ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" жовтня 2006 р. Справа № 49/124-06
вх. № 10986/3-49
Суддя господарського суду Кононова О.В.
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Солдатенко А.М., дов. № 01-62юр/3661 від 14.06.2006 року відповідача - Варяниця О.М., дор. б/н від 10.10.2006 рокурозглянувши справу за позовом АК "Харківобленерго" м. Х-в
до ЗАТ "Жилкомсервіс" м. Харків
про стягнення 121325,51 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в який прохає суд стягнути з відповідача на свою користь проценти в розмірі 121325,51 грн., які нараховані за користування відповідачем грошовими коштами позивача за період з 01.09.2003 р. по 31.07.2006 р. Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що рішенням господарського суду Харківської області від 10.11.2003 року по справі № 38/432-03 з відповідача було стягнуто 510894,78 грн., проте відповідач не перерахував зазначену суму боргу, а виконав рішення лише частково у сумі 19610,02 грн., тому у враховуючи вимоги ст. 1212 ЦК України та ч. 2 ст. 1214 ЦК України за безпідставне збереження грошових коштів повинен сплатити проценти за користування ними у відповідності до ст. 536 ЦК України у розмірі 121325,51 грн.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та прохав суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.
03.03.1997 року між ДАЕК "Харківобленерго", правонаступником якого є позивач по справі та ЗАТ "Трест 86" правонаступником якого є відповідач по справі, був укладений договір № 3-332К на користування електричною енергією промисловим підприємством. Відповідно умов договору, позивач зобов'язався відпускати електричну енергію відповідачеві у відповідності до встановлених йому планів енергоспоживання, а відповідач зобов'язався сплачувати використану електричну енергію у відповідності до умов договору.
На підставі зазначеного договору на користування електричною енергією № 3-332К від 03.03.1997 року пролоногованого на 2003 рік, АК "Харківобленерго" здійснювало відпуск електроенергії ЗАТ "Жилкомсервіс".
Зазначені обставини встановлені рішенням господарського суду Харківської області від 10.11.2003 року по справі № 38/432-03, відповідно до якого було стягнуто з ЗАТ "Жилкомсервіс" на користь АК "Харківобленерго" 510894,78 грн., з них основна заборгованість 476693,58 грн., 43,93 ПДВ та заборгованість по КРЕ 219,71 грн. за договором на користування електричною енергією № 3-332К від 03.03.1997 року, яка виникла за період з вересня 2002 року по червень 2003 року, інфляційні витрати 19602,06 грн., 3% річних 14335,50 грн. На виконання рішення 24.11.2003 р. господарським судом був виданий відповідний наказ. 18.12.2003 р. Відділом Державної виконавчої служби Московського районного управління юстиції м. Харкова було відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного наказу.
Матеріали справи свідчать, що відповідач на сьогоднішній час не виконав зобов'язання по сплаті заборгованості, визнаної рішенням суду в повному обсязі, в порядку виконавчого провадження із ЗАТ "Жилкомсервіс" було стягнуто та перераховано на користь АК "Харківобленерго" 19610,02 грн.
На думку позивача, грошові кошти в розмірі 510894,78 грн. відповідно до ст. 1212 ЦК України є безпідставно набутим або збереженним відповідачем майном.
Так, відповідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Згідно зі статтею 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Проте суд вважає, що позивачем помилково зроблений висновок, що заборгованість, щодо стягнення якої з відповідача було прийнято рішення суду у розмірі 510894,78 грн., є безпідставно збереженим майном, оскільки глава 83 Цивільного кодексу України передбачає можливість виникнення саме не договірних зобов’язань внаслідок безпідставного набуття або збереження майна за рахунок іншої особи лише за умови відсутності правової підстави для набуття або збереження майна.
Як вже було встановлено судом, спірна заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору на користування електричною енергією № 3-332К від 03.03.1997 року, що привело до звернення позивача з позовом до суду.
Судом, враховуючи п. 2 ч. 2 ст. 11 ЦК України, встановлено, що саме договір на користування електричною енергією № 3-332К від 03.03.1997 року є підставою виникнення зобов'язання відповідача по сплаті заборгованості в розмірі 476693,58 грн. та 43,93 грн. ПДВ - основна заборгованість, та заборгованість по КРЕ 219,71 грн. та права позивача вимагати належного виконання грошового зобов’язання .
Припинення зобов’язання це погашення прав та обов'язків сторін, що складають його зміст. Такий наслідок зумовлений дією правоприпиняючих юридичних фактів. Ст. 599-609 ЦК України передбачені найбільш поширені підстави припинення зобов’язань. Саме ці юридичні факти є підставами для часткового або повного припинення зобов’язання. За загальним правилом при припиненні зобов’язання правові відносини між його учасниками припиняються у повному обсязі, а інколи ці відносини хоча і зберігаються але у зміненому вигляді, наприклад при припиненні зобов’язання шляхом його новації. (ст. 604 ЦК України). Однак немає правових підстав вважати прийняття рішення господарським судом про стягнення заборгованості за договором, інфляційних витрат, відсотків річних правоприпиняючим юридичним фактом, який тягне за собою припинення зобов’язання.
Змістом зобов'язання відповідача перед позивачем є сплата заборгованості за використану електричну енергію згідно договору на користування електричною енергією № 3-332К від 03.03.1997 року у розмірі 491284,76 грн., визнана рішенням суду.
Отже вказане зобов'язання по сплаті заборгованості за договором на користування електричною енергією № 3-332К від 03.03.1997 року у розмірі 491284,76 грн., не припинено та має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства. При цьому цілком правомірним, згідно до ст. 611 ЦК України, є застосування у разі порушення зобов’язання правових наслідків встановлених договором або законом. Крім того ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність саме за порушення боржником грошового зобов’язання.
Також, відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Однак, нарахування на суму 510894,78 грн.,( з яких основна заборгованість 476693,58 грн., 43.93 ПДВ, заборгованість по КРЕ 219,71 грн. за договором на користування електричною енергією № 3-332К від 03.03.1997 року, інфляційні витрати 19602,06 грн., 3% річних 14335,50 грн.) процентів у вигляді облікової ставки Національного банку України, яка діяла у визначеному позивачем періоді, суд вважає необґрунтованим та не відповідаючим вимогам закону, оскільки договором № 3-332К від 03.03.1997 року не передбачений розмір таких процентів, вказівок закону або іншого акту цивільного законодавства в яких визначений розмір процентів за користування боржником чужими грошовими коштами саме в розмірі облікової ставки НБУ позивачем також не наведено.
Щодо посилання позивача на постанови Вищого господарського суду та Верховного Суду України, в обґрунтування своїх позовних вимог, то вони не можуть бути враховані судом при розгляді цієї справи, оскільки не входять до системи актів цивільного законодавства України, відповідно до ст. 4 ЦК України, а є судовими рішеннями з конкретних справ, які зобов’язують лише учасників спору, і у разі набрання ними законної сили є обов'язковими до виконання на всій території України.
За таких обставин суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити повністю.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України; -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити.
Повний текст рішення підписаний 27.10.2006 року.
Суддя Кононова О.В.