Дата документу 05.03.2012

Справа № 2-1328/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

05.03.2012 р.                                                                                                                                 м. Вінниця       

Ленінський районний суд м. Вінниці, в складі головуючого судді Сало Т.Б., при секретарі Кукуленко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ “Кредо”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача –директора ТОВ «Кредо»ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:          

25 лютого 2011 року до Ленінського районного суду м. Вінниці ОСОБА_1 подав вищезазначений позов в якому зазначено наступне.

З 08 жовтня 2009 року по 18 січня 2011 року позивач працював оператором на АЗС-4 в місті Калинівка, Вінницької області, яка належить ТОВ «Кредо»(далі по тексту -«ТОВ»). 18 січня 2011 року позивача було звільнено з роботи за п. 2 ст. 41 КЗпП України в зв'язку з втратою довір’я.

При прийнятті на роботу, між позивачем та ТОВ було укладено договір повної матеріальної відповідальності. Даним договором визначалися обов'язки позивача, як працівника, щодо збереження матеріальних цінностей, так і обов'язки адміністрації ТОВ для забезпечення умов такого збереження. Пунктом 2 цього Договору, в пункті «г», визначено, що адміністрація зобов'язується проводити у встановленому порядку інвентаризацію матеріальних цінностей. В порушення умов даного договору, а також вимог Кодексу законів про працю України, адміністрація ТОВ не забезпечила умов, необхідних для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого майна, а саме, при прийнятті позивача на роботу не було проведено інвентаризацію майна; не проводилися жодного разу інвентаризації ТМЦ при звільнені працівників та прийнятті нових, як того вимагає законодавство; не були розроблені Положення про АЗС та посадові інструкції де б визначалися права та обов'язки. Про недоліки в обліку паливо-мастильних матеріалів позивач особисто в письмовій формі постійно доповідав керівництву. Однак з їх боку ніяких заходів не вживалося. Не проводилося в ТОВ профілактичної роботи по забезпеченню збереження ТМЦ.

Тільки 30.09.2010 року було видано наказ № 49-П/2010р., яким визначалось проведення інвентаризації нафтопродуктів на АЗС-4. Інвентаризацію було проведено з порушеннями. З результатами ревізії позивач не погодився. Не зважаючи на це, 12 жовтня 2010 року директором ТОВ було видано наказ № 26 -П/2010р., яким визначалося, виявлену недостачу  на загальну суму 190122,06 грн.

Крім цього, при звільнення позивача ніхто не попереджав, перевірка не проводилася, пояснень з підстав звільнення не вимагали, копії наказу про звільнення не було вручено.

На день пред’явлення позову до суду позивач перебував у вимушеному прогулі 11 днів, з 19 січня 2011 року по 03 лютого 2011 року. За цей час відповідач зобов’язаний виплатити на користь позивача заробітну плату в сумі 576,20 грн.

Внаслідок протиправної поведінки, відповідач заподіяв позивачу і моральну шкоду, яку він оцінив в 10000 гр. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях та приниженнях, яких він зазнав при звільнені з роботи; в зв’язку з душевними  стражданнях   у  зв'язку  з   протиправною  поведінкою  щодо   останнього; постійних  головних  болях,  які  не  проходять  після  звільнення, постійні  розлади  в серцево-судинній діяльності його організму; душевних стражданнях, яких останній зазнав при пошуку нової роботи; приниження честі, гідності, а також ділової репутації, як члена колективу; втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагають від позивача додаткових зусиль для організації свого життя та життя сім'ї.

Позивач просить поновити його на роботі оператора ТОВ та стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 576,20 грн. та моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги з підстав викладених в заяві.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав його необґрунтованості. Надав суду письмову заяву про застосування строків позовної давності.

Під час розгляду справи, до участі у справі, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, директора ТОВ,  ОСОБА_2, яка зазначила, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Пояснила, що на АЗС , в т.ч. АЗС № 4 в м. Калинівка, була виявлена велика недостача палива на велику суму. ОСОБА_1 був звільнений в зв’язку з втратою довір’я, оскільки з ним був укладений договір про повну матеріальну відповідальність та була порушена кримінальна справа по факту привласнення МТЦ.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані суду докази, встановив наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідно до запису № 1 в трудовій книжці ОСОБА_1, останній прийнятий на роботу 08 жовтня 2009 року на посаду оператора АЗС-4 на підставі Наказу № 37-К від 08.10.2009 року. Також в трудовій зазначено, що до вступу на дану роботу в ТОВ, трудового стажу не мав.

Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність був укладений між позивачем та ТОВ 05 жовтня 2009 року.

Відповідно до запису № 2 в трудовій книжці ОСОБА_1, останній звільнений  з роботи у зв’язку з втратою довір’я за п.2.ст.41 КЗпП України, згідно Наказу № 1-К від 18.01.2011 року. Підставами видачі наказу про звільнення стали акт інвентаризації залишків нафтопродуктів на АЗС № 4 м. Калинівка від 30.09.2010 року та порушення кримінальної справи.

Для проведення інвентаризації, відповідно до наказу № 49 –П/2010р. від 30 вересня 2010 року була створена комісія в склад якої входили завідуючий автозаправними комплексами ТОВ «Кредо»Чайкун А.Х., оператор нафтобази Гребень В.М. та бухгалтер Демченко Н.П.. З даним наказом був ознайомлений позивач.

В Акті від 15.10. 2010 року складеним ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 зазначено, що даний акт складений на підставі того, що при проведенні інвентаризації 30.09.2010 року на АЗС № 4 м. Калинівка, проведені заміри в ємкостях і був визначений залишок паливно-мастильних матеріалів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними  є докази,  які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність  конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України трудовій договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові кошти або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір»я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»звільнення з підстав втрати довір’я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я.

Судом встановлено, що на АЗС № 4 дійсно була виявлена недостача палива, що підтверджується постановою про порушення кримінальної справи по факту привласнення товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Кредо»матеріально відповідальними особами за ознаками злочину передбаченого ст. 191 ч.4 КК України. Дана кримінальна справа була порушена слідчим СВ Калинівського РВ УМВС України у Вінницькій області.

Представник відповідача та третя особа, які пояснили, що виявлена недостача палива стала підставою для звільнення матеріально відповідальних осіб , в т.ч. і позивача, суду не надали жодного доказу (протокол допиту як підозрюваного, постанови про притягнення як обвинуваченого, обвинувального висновку по кримінальній справі чи вироку суду), які б опосередковано чи прямо вказували на пряму чи непряму вину позивача у привласнені товарно-матеріальних цінностей.

Також представник відповідача надав суду вищезазначений наказ № 49 –П/2010р. від 30 вересня 2010 року про проведення інвентаризації, в якому було зазначено осіб, які в входили до складу комісії, а саме завідуючий автозаправними комплексами ТОВ «Кредо» Чайкун А.Х., оператор нафтобази Гребень В.М. та бухгалтер Демченко Н.П. Однак, як вбачається з вищезазначеного акту від 15.10. 2010 року, даний акт складений комісією, до складу якої входили особи (крім Демченко Н.П.), які не зазначені в наказі: ОСОБА_7 та ОСОБА_9. А тому даний доказ правомірності звільнення позивача суд не приймає до уваги, як недопустимий.

Крім цих документів, представник відповідача в своїх запереченнях посилається на доповідну записку від 04.10.20010 року, складену головним бухгалтером Ковальською Л.Ю., яка в записці посилається на наказ про проведення інвентаризації. Дану доповідну записку суд теж не приймає до уваги, оскільки Ковальська Л.Ю. до складу комісії не входила, і лише висловила свою позицію, щодо відшкодування шкоди матеріально відповідальними особами.

Підставою для розірвання трудового договору з позивачем в даному випадку, як зазначив представник відповідача, є здійснення останнім винних дій, які виразились у порушенні позивачем договору про повну індивідуальну матеріальну допомогу.

Суд критично ставиться до даних пояснень представника відповідача, оскільки, позивача, який до прийняття на роботу на ТОВ ніде не працював, прийнятий на роботу 08.10.2009 року, а договір укладений з позивачем про повну індивідуальну матеріальну відповідальність укладений 05.10.2009 року, тобто за три дні до прийняття позивача на роботу. Крім того, чинним на той час КЗпП України, не передбачено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав у відповідача для звільнення позивача з займаної посади, а відтак, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то вони є безпідставними, оскільки підстави для її стягнення, зазначені позивачем в заяві, не доведенні жодним належним доказом, як вимагає того ЦК України, і про що зазначено  у п. 5 Постанови Пленуму Верховний Суд України  від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Твердження позивача у позовній заяві про те, що при звільненні в нього не відбирали пояснення є безпідставними, оскільки відповідно до роз’яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розірвання трудового договору з підстави втрати довір’я не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КЗпП України про строк та порядок застосування дисциплінарних стягнень, в т.ч. і відібрання пояснень, на цей випадок не поширюється.

Однак, представник відповідача надав суду заяву про застосування строків позовної давності, мотивуючи тим, що пройшло більше одного місяця з моменту ознайомлення позивача з Наказом про звільнення та вручення останньому копії трудової книжки.

Дана заява приймається судом до уваги з наступних підстав.

Згідно ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою  про  вирішення  трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про  звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

До суду позивачі звернулись 25.02.2011 року, тим самим, враховуючи положення ст. 233 КЗпП України, пропустили місячний строк звернення до суду.

Верховний Суд України в п. 4 Постанови Пленуму «Про практику розгляду судами трудових спорів»звернув увагу на те, що строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України, застосовуються незалежно  від  заяви  сторін.  У кожному  випадку  суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цього строку, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений  строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний строк  пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих  підстав.  

Позивач був звільнений 19.01.2001 року, а звернувся до Ленінського районного суду м. Вінниці 25.02.2011 року.

Судом було з’ясовано причини пропуску позивачами місячного строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України. Представник відповідача не зміг пояснити причини пропуску місячного строку для звернення до суду, і у своїх поясненнях припустив, що дана позовна заява була подана поштою. Однак, це не відповідає дійсності, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позов подано безпосередньо через канцелярію суду (відсутній конверт з поштовою відмітки дати направлення). Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях. Твердження позивача у позовній заяві про те, що він з наказом не ознайомлений є безпідставними, так як представником відповідача в судовому засіданні надано оригінал наказу № 1-К про звільнення з роботи ОСОБА_1 з записом, зробленим позивачем, що він ознайомлений з наказом 19.01.2011 року (а.с.81). Крім цього, як вбачається з особової картки позивача, останній в ній розписався за вручення йому 19.01.2011 року трудової книжки і про відсутність претензій (а.с. 80).

Заяв від позивача чи його представника про поновлення пропущеного місячного строку для звернення до суду, останніми не надано.

Оскільки при пропуску місячного строку у позові може бути відмовлено, суд з'ясовує не  лише  причини пропуску строку,  а всі обставини справи права і обов'язки  сторін, на що звернув увагу Верховний Суд України в п. 4 Постанови Пленуму «Про практику розгляду судами трудових спорів, і що було зроблено при розгляді даної справи.

Отже, в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити в зв’язку з пропуском місячного строку звернення до суду за захистом порушених прав останнього при звільнені.

Від сплати судового збору на момент звернення до суду,  згідно п. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито»та на момент винесення рішення судом, згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений.

Суд, керуючись ст.ст. 41, 233, 148, 149 КЗпП України, п.4, 28 Постанови Пленуму «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст. 10, 11, 57-61, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Кредо»- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

          Суддя: