АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ЧЕРКАСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/2390/569/12Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 51 Побережна Н.П.  

Доповідач в апеляційній інстанції

Нерушак Л. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          14 лютого 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоНерушак Л.В.

суддівБабенка В.М., Карпенко О.В.

при секретаріМакарчук Н.С.

розглянувши апеляційну скаргу ТОВ «Агрохім – Корсунь» в особі директора ОСОБА_6 на рішення Корсунь – Шевченківського районного суду Черкаської області від 10 січня 2012 року у справі за позовом ТОВ «Агрохім – Корсунь» до ОСОБА_7 про стягнення боргу та шкоди заподіяної працівником підприємству ,-

в с т а н о в и л а :

ТОВ «Агрохім – Корсунь» в особі директора ОСОБА_6 звернулося  01.12.2011 року до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу та шкоди заподіяної працівником підприємству, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що згідно наказу № 2к від 01 квітня 2011 року ОСОБА_7 був прийнятий на посаду водія на автомобіль ЗІЛ 130 В1 з 01.04.2011 року згідно трудової угоди № 8 від 01.04.2011 року з випробувальним терміном на один місяць.

Позивач зазначає, що  перед призначенням ОСОБА_7 на посаду водія, він був направлений згідно наказу № 10 від 14 лютого 2011 року на навчання водіїв на перевезення небезпечних вантажів, в автопідприємстві «Автотехніка» за рахунок підприємства ВАТ «Райагрохім», в результаті чого були понесені затрати в сумі 1655,32 грн., що складаються з 1200 грн. за навчання, 155,50 грн. за бланки та оформлення свідоцтва та 300 грн. витрати на відрядження.

Згідно пункту 2  наказу № 10 передбачено, що не відпрацювавши 5 років, при розрахунку відшкодувати з водія затрати понесені на навчання за час не відпрацьованого строку. Відповідач був ознайомлений з даним наказом, про що свідчить на ньому його підпис.

ОСОБА_7 не відпрацював належних 5 років, а тому підприємство має право на відшкодування понесених затрат.

Крім того, під час виконання робіт по внесенню та перевезенню безводного аміаку в господарстві СТОВ ім. Шевченка с. Яснозір'я Черкаського району, автомобілем ЗІЛ 130, державний номер  НОМЕР_1, допустив перевитрату пального в розмірі 192 л на суму 1785,60 грн. На підтвердження перевитрати пального позивач посилається на акт від 10.05.2011 року, підписаний головним агрономом, заправником , економістом та доповідною від 12.05.2011 року економіста ОСОБА_8

Позивач пропонував відповідачу ОСОБА_7 неодноразово провести з господарством необхідні розрахунки, але останній не бажає відшкодувати господарству  збитки і не бажає працювати в подальшому, що і змусило позивача звернутися до суду з даним позовом.

Представник позивача у судовому засіданні зменшив свої позовні вимоги та просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача лише 1785,60 грн. заподіяної шкоди підприємству за перевитрату пального при виконанні робіт по внесенню та перевезенню безводного аміаку в СТОВ ім. Шевченка  в с. Яснозір'я Черкасьького району на автомобілі ЗІЛ 130 державний номерний знак НОМЕР_1, від стягнення інших коштів відмовився.

Рішенням Корсунь – Шевченківського районного суду Черкаської області від 10 січня 2012 року відмовлено у задоволенні позову.    

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Агрохім – Корсунь» в особі директора ОСОБА_6 оскаржило його в апеляційному порядку, направивши до суду апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі посилається на те, що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та допущено невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Корсунь – Шевченківського районного суду Черкаської області від 10 січня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.   

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника, які з’явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає  відхиленню, а рішення суду першої інстанції  залишенню  без змін, виходячи  з   наступних  підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.      

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.       

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову, розглядаючи спір, районний суд повно та всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані позивачем та його представником докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, постановив правильне по суті  і справедливе  рішення.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову,  суд першої інстанції  виходив з того, що позивачем не доведено, що відповідач допустив перевитрату пального при виконанні посадових обов’язків. Позивачем не надані суду дорожні листи, відомості про залишок палива при виїзді та при заїзді, договір про повну матеріальну відповідальність відповідача. За таких обставин доводи про перевитрату пального не знайшли підтвердження належними доказами.

Із матеріалів  справи вбачається, що згідно наказу № 2к від 01 квітня 2011 року ОСОБА_7 був прийнятий на посаду водія на автомобіль ЗІЛ 130 В1 з 01.04.2011 року згідно трудової угоди № 8 від 01.04.2011 року з випробувальним терміном на один місяць.

Посилання  апелянта, що під час виконання робіт по внесенню та перевезенню безводного аміаку в господарстві СТОВ ім. Шевченка с. Яснозір'я Черкаського району, автомобілем ЗІЛ 130, державний номер  НОМЕР_1, водієм ОСОБА_7 допущено перевитрату пального в розмірі 192 л на суму 1785,60 грн.  не підтверджено належними доказами,  вина водія не доведена, так як відсутні будь - які дані про протиправні дії відповідача щодо використання  пального для своїх корисних цілей.  

Наказом № 6к від 30 травня 2011 року, на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України, відповідача було звільнено у зв’язку з закінченням строку трудового договору.

Відповідно до положень статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.  

Відповідно до ст.134 КЗпП України  працівники несуть матеріальну  відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 1351 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей чи майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами або відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків.

Статтею 1351 КЗпП України передбачено, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.  

Відповідно до ст. 1353 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

В апеляційній скарзі  апелянт посилається на те, що в якості доказів, позивачем було надано документи, а саме: договір оренди транспортного засобу; претензію Яснозірської філії СТОВ ім. Шевченка; претензію ВАТ «Корсунь-Шевченківський «Райагрохім» до ТОВ «Агрохім-Корсунь»;  акт про перевірку дорожніх листів та заправочних відомостей; наказ Міністерства транспорту України «Про затвердження Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті»; документи на автомобіль та норми витрат бензину та в судовому засіданні економіст ОСОБА_8 та директор ОСОБА_6 засвідчили, що відповідач не надав дозволу про проведення перевірки витрат бензину автомобілем.  

Відповідно до п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 року зі змінами від 1997 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» суди розглядають справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією про взяття на себе повної матеріальної відповідальності та незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття) переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135' КЗпП може бути укладено такий договір.

В п. 23 роз’яснень вищезазначеної Постанови Пленуму ВСУ зазначено, що суддя незалежно від обставин справи має, зокрема, вирішити питання про подання сторонами або про витребування:

- даних бухгалтерського обліку й інших документів про наявність і розмір прямої дійсної шкоди - матеріалів інвентаризації, актів ревізії та облікових документів, актів й інших документів про недостачу, зіпсування, втрату, знищення майна, висновку бюро товарних експертиз, довідок й інших документів про вартість майна, розмір зайвих грошових виплат, а також сум, витрачених на придбання, відновлення майна, задоволення претензій третіх осіб тощо. Якщо для з'ясування питання про розмір шкоди, обставин її заподіяння є потреба провести бухгалтерську чи іншу експертизу - призначити її з урахуванням думки осіб, які беруть участь у справі;

- доказів про винне порушення працівником обов'язків за трудовим договором і наявність причинного зв'язку між його протиправною поведінкою і шкодою, яка наступила, час її виявлення, пояснень працівника, актів і доповідних записок службових осіб, матеріалів службових перевірок, вироку суду чи постанови органу розслідування, наказу за результатами перевірки даного випадку, висновків компетентних органів або експертизи про допущені порушення і причини шкоди, документів про коло трудових обов'язків працівника;

- інших доказів, які мають значення для визначення виду матеріальної відповідальності і розміру сум, що підлягають стягненню, - договору про повну індивідуальну чи колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, довіреності чи іншого разового документа на одержання працівником під звіт матеріальних цінностей, даних про заподіяння працівником шкоди у нетверезому стані, розрахунків розподілу шкоди між членами бригади, довідок про тарифну ставку працівника при бригадній матеріальній відповідальності або його заробіток за два календарні місяці, які передували заявленню вимог про відшкодування шкоди, в інших випадках, про склад його сім'ї, наявність у працівника цінного майна (будинку, автомобіля тощо), підсобного господарства, інших доходів; дані про умови праці і зберігання матеріальних цінностей, доповідні записки працівника з цих питань.  

При цьому слід мати на увазі, що з питань, для яких передбачено обов'язкове документальне оформлення, показання свідків не можуть братися до уваги.

Відповідно до вимог  ч. 1 ст. 60 ЦПК України  кожна сторона зобов’язана  довести ті обставини, на які вона посилається,  як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених  ст. 61 ЦПК  України.   

Як вбачається із матеріалів  справи позивач  не надав підтвердження, що він уклав з відповідачем  письмовий  договір про  матеріальну відповідальність,  не довів, що відповідач порушив  як водій свої обов’язки  при виконанні робіт по перевезенню безводного аміаку, і саме з його вини заподіяна шкода підприємству,  наявність  причинного зв'язку між його протиправною поведінкою і шкодою, яка наступила .  

Колегія  суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими і  відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Посилання апелянта, що рішення суду першої інстанції є незаконним не підтверджено доказами та не наведено підстав, визначених у ст. 309  ЦПК України, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції  та ухвалення нового рішення по справі.

Виходячи з викладеного, доводи  апелянта носять суб’єктивний характер, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи  та не спростовують висновків суду  першої   інстанції.   

Таким чином судова колегія приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для  висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування  оскаржуваного рішення  суду першої інстанції  відсутні.

Керуючись  ст. ст. 303, 304, 307, 308 , 313 – 315, 317  ЦПК України, колегія суддів , -

у х в а л и л а :

 Апеляційну скаргу  ТОВ «Агрохім – Корсунь» в особі директора ОСОБА_6  – відхилити.

Рішення Корсунь – Шевченківського районного суду Черкаської області від 10 січня 2012 року у справі за позовом ТОВ «Агрохім – Корсунь» до ОСОБА_7 про стягнення боргу та шкоди заподіяної працівником підприємству – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду  цивільних та кримінальних справ   протягом двадцяти днів.

Головуючий :

          Судді :