Справа № 2-646/11

Провадження № 22-ц/0290/558/2012Головуючий в суді першої інстанції:Венгрин О.О.

Категорія: 39  Доповідач: Сопрун В. В.

                   АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                            УХВАЛА

                                 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

27.02.2012 м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду  Вінницької області в складі:

               головуючого : Сопруна В.В.

               суддів :             Матківської М.В.,  Шемети Т.М.,

               при секретарі : Сніжко О.А.

               за участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, -  

розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці  цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди, -

за апеляційною скаргою представника  ОСОБА_4 -  ОСОБА_5 на рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 23 грудня 2011 року, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про захист честі, гідності, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 26.06.2010 р. водій Вінницького обласного лікарсько-фізкультурного диспансеру ОСОБА_6, керуючи службовим автомобілем НОМЕР_1, скоїв дорожньо –транспортну пригоду.  Постановою Ленінського райсуду м. Вінниці від 13.09.2010 року його було визнано виним за ст.124,130 КУпАП. Факт дорожньо –транспортної пригоди використав відповідач - лікар міської станції швидкої медичної допомоги ОСОБА_4 для розповсюдження про нього неправдивої інформації, а саме того, що він також перебував в нетверезому стані в автомобілі під час ДТП та втік з місця пригоди. Ці неправдиві відомості відповідач розповсюдив серед працівників управління охорони здоров’я та курортів Вінницької ОДА, про що позивач дізнався від заступника начальника управління ОСОБА_7 Після чого ці чутки поширились серед інших медичних працівників. Розповсюдження неправдивої інформації відповідачем спричинило недовіру управління охорони здоров’я та курортів Вінницької ОДА та намагання звільнити з посади позивача, також його позбавили грошової надбавки. Начальник управління  охорони здоров’я та курортів Вінницької ОДА  Діденко Л.О. неодноразово пропонувала позивачу написати заяву про звільнення. 13.10.2010 р. відповідач при співробітниках диспансеру шантажував позивача, а саме повідомив про наявність у нього доказів перебування його в службовому авто під час ДТП в нетверезому стані. Просив суд зобов’язати відповідача спростувати недостовірну інформацію перед працівниками Вінницького обласного лікарсько-фізкультурного диспансеру та стягнути з нього моральну шкоду  в сумі 1699,00 грн.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 23 грудня 2011 року позов задоволено частково. Визнано недостовірною інформацію про те, що 26.06.2010 р. головний лікар Вінницького обласного лікарсько-фізкультурного диспансеру ОСОБА_2 знаходився в стані алкогольного сп’яніння  в автомобілі НОМЕР_1,  який потрапив в дорожньо-транспортну пригоду, та втік з місця пригоди. Зобов’язано ОСОБА_4  протягом п’ятнадцяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати вищевказану недостовірну інформацію перед працівниками Вінницького обласного лікарсько-фізкультурного диспансеру: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та вибачитись особисто перед ОСОБА_2 Стягнуто з  ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 350,00 грн., 18,50 грн. витрат на ІТЗ розгляду цивільних справ, 8,50 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

При цьому зазначає, що судом при ухвалені рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не доведено обставини, що мають значення для справи.

 Колегія суддів, заслухавши пояснення і заперечення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, прийшла до висновку, що остання задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов частково, районний суд виходив з того, що доказів перебування на місці ДТП в стані алкогольного сп’яніння ОСОБА_2 суду не надано. Свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 пояснили, що дійсно бачили як  ОСОБА_4 обіцяв оприлюднити інформацію, яка підтверджує те, що ОСОБА_2  в стані алкогольного сп’яніння був на місці ДТП і утік. При цьому суд посилався на ч. 1, 3, 4, 7 ст. 277 ЦК України. Неправомірними діями ОСОБА_4  щодо поширення недостовірної інформації про ОСОБА_2 останньому спричинена моральна шкода. Враховуючи глибину душевних страждань позивача та посилаючись на ст. ст. 23, 1167 ЦК України, суд вважав необхідним визначити розмір грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 350,00 грн. Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню на користь позивача з відповідача судові витрати: 8,50 грн. судового збору, 18,50 грн. витрат на ІТЗ розгляду цивільних справ.

Потрібно погодитись з таким висновком районного суду, оскільки дані висновки відповідають обставинам справи, суд правильно застосував норми матеріального  та процесуального права.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно зі ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї.

Відповідно до ст. ст. 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.  

При вирішенні спору суду не було надано доказів перебування на місці ДТП в стані алкогольного сп’яніння ОСОБА_2, в зв’язку з цим дану інформацію необхідно вважати недостовірною.

Згідно з п. 18 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

При поданні позовної заяви, ОСОБА_2 вказав, що свідками поширення недостовірної інформації ОСОБА_4 є ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 Під час судового засідання вони підтвердили, що дійсно бачили як  ОСОБА_4 обіцяв оприлюднити інформацію, яка підтверджує те, що ОСОБА_2  в стані алкогольного сп’яніння був на місці ДТП і утік.

Відповідно до п. 25 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація.

Так як недостовірна інформація була поширена шляхом розголошення в присутності ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов’язання ОСОБА_4 спростувати неправдиву інформацію перед даними особами.

Згідно із п. 27 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року N 5).

Колегія суддів приходить до висновку, що моральна шкода діями ОСОБА_4 безсумнівно завдана, а визначений судом першої інстанції її розмір відповідає характеру і глибині завданих моральних страждань.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що районний суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

      Таким чином, колегія суддів, прийшла до висновку, що судом першої інстанції повно з’ясовано фактичні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам. Рішення суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування немає.

            Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 безпідставні, необґрунтовані і висновків суду не спростовують.    

          На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313–315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів –

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника  ОСОБА_4 -  ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 23 грудня 2011 року залишити без змін.

   Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

             Головуючий: підпис                                                  Сопрун В.В.

             Судді:             підписи                                                Матківська М.В.  

                                                                                                        Шемета Т.М.

            З оригіналом вірно:                                                    Сопрун В.В.