СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
|
05 травня 2008 року |
Справа № 2-24/17275-2007А |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Дугаренко О.В.,
суддів Лисенко В.А.,
Фенько Т.П.,
секретар судового засідання Чернишевська Г.В.
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) від 06 березня 2008 року по справі № 2-24/17275-2007А
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1(АДРЕСА_1)
до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,95053)
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) від 06 березня 2008 року (повний текст складено та підписано 11 березня 2008 року) позов суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі а Автономній Республіці Крим про визнання нечинними податкових повідомлень-рішнень задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення відповідача № 0009091701/0 від 28 листопада 2007 року та податкове повідомлення-рішення відповідача № 0009101701/0 від 28 листопада 2007 року в частині донарахування 5,89 грн. збору за забруднення навколишнього природного середовища та 170 грн. штрафних санкцій. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 1,70 грн. судових витрат.
Не погодившись з постановою суду, відповідач 17 березня 2008 року подав заяву про апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу відповідач подав 04 квітня 2008 року.
Від представника позивача на адресу апеляційної інтонації надійшли заперечення на апеляційну скаргу. В запереченнях на апеляційну скаргу позивач по справі вказує, що не погоджується з апеляційною скаргою.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач по справі є суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою, та взятий на облік платника податків.
Відповідно до свідоцтв про сплату єдиного податку позивач був зареєстрований як платник, єдиного податку з 01.01.2005 - термін дії свідоцтва НОМЕР_1, з 01.10.2006 - термін дії свідоцтва НОМЕР_2, з 01.07.2007 - термін дії свідоцтва НОМЕР_3.
В період з 23.10.2007 по 05.10.2007 Державної податковою інспекцією в м. Сімферополі була проведена виїзна планова перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 25.10.2004 по 30.06.2007. В результаті перевірки було складено акт № 7126/17-1/2877613579 від 08.11.2007.
На підставі вказаного акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0009091701/0 від 28.11.2007. Вказаним податковим повідомленням-рішенням позивачеві донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 495933 грн. та нараховано штрафних санкцій у розмірі 250516.5 грн., усього 746449,5 грн. за порушення п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2. п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7. п. 9.3. п. 9,4 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість».
Як вбачається з акту перевірки, у період, у який донарахований податок на додану вартість - з 01.10.2006 по 31.12.2006 - позивач був платником єдиного податку.
Відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва»№ 727/98 від 30.06.1998 платник, що перейшов на спрощену систему оподаткування, не є платником податку на додану вартість.
Колегія суддів критично ставиться до посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач мав зареєструватися як платник податку на додану вартість на підставі п.п. 2.3.1 п. 2.3 п. 2.3 ст. 2 Закону України „Про податок на додану вартість”, оскільки обсяг оподатковуваних операцій позивача наростаючим підсумком з початку 2006 до 01.03.2006 склав 653577.48грн.
Вказані факти спростовуються даними, які вказані в акті перевірки, а саме в п. 3.1 акту перевірки вказано, що позивачем у 1-2 кварталі 2006 валовий дохід не отриманий, а в таблиці 3.5.1. згідно з якою за даними перевірки з травня 2005 до жовтня 2006 у позивача не було ані податкових зобов'язань, ані податкового кредиту.
Крім того, колегія суддів зазначає, що застосування до операцій, що проводяться платником єдиного податку, норм п. 4.7 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” є безпідставним, тому що вказана норма регламентує порядок оподаткування операцій, які проводяться платниками податку на додану вартість.
Згідно до статті 9 Закону України „Про податок на додану вартість” реєстрація особи у якості платника податку на додану варість анулюється у разі обрання такою особою спрощеної системи оподаткування.
Отже, після реєстрації позивача як платника єдиного податку порядок оподаткування його діяльності регламентувався виключно Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва»№ 727/98 від 30.06.1998.
Крім того, при визначенні податкових зобов'язань за січень 2007, невірно визначено дату виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість Згідно до таблиці 3.5.2. Акту, до операцій, що на думку відповідача повинні оподатковуватись податком на додану вартість, включені укладені позивачем договори купівлі продажу нерухомого майна, які позивач укладав на підставі договорів комісії. Пунктом 4.7. ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість”датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими п. 7.3. Закону України „Про податок на додану вартість”.
Пунктом 7.3. встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань, з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають доставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника І податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що і обслуговує платника податку;
- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Згідно наданих до перевірки договорів та касової документації, зокрема банківських виписок, грошові кошти за договорами, укладеними з Ленінською райдержадміністрацією, відділом міжнаціональних відносин та міграції Совєтської райдержадміністрації та Первомайською райдержадміністрацією були перераховані покупцем у грудні 2006, тоді як Акти виконаних робіт були відписані в січні 2007. Таким чином, з урахуванням норм п. 7.3. Закону України ”Про податок на додану вартість” першою подією є зарахування грошових коштів на рахунок продавця (виконавця послуг).
Також, як вбачається з акту перевірки, у таблиці 3.5.2 вказаний обсяг операцій позивачі у період з 20.03.2006 по 30.06.2007, які на думку відповідача мають бути оподатковані податок на додану вартість.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів вказує, що розмір податку на додану вартість, який донарахований в акті перевірки та у податковому повідомленні-рішенні розрахований з усіх сум, тобто і з тих, які були отримані позивачем до листопаду 2006.
Проте, згідно висновків акту та заперечень на апеляційну скаргу позивача, вказана сума податку на додану вартість донарахована позивачеві за листопад, грудень 2006 та січень 2007.
Згідно до положення статті 2.3.1. Закону України „Про податок на додану вартість” обов'язковій реєстрації підлягає особа, коли загальна сума від здійснення операцій поставки, що підлягають оподаткуванню, нарахована (сплачена, надана) такій особі протягом останніх 12 місяців сукупно перевищує 300 000 гривень.
При цьому законодавчо визначено, що сума, повинна бути отримана ( нарахована, надана) в результаті здійснення платником в результаті операції з поставки товарів, робіт, послуг.
У той же час, згідно з договором закупівлі № 12 від 28 вересня 2005 року, що відображено й у апеляційній скарзі, позивач діяв від імені та за рахунок особи-покупця, тобто він не отримував грошові кошти за операціями з поставки, а, від імені та за дорученням покупця, сплачував грошові кошти на користь особи, що здійснювала поставку товарів - продавців нерухомого майна.
Згідно до статті 3.1. Закону України „Про податок на додану вартість” об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. Пунктом 4.7. статті 4 Закону України „Про податок на додану вартість” визначена база оподаткування для платників, які здійснюють за договорами доручення діяльність з поставки товарів. Пунктом 1.4. статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено, що поставка товарів -це будь - які операції, які передбачають передачу права власності за компенсацію.
Таким чином, позивач за договором закупівлі від 28.09.2005 р. не здійснював на користь або від імені довірителя операцій з поставки товару на загальну суму 653577,48 грн. Згідно до договору позивач надавав замовнику послуги повіреного при укладенні договорів про придбання нерухомого майна, тобто об'єктом оподаткування за вказаним договором може бути тільки вартість послуг, отримана позивачем за договором закупівлі.
Враховуючи, що позивач у період з 01.01.2006 по 01.03.2006 не проводив будь-яких операцій з поставки на суму, що перевищує 300 000 грн., він не повинен був реєструватися як платник податку на додану вартість.
Той факт, що упродовж січня-березня 2006 року позивач не здійснював будь-яких операцій, що перевищує 300 000 грн. підтверджується довідкою про рух грошових коштів за поточним рахунком позивача від 18.10.2007.
Грошові кошти у сумі 653 577,48 грн. було отримано позивачем на поточний рахунок в грудні 2005 від Міністерства праці та соціальної політики для проведення виплат за договорами купівлі- продажу житла укладених між Міністерством та фізичними особами - продавцями.
Вказані грошові кошти були виплачені продавцям у грудні 2005.
Враховуючи, що упродовж 2005 року позивач був платником єдиного податку, то згідно до положень Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва»№ 727/98 від 30.06.1998 до його доходів зараховуються виключно грошові кошти, отримані ним як виручка, за надані ним товари, роботи, послуги.
Грошові кошти, що надійшли на поточний рахунок позивача у грудні 2005 та були сплачені продавцям житла, не належали позивачеві та не були його виручкою, так як були надані йому довірителем для виконання доручення за договором закупівлі, та є за своєю суттю транзитними грошовими коштами.
Згідно поданого позивачем уточненого звіту за 2005, загальна сума його оподатковуваних операцій за 2005 рік склала 220 252 грн. Тобто загальний обсяг оподатковуваних операцій позивача за 2005 рік, тобто за 12 місяців, коли позивач, на думку відповідача повинен був зареєструватися як платник податку на додану вартість, склав 220 252 грн., що менш ніж сума, встановлена статтею 2.3. Закону України „Про податок на додану вартість”.
Таким чином, позивач не повинен був реєструватися як платник податку на додану вартість у зв'язку з тим, що не перевищив суми, встановленої Законом України „Про податок на додану вартість” для обов'язкової реєстрації як платника податку.
В період з листопада 2006 по січень 2007, позивач також не здійснював оподатковувані податком на додану вартість операції, тому що у вказаний період він не був платником податку з податку на додану вартість так як був платником єдиного податку, та також тому, що за весь 2006 р. отримав валовий дохід від здійснених ним операцій у розмірі 195 076 грн., що менше ніж сума, визначена п. 2.3 Закону України „Про податок на додану вартість”, а упродовж 1 півріччя 2007 не здійснював оподатковуваних операцій.
Отже, колегія суддів вважає, що донарахування відповідачем податку на додану вартість у сумі 495933 грн., застосування штрафних санкцій у розмірі 50% у сумі 247966.50 грн., а також застосування штрафних санкцій у розмірі 2550 грн. за неподання податкових декларацій і податку на додану вартість за 15 періодів (квітень 2006р. - червень 2007) неправомірно.
Крім того, позивач по справі заявляв позовні вимоги щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0009101701/0 від 28.11.2007, яким йому донараховано 5,89 грн. збору за забруднення навколишньою природного середовища та застосовано 850 грн. штрафних санкцій, усього 855, грн. за порушення п. 2, п. 3 Інструкції «Про порядок вирахування та сплати збору за забруднюй навколишнього природного середовища», Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища та стягнення цього збору»№ 303 від 01.03.1999.
Позивач в позові посилався на те, що згідно висновків, які викладені в п. 3.11 акту перевірки, позивача визнано таким, що він не є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища.
Проте, у п. 3.12 акту, в якому відображено результати перевірки правильності нарахування податку із власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, йому нараховані зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища.
Колегія суддів не погоджується в вказаними доводами, оскільки з матеріалів справи вбачається, а саме з заперечень відповідача, що ця обставина є опискою, про що позивача було повідомлено у листі № 55174/К/17-1 від 26.11.2007.
Крім того, колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першою інстанції про те, що Розділ акту, що містить п. 3.11 не є висновком, а є складовою частиною описової частини акту. Висновки викладені у розділі 4 акту.
У п. 3.12 акту вказано, що позивач у період з 12.01.2005 по 31.05.2007 для здійснення підприємницької діяльності згідно авансових звітів використав бензин марки А-95 у кількості 891,706 л.
Крім того, позивачем у судовому засіданні у суді першої інстанції було надано додаткове обґрунтування позовних вимог, згідно з яким податкове повідомлення-рішення № 0009101701/0 від 28.11.2007 складено на підставі Акту перевірки № 7126/17-1/2877613579 від 08.11.2007.
Відповідно до Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 253 від 21.06.2001 податкові повідомлення за формою „Р" складаються за наслідками та у відповідності з Актами документальних або камеральних перевірок.
Проте, в акті перевірки № 7126/17-1/2877613579 від 08.11.2007 донарахована сума збору за забруднення навколишнього середовища складає 5,42 гри., а не 5,89 грн., як вказано у податковому повідомленні - рішенні.
Отже, у зв'язку з тим, що сума у податковому повідомленні - рішенні не відповідає сумі збору, донарахованої в акті, податкове повідомлення-рішення повинно бути визнано нечинним в частині визначення податкового зобов'язання, а також застосування штрафних санкцій по статті 17.1.3. Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” в розмірі 170 грн.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1.7 розділу 1 та п. 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському або податковому обліку, що підтверджують наявність фактів, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підставою для визначення платнику податкових зобов'язань.
Таким чином, колегія суддів погоджується з постановою суду першої інстанції в частині того, що позовні вимоги позивача щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0009101701/0 від 28.11.2007 підлягають задоволенню частково в частині донарахування 5,89 грн. збору за забруднення навколишнього природного середовища та 170 грн. штрафних санкцій.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає що апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, тоді як постанова господарського суду Автономної Республіки Крим має бути залишена без змін.
Керуючись статтями 24, 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 березня 2008 року у справі № 2-24/17275-2007А залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя О.В. Дугаренко
Судді В.А. Лисенко
Т.П. Фенько