Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22-ц/490/1373/12 Головуючий у 1 й інстанції - Подорець О.Б.
Категорія 52 Доповідач - Кіктенко Л.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 березня 2012 року Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
Головуючого судді: Кіктенко Л.М.
Суддів: Пищиди М.М., Кочкової Н.О.
При секретарі: Горлаковій Ю.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування»на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування»про стягнення належних сум заробітної плати, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2011 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2
Стягнуто з відповідача на користь позивача невиплачену заробітну плату , а саме: за роботу в надурочний час в сумі 7191,16 грн., за час простою в період з 01.02.2009р. по 31.12.2009р. в сумі 8303 грн., на відшкодування моральної шкоди - 500 грн., на відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 1000 грн., а всього 16 994,16грн.; стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір. В іншій частині позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі ДП "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування", посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування вказаного рішення суду та ухвалення нового про відмову у задоволені позову ОСОБА_2
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, що Наказом №90 від 07 липня 2005 року позивача було прийнято на роботу до ДП "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" в медико-санітарну частину на посаду сестри-медичної вищої категорії (кабінету УЗД).
Наказом №211 від 26 квітня 2010 року ОСОБА_2 відповідно до п.1ч.1 ст.40 КЗпП України було звільнено у зв'язку зі змінами в організації праці - скорочення штату.
Заступником міністра охорони здоров'я України листом №10.02.11/373 від 20 лютого 2011 року роз'яснено, що відповідно до п,п.1.1.п.1 наказу №319 від 25 травня 2006 року Міністерства охорони здоров'я України тривалість робочого часу медичної сестри кабінету ультразвукової діагностики становить 38,5 годин на тиждень, оскільки посади лікаря та медичної сестри, які проводять ультразвукові дослідження, відсутні у Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких, дає право на скорочення тривалості робочого тижня, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №163.
Статтею 62 КЗпП України встановлено, що надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня та власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках що визначаються законодавством.
Судом встановлено, що позивач з 01 липня 2007 року до 31 серпня 2007 року, з 03 вересня 2007 року до 31 травня 2008 року, з 01 липня 2008 року до 31 жовтня 2008 року, з 01 листопада 2008 року до 31 грудня 2008 року та з 18 лютого 2010 року по 26 квітня 2010 року всупереч вимогам наказу №319 від 25 травня 2006 року Міністерства охорони здоров'я України "Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я" фактично виконувала надурочні роботи, оскільки замість належних 38,5 годин на тиждень відпрацювала 40 годин.
Згідно наказу №201 від 03 вересня 2007 року позивач за сумісництвом була прийнята до медико-санітарної частини відповідача фельдшером-наркологом та наказом №105 від 31 травня 2008 року її за власним бажанням було звільнено з займаної посади.
Наказом ДП "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" №107 від 23 квітня 2008 року позивачу було доручено поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, виконувати в період з 02 липня 2008 року по 31 жовтня 2008 року в порядку суміщення посад професію фельдшера-нарколога, з яким позивачку 24 квітня 2008 року було ознайомлено під підпис /а.с. 156 т.1/.
Відповідно до вимог ст.34 КЗпП України простоєм є зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Згідно вимог ч.1 ст.113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не менше 2/3 часток тарифної ставки, встановленого працівнику розряду (окладу).
Частково задовольняючи позовні вимоги позивачки, суд обґрунтовано виходив з того, що згідно пояснень сторін, письмових заперечень представника відповідача ОСОБА_3 на а.с.50-63,247-251 т.1, показань свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та виписок із табелю робочого часу (том 1, а.с. 141-155,175-201) позивач з 1 липня 2007 року до 31 серпня 2007 року, з 3 вересня 2007 року до 31 травня 2008 року, з 1 липня 2008 року до 31 жовтня 2008 року, з 1 листопада 2008 року до 31 грудня 2008 року та з 18 лютого 2010 року по 26 квітня 2010 року, незважаючи на наказ №319 від 25 травня 2006 року Міністерства охорони здоров*я України «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров*я»фактично виконувала надурочні роботи, оскільки замість належних 38,5 годин на тиждень відпрацьовувала 40 годин.
Також судом правомірно встановлено, що без зміни робочого графіку позивача, Правил внутрішнього трудового розпорядку і пред*явлення будь-яких претензій з боку відповідача у позивача відповідно до виписок з табелів обліку робочого часу з лютого 2009 року по грудень 2009 року(том 1, а.с. 180-190) було лише 56 робочих днів, з чого правильно зроблено висновок, що у зв*язку з призупиненням роботи на ДП «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування»відповідач не мав необхідності у виконанні позивачем своїх посадових зобов*язань, а тому і не пред*являлися до позивачки претензії у зв*язку з невиходом на роботу. В судовому засіданні суду першої інстанції представниками відповідача не звернуто уваги на відсутність на роботі позивачки протягом тривалого часу у 2009 році і не надано пояснень з цього приводу і до позивачки не було застосовано дисциплінарних стягнень. Тому суд прийшов до правильного висновку про те, що у відповідності до вимог ч.1 ст.113 КЗпП України відповідач повинен був оплатити час простою позивачці з розрахунку не нижче 2/3 частин тарифної ставки встановленого працівнику розряду(окладу).
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв*язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Враховуючи наведене, суд обґрунтовано, частково задовольнивши позовні вимоги позивачки, стягнув з відповідача на користь позивачки невиплачену заробітну плату: за роботу в надурочний час в сумі 7191 грн.16 коп.; за час простою в період з 1.02.2009 року по 31.12.2009 року в сумі 8303 грн. та моральну шкоду у розмірі 500 грн.
Рішення суду відповідає вимогам норм матеріального, процесуального права, встановленим обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, зводяться до переоцінки доказів по справі.
Відповідно до вимог ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачка була прийнята на роботу з 40 годинним робочим тижнем, протирічить листу Заступника міністра охорони здоров'я України №10.02.11/373 від 20 лютого 2011 року, в якому роз'яснено, що відповідно до п,п.1.1.п.1 наказу №319 від 25 травня 2006 року Міністерства охорони здоров'я України тривалість робочого часу медичної сестри кабінету ультразвукової діагностики становить 38,5 годин на тиждень, оскільки посади лікаря та медичної сестри, які проводять ультразвукові дослідження, відсутні у Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких, дає право на скорочення тривалості робочого тижня, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №163.
Інші доводи скарги не впливають на законність ухваленого рішення суду.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, в повному обсязі з*ясував права та обов*язки сторін, перевірив доводи сторін і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, поясненнями сторін.
За таких обставин колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального, процесуального права та підстав для скасування ухваленого по суті правильного рішення суду відповідно до вимог ч.2 ст.308 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування»відхилити.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: