Справа № 2-265/11

Провадження № 22-ц/0290/761/2012Головуючий в суді першої інстанції:Овсюк Е,М.

Категорія: 27  Доповідач: Міхасішин І. В.

                  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                          РІШЕННЯ

                                ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

06.03.2012 м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

                                     Головуючого : Міхасішина І.В.

                                     Суддів:   Войтка Ю.Б., Голоти Л.О.

                                     При  секретарі: Яблонській І.Л.,                                    

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 25 січня 2012 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення, -

                                                         в с т а н о в и л а :

          В жовтні 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до          ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №VIH0AE00001278 від 14 лютого 2007 року в сумі 28732, 08 дол. США, що за курсом НБУ від 12 жовтня 2010 року становить 227267, 88 грн. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором просило звернути стягнення   на предмет застави: автомобіль Volkswagen: модель Passat В6 2.0, 2006 року випуску, тип ТЗ легковий седан-В № кузова/шасі: НОМЕР_1, р.н.: НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_1 шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям  вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також  наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

        Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 25 січня 2012 року  позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк»  заборгованість за кредитним договором №VIH0AE00001278 від 14 лютого 2007 року в сумі 28732, 08 дол. США, що за курсом 7.91 відповідно до службового розпорядження НБУ №417/393 від 12 жовтня 2010 року становить 227267, 88 грн.

     В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на автомобіль Volkswagen: модель Passat В6 2.0, 2006 року випуску, тип ТЗ легковий седан-В  № кузова/шасі: НОМЕР_1, р.н.: НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки  ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

          Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

          В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову,  посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

          Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з  наступних підстав.

       Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

        По справі встановлено, що 14 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ПриватБанком (нині ПАТ КБ «ПриватБанк) було укладено кредитний договір №VIH0AE00001278, згідно якого банк надав позичальнику у вигляді не поновлюваної кредитної лінії кредитні кошти у розмірі 33435 дол. США для придбання автомобіля 25600 дол. США, а також у розмірі 34 грн. для сплати за реєстрацію предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та у розмірі 7571, 27 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості, винагороди за надання фінансового інструменті у розмірі 1% від суми виданого кредиту щомісячно строком до 12 лютого 2012 року включно.

          В забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором 14 лютого 2007 року було укладено договір застави рухомого майна -  транспортного засобу Volkswagen: модель Passat В6 2.0, 2006 року випуску, тип ТЗ легковий седан-В № кузова/шасі: НОМЕР_1, р.н.: НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії АВС НОМЕР_3 від 14 лютого 2007 року.

          Позичальником умови кредитного договору не виконувалися, внаслідок чого станом на 21  жовтня 2010 року виникла заборгованість  в розмірі 28732, 08 дол. США, яка складається з наступного: 3947, 87 дол. США , що еквівалентно 157785, 65 грн., заборгованість  за кредитом ; 787, 03 дол. США , що еквівалентно 45774, 83 грн. – заборгованість  по відсотках за користування кредитом; 2417, 82 дол. США, що еквівалентно 19124,71 грн. –пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором; 579, 36 дол. США, що еквівалентно 4582, 68 грн. – заборгованість з комісії.

        Згідно із ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.   

     За змістом ч.1 ст. 1054 ЦК України,  за кредитним договором  банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

      Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

     Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання  настають правові наслідки встановлені договором або законом.

     Відповідно до п. 15.7.1 договору застави заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави у випадку якщо на момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов’язань , передбачених кредитним договором, зобов’язання  не виконані.

    Згідно з п. 23 договору застави  звернення стягнення на предмет застави у випадках, передбачених п.п. 15.7.1, 15.7.2., 15.7.3, 15.8  цього договору здійснюється відповідно до чинного законодавства  України та цього договору. Якщо заставодержатель  у випадку порушення заставодавцем  умов кредитного договору набуває права звернення стягнення на предмет  застави, він може використати таке право у випадках: затримання сплати частини кредиту та/ або відсотків на один календарний місяць; або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш ніж на 10%; або несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми кредиту; або іншого істотного порушення  умов кредитного договору.

   Звернення стягнення на предмет застави за вибором заставодержателя здійснюється з дотриманням  встановленого чинним законодавством порядку будь-яким із способів: шляхом передачі предмету застави у власність заставодержателю в рахунок виконання зобов’язання за кредитним договором; шляхом продажу заставодержателем предмету застави з укладенням договору купівлі-продажу з третьою особою-покупцем або на публічних торгах; шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцеві, в тому числі з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця.

      Суд першої інстанції, дослідивши обставини справи та надавши належну оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позичальником ОСОБА_1 були порушені зобов’язання за кредитним  договором, внаслідок чого виникла заборгованість, яка може бути погашена шляхом звернення стягнення на заставне майно.

