено, що страхувальник зобов'язаний зареєструватися в територіальному органі Пенсійного фонду в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, як платник страхових внесків у десятиденний термін укладення трудового договору з найманим працівником, прийнявши на роботу працівника ОСОБА_2, СПД ОСОБА_1 не зареєструвалася в територіальному органі пенсійного фонду як платник страхових внесків;
- відповідно з положенням ст. 6 ч. З і ст. 7 закону України „Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності" від 23.09.1999 року, згідно яких страхувальниками є роботодавці,
роботодавцем вважається: власник підприємства або уповноважений ним орган та
фізична особа, яка використовує найману працю, СПД ОСОБА_1 будучи
роботодавцем і відповідно страхувальником, порушуючи вимоги ст. 8 п.1 Закону
України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 року, згідно яких обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), і вимоги ст. 45 ч. 2 п. 1 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 року, якими визнано, що роботодавець, як страхувальник зобов'язаний своєчасно реєструватися у фонді страхування від нещасних випадків, прийнявши на роботу працівника ОСОБА_2, СПД ОСОБА_1 не зареєструвала вищевказаного працівника від нещасного випадку і не зареєструвалася у фонді соціального страхування від нещасних випадків.
Вищевказаними незаконними діями ОСОБА_1 спричинила істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, яка полягає в обмежені основних конституційних прав і свобод особи, що передбачені ст. 43 Конституції України, якою визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці і ст. 46 Конституції України, згідно якої громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з неналежних від них обставин, а також у старості і інших випадках передбачених Законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
В судовому засіданні підсудна ОСОБА_1 свою вину в інкримінованих їй злочинах визнала повністю, розкаялась у вчиненому та пояснила, що дійсно вчинила зазначені злочини за умов та при обставинах, викладених в обвинувальному висновку, просила суд суворо не карати.
Потерпіла ОСОБА_2претензій до підсудної не має, просила суд ОСОБА_1 суворо не карати.
Враховуючи клопотання учасників судового розгляду про недоцільність дослідження інших доказів, в зв'язку з відсутністю спору по фактичним обставинам справи, суд визнав недоцільним їх дослідження, обмежившись оглядом письмових доказів, які містять відомості характеризуючі особу підсудної. Підсудній та іншим учасникам судового розгляду роз'яснено, що фактичні обставини, які визнані і не досліджувались в суді не можуть оспорюватись в апеляційному порядку.
Крім повного визнання вини самою підсудною її вина підтверджується наявними в матеріалах справи доказами /довідкою Вінницького районного центра зайнятості № 01-13/1555 від 28.09.2007 року, та інш./.
Дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ст. 172 ч.2 КК України - як грубе порушення законодавства про працю, вчинене до матері яка має на утриманні дитину віком до чотирнадцяти років.
Дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ст. 364 ч.1 КК України - зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне з корисливих мотивів чи інших особистих інтересів, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересів служби, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян.
При призначенні підсудній покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети кари, виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, заснованої на вимогах виваженості та справедливості (ст. 372 КПК України)
При цьому суд враховує визначені ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання стосовно обставин цієї справи.
Обираючи вид та міру покарання підсудній, суд враховує тяжкість вчинених нею злочинів стосовно ст. 12 КК України /невеликої тяжкості/, дані про особу підсудної - вперше притягується до кримінальної відповідальності, вдова, має на утриманні неповнолітню доньку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, непрацездатну матір, позитивно характеризується за місцем проживання, працевлаштована, на диспансерному обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
В якості пом'якшуючих покарання підсудної обставин /ст. 66 КК України/ суд враховує щире каяття та активне сприяння встановленню істини по справі.
Обставин, що обтяжують покарання підсудної судом не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, суд визнає, що необхідним та достатнім для підсудної ОСОБА_1 є покарання :
- за ст. 172 ч.2 КК України - у вигляді штрафу, в розмірі мінімально визначеному санкцією статті;
- за ст. 364 ч.1 КК України, з урахуванням вимог ст. 69 КК України /з огляду на пом'якшуючі покарання обставини та дані, що характеризують особу підсудної/ перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті - штрафу, не призначаючи при цьому додаткове покарання, що передбачено в санкції статті як обов'язкове /позбавлення права займатися підприємницькою діяльністю/, оскільки це призведе до припинення єдиного джерела матеріального забезпечення сім'ї ОСОБА_1, що на переконання суду не відповідатиме меті покарання, гуманності та справедливості (ст.65 КК України).
Визначаючи остаточну міру покарання суд керується вимогами ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Керуючись ст.ст. 323-335 КПК України, суд -
з а с у д и в :
ОСОБА_1 визнати винуватою в скоєнні злочину, передбаченого ст. 172 ч.2 КК України, призначивши покарання у вигляді штрафу розміром 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
ОСОБА_1 визнати винуватою в скоєнні злочину, передбаченого ст. 364 ч.1 КК України, призначивши покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу розміром 900 (дев'ятсот) гривень.
Згідно ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_1остаточне покарання у виді штрафу розміром 900 (дев'ятсот) гривень.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 до набуття вироком законної сили залишити попередній - «підписку про невиїзд».
Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Вінницької області протягом 15 діб з моменту проголошення.
Суддя