АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ЧЕРКАСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/2390/323/12Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 27 Кащук А.М.  

Доповідач в апеляційній інстанції

Качан О. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          29 лютого 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоКачана О.В.

суддівЗахарової А.Ф., Скіця М.І.

при секретаріБурдуковій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 14 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики

в с т а н о в и л а :

  ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики. В обґрунтування своїх позовних вимог вказувала, що 4.04.2007 року вона позичила відповідачу кошти в сумі 35 000 грн, які він зобо’язувався повернути до 6.11.2008 року, про що на її вимогу написав розписку від 4.04.2007 року. Не зважаючи на те, що час повернення боргу минув, відповідач борг не повертає. Просила суд стягнути на її користь з ОСОБА_6 борг за договором позики в сумі 35 000 грн, 12 937 грн 16 коп інфляційних та 3% річних  за несвоєчасний розрахунок в сумі 2 887 грн 50 коп, а всього 50 824 грн, 66 коп.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 грудня 2011 року позов задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 борг за договором позики від 4.04.2007 року в сумі 35 00 грн, 12 937 грн 16 коп інфляційних та 3% річних в сумі 2 887 грн 50 коп, а всього 50 824 грн 66 коп. Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 судові витрати в сумі 120 грн та витрати на правову допомогу в сумі 803 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_6 оскаржив його частково та вказує, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що вони з позивачкою вели спільний бізнес в результаті якого обмінювались грошима та інструментами. Після припинення спільного проживання та ведення підприємницької діяльності провели взаєморозрахунки. Розписка на 35000 грн написана на прохання позивачки "на  всякий випадок". Рішення суду вважає незаконним по мотивам, що неможливо вирахувати борг по інфляції та 3% річних. Просить рішення скасувати та ухвалити  рішення про задоволення позовних вимог в сумі 10 000 грн, в решті позовних вимог відмовити.

Заслухавши учасників процесу, вивчивши доводи апеляції та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню по наступним мотивам.

Як вбачається із змісту рішення суду суд прийшов до суперечливих висновків по справі. Суд встановив та вказав у рішенні, що сторони проводили спільну підприємницьку діяльність, в результаті якої у ОСОБА_6 виник борг перед ОСОБА_7 Доказів отримання грошей в сумі 35000 грн в борг суд не встановив. Однак разом з таким висновком в передостанньому абзаці мотивувальної частини рішення суд встановив, що ОСОБА_6 отримав в борг гроші від ОСОБА_7 та доказів такому висновку не навів. Керувався суд при вирішенні спору ст. 509, 526, 527, 610, 625, 1046-1050 ЦК України, тобто нормами матеріального права які носять загальний характер, без вказівки, які ж саме зобов’язання, передбачені цивільним кодексом України, виникли між сторонами і які норми матеріального права слід застосувати до виниклих правовідносин.

Оскільки суд не застосував норми матеріального права які підлягають до застосування, рішення суду не може залишатися в силі.

Із наявних у справі доказів вбачаються наступні обставини, які сторони підтвердили у судових засіданнях: сторони проживали спільно без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та спільно вели підприємницьку діяльність. Після припинення спільного проживання та ведення підприємницької діяльності між сторонами було за взаємною згодою було проведено взаєморозрахунки, за результатами яких ОСОБА_6 надав ОСОБА_7 боргову розписку на суму 35000 грн. Безпосередньо такої суми відповідач не брав у борг, така сума виникла шляхом врахування вкладу кожної сторони грошима, власною працею, майном. Сума встановлена за взаємною згодою сторін.

Колегія вважає, що встановлені фактичні обставини справи відповідають правовідносинам, які передбачені ст. 1053 ЦК України – новація боргу у позикове зобов’язання.

Борг, який виник із спільної діяльності сторін, за домовленістю між ними, був замінений позиковим зобов’язанням. Юридичною підставою договору позики, що виникає при новації, є угода сторін про припинення первісного зобов’язання. Як вбачається із обставин справи, сторони прийшли до взаємної згоди про припинення своїх зобов’язань по спільній діяльності та провели взаєморозрахунки. Оскільки за результатами взаєморозрахунків борг за первісним зобов’язанням складає 35000 грн, що більш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, угода про позикове зобов’язання була укладена сторонами у простій письмовій формі, що відповідає вимогам матеріального права, а боргова розписка відповідача є належним та допустимим доказом по справі.

Відповідач визнає написання розписки ним власноручно.

За наведених обставин боргове зобов’язання в розмірі 35000 грн підлягає виконанню, а в разі відмови боржника – підлягає стягненню в примусовому порядку.

Позивачкою при подачі позову допущено арифметичні помилки при підрахунках розміру компенсації за інфляційні процеси та при розрахунку 3% річних за час користування грошима від дня прострочки повернення боргу. Крім того, позивачка проводила розрахунок за увесь листопад місяць 2008 року, тоді як борг мав бути повернутий 6 листопада 2008 року, і з цієї дати слід проводити нарахування.

Розрахунок інфляційної компенсації наступний: сума боргу 35000 грн, середній індекс інфляції за період з 7.11.2008 року по 30.06.2011 року – 1,345.

35000 грн х 1,345 = 47075 грн.

Отже борг з урахуванням інфляції станом на 30.06.2011 року (строк заявлений у позовній заяві) складає 47075 грн.

Розрахунок 3% річних наступний: 3% : 365 днів = 0,0082 % в день. Всього з 7.11.2008 року по 30.06.2011 року пройшло 966 днів.

35000 грн х 0,0082 % х 966 = 2742,42 грн.

Всього до стягнення: 47075 + 2742,42 = 49847,42 грн.

Керуючись ст. 1053 ЦК України, ст. ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія

в и р і ш и л а :

 апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 14 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково, рішення суду змінити.

Стягнути з ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 борг у сумі 35000 грн, компенсацію внаслідок інфляції за час прострочки зобов’язання в сумі 12075 грн, 3% річних за користування грошима в сумі 2772,42 грн, всього до стягнення 49847,42 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

В частині розподілу судових витрат рішення залишити без змін.

Рішення колегії та рішення суду набувають законної сили з моменту проголошення рішення колегії та можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів з моменту проголошення рішення колегії.

Головуючий :

          Судді :