       Проте, правильно встановивши правовідносини, які виникли між сторонами, суд при вирішенні спору в частині звернення стягнення на заставне майно застосував норму матеріального права, яка не підлягає до застосування у даному випадку, а саме Закон України «Про іпотеку». Такі висновки не грунтуються на нормах чинного законодавства, а  тому підлягають виключенню.

     Відповідно до положень ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також вимог, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

      Щодо способу реалізації заставного майна, то діюче законодавство визначає його диспозитивно, а саме сторони можуть врегулювати цей випадок на свій розсуд та визначити спосіб реалізації у випадку звернення стягнення за умовами договору.  

    Частиною 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.     

   Інше передбачене Законом України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, який визначав правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.     

      Прикінцевими і перехідними положеннями Закону передбачено, що  законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.     

    Отже, Закон України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України “Про заставу” застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”.

     Відповідно до ст. 24 зазначеного Закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.

     Відповідно до вимог ст. 25 цього ж Закону, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються:   

1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження;   

2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача;   

3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;   

4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону;   

5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження;   

6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.   

    Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом.   

    В порушення вимог даної статті, в рішенні суду не зазначена  початкова ціна предмета застави.

     Відповідно до  п. 34.5 договору застави сторони визначили, що заставна вартість предмета застави складає 161600 грн.

    Виходячи з установленої сторонами заставної вартості автомобіля, колегія суддів вважає, що початкову ціну предмета застави необхідно визначити в розмірі 161 600 грн.

      Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що ОСОБА_1 не отримувала коштів за кредитним договором, що підтверджується вироком суду у кримінальній справі щодо гр. ОСОБА_4 у вичненні шахрайства, та,  що підпис у  заяві про видачу готівки  не належить відповідачу у справі, не приймаються судом до уваги.

     Так, згідно з  п. 5.1 кредитного договору договір у частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, згідно з п. 7.1 набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами, в інших частинах – з моменту надання позичальником розрахункових документів або оформлення касових документів з метою використання кредиту в межах, зазначених у них сум і діє в обсязі виданих позичальникові коштів до повного виконання сторонами зобов’язань за цим договором.

   Згідно висновку  експерта від 25 травня 2011 року №120-п підпис в графі «Отримувач» на тримання готівки №1 від 14 лютого 2007 року ймовірно виконаний гр. ОСОБА_1

    Вирішити питання в категоричній формі не було можливим у зв’язку з обмеженим об’ємом графічного матеріалу в досліджуваному підписі та недостатньою кількістю ознак для категоричного висновку.

      Враховуючи вищенаведене та вимоги ст. 207 ЦК України кредитний договір від 14 лютого 2007 року є укладеним.

     Наведені представником відповідача доводи можуть бути підставою  для визнання договору недійсним за ст.ст. 203, 215 ЦК України.

     На час розгляду справи кредитний договір від 14 лютого 2007 року є чиним та не оскарженим жодною із сторін.

       Згідно з ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів..

        За змістом ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

       Посилання представника відповідача на те, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини справи, зокрема щодо належності предмета застави відповідачу, спростовуються матеріалами справи, а саме  належність предмета застави відповідачу було перевірено та засвідчено нотаріально  під час укладення договору застави (п. 34.4 договору застави рухомого майна).

       Оскільки судом першої інстанції не застосовано норми матеріального права, які підлягають до застосування до спірних правовідносин, рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення.

    Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 307, 309, 316, 317, 319  ЦПК України, колегія суддів ,

                                                в и р і ш и л а :

     Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 задовольнити частково.

     Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 25 січня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

   Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №VIH0AE00001278 від 14 лютого 2007 року в сумі 28732, 08 дол. США, що за курсом 7.91 відповідно до службового розпорядження НБУ №417/393 від 12 жовтня 2010 року становить 227267, 88 грн.

   В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №VIH0AE00001278 від 14 лютого 2007 року в сумі 28732, 08 дол. США звернути стягнення   на предмет застави: автомобіль Volkswagen: модель Passat В6 2.0, 2006 року випуску, тип ТЗ легковий седан-В    № кузова/шасі: НОМЕР_1, р.н.: НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_1 шляхом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» з правом укладення від імені ОСОБА_1  договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям  вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також  наданням публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

     Визначити початкову ціну  предмета застави – автомобіля Volkswagen: модель Passat В6 2.0, 2006 року випуску, тип ТЗ легковий седан-В № кузова/шасі: НОМЕР_1, р.н.: НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_1, в сумі 161 600 (сто шістдесят одна тисяча шістсот) грн.

     Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

  Головуючий:  /підпис/      

     Судді:      /підписи/

      З оригіналом вірно: