|
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
справа № 11/28 |
|
21.03.08 |
|
за позовом |
Міністерства юстиції України в інтересах держави в особі Державного казначейства України |
|
до |
1) Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим, 2) Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, 3) Державної судової адміністрації України |
|
про |
відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України в сумі 9.631,57 грн. |
Суддя Євсіков О.О.
Представники сторін:
|
від позивача |
Загребний О.О. (представник за дов.); |
|
від відповідача-1 |
не з'явились; |
|
від відповідача-2 |
не з'явились; |
|
від відповідача-3 |
Тарасевич С.В. (представник за дов.). |
У судовому засіданні 21.03.2008 за згодою представників позивача та відповідача-3 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення солідарно з Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим та Апеляційного суду Автономної Республіки Крим (через Державну судову адміністрацію України) збитків, завданих Державному бюджету України у розмірі 9.631 грн. 57 коп. (дев'ять тисяч шістсот тридцять одна гривня 57 коп.).
Ухвалою від 28.01.2008 порушено провадження у справі, призначено судове засідання на 13.02.2008.
У зв'язку з неявкою відповідачів розгляд справи відкладався на 22.02.2008 та 29.02.2008.
У судове засідання 29.02.2008 представники відповідача-1 та відповідача-2 не з'явились. У зв'язку з цим ухвалою суду від 29.02.2008 розгляд справи було відкладено на 21.03.2008.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі за заявою № 63566/00 "ОСОБА_1проти України" у зв'язку з порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава України повинна виплатити ОСОБА_1. (надалі - заявниця) 1500 ЄВРО для відшкодування моральної шкоди, а також суму будь-якого податку, який може бути стягнуто із заявниці.
Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим 04.04.2000 відмовив ОСОБА_1. у задоволенні позовних вимог до місцевого управління праці та соціального захисту населення виконкому Ялтинської міської ради щодо визначення пенсії.
Верховний Суд Автономної Республіки Крим 03.07.2000 залишив у силі рішення суду першої інстанції.
У цій справі заявниця зверталась до національних судів з вимогою вирішити її спір щодо пенсії з органами соціального забезпечення. Заявниця посилалася, зокрема, на положення ст. 46 Конституції України, за якими її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору попри пряме посилання на вказане у кожній судовій інстанції. Європейський суд зазначив, що не у його компетенції вирішувати, який шлях міг би бути найадекватнішим для національних судів при розгляді цього аргументу, однак дійшов думки про те, що цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, національні суди не виконали свої зобов'язання щодо п. 1 ст. 6 Конвенції.
Рішення Європейського суду у справі за заявою № 63566/00 щодо сплати присуджених коштів повністю виконано 06.12.2006 на рахунок заявниці: з Державного бюджету України перераховано 9.631 грн. 57 коп. (платіжне доручення від 05.12.2006 № 2083).
Оскільки стягнута сума є збитками Державного бюджету України, то відповідно до частини 4 статті 9 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” Міністерство юстиції звертається в інтересах держави з регресним позовом до Ялтинського міського суду та до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, процесуальні дії яких призвели до порушення державою Україна п. 1 ст. 6 Конвенції.
Позивач зазначає, що оскільки стягнута сума є збитками Державного бюджету України, то відповідно до частини 4 статті 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Міністерство юстиції звертається в інтересах держави в особі Державного казначейства України з регресним позовом до Ялтинського міського суду та до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, процесуальні дії яких призвели до порушення державою Україна п. 1 ст. 6 Конвенції.
У складі відповідачів позивачем визначено Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, оскільки відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" від 21.06.2001 № 2531-ІІІ Верховний суд Автономної Республіки Крим набув статусу апеляційного суду та продовжив здійснювати у встановленому порядку судочинство у справах, віднесених процесуальним законом до його компетенції.
Враховуючи те, що названі суди не мають повноважень розпоряджатися коштами на своє утримання, позивач визначив співвідповідачем у цій справі Державну судову адміністрацію України, яка відповідно до Закону України "Про судоустрій України" від 07.02.2002 та Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента України від 03.03.2003 № 182/2003, здійснює функції головного розпорядника коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності всіх судів загальної юрисдикції, крім Верховного Суду України, Конституційного Суду України, вищих спеціалізованих судів.
Згідно із статтею 2 Цивільного кодексу України держава є учасником цивільних відносин, а тому відповідно до статті 15 названого Кодексу вона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення.
Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.
Оскільки внаслідок виконання рішення Європейського суду у справі № 63566/00 державі заподіяно матеріальні збитки, то, на думку позивача, відповідно до статті 16 ЦК України вона має право звернутись до суду за захистом свого майнового права та інтересу шляхом відшкодування заподіяних збитків.
Згідно із частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
З огляду на викладене, вищезазначені установи, на думку позивача, є винними у заподіянні державі матеріальних збитків, а тому вони мають відшкодувати державі виплачені нею кошти, які обліковуються Державним казначейством України як збитки Державного бюджету України.
Відповідач-2 та відповідач-3 у відзивах на позовну заяву позовних вимог не визнали, мотивуючи свої заперечення тим, що відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»відшкодування шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Відповідач-1 відзиву на позовну заяву не надав, явку представників в судове засідання не забезпечив.
У зв'язку з нез'явленням представників відповідача-1 та ненаданням витребуваних доказів розгляд справи неодноразово відкладався, ухвали про призначення розгляду справи та про її відкладення направлялися відповідачу-1 за всіма наявними у матеріалах справи адресами, в т.ч. зазначеними в його установчих та реєстраційних документах.
Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається судом за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до ч. 3 ст. 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
17 липня 1997 року Україною ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція).
Параграфом 1 ст. 6 Конвенції зокрема встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 19 Конвенції для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини, який далі називається "Суд". Він функціонує на постійній основі.
Згідно з Конвенцією якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
Згідно зі статтею 46 Конвенції Високі Договірні Сторони (якою є і Україна) зобов'язуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини (надалі - Європейський суд) у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.
Статтею 15 названого Закону встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Верховною Радою України 23.02.2006 прийнято Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Відповідно до преамбули Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” він регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.
Згідно зі ст. 1 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” у ньому терміни вживаються в такому значенні:
Рішення - а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України;
Стягувач - а) заявник до Європейського суду з прав людини у справі проти України, на користь якого постановлено рішенням Європейського суду з прав людини або з яким досягнуто дружнього врегулювання, чи його представник, чи його правонаступник; б) особа (група осіб), на користь якої рішенням Європейського суду з прав людини визначено обов'язок України в міждержавній справі;
відшкодування - а) сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) визначена у рішенні Європейського суду з прав людини стосовно дружнього врегулювання сума грошової виплати на користь Стягувача;
виконання Рішення - а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру;
Орган представництва - орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.
Статтею 12 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом. Крім того відповідно до ст. 3 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Згідно зі статями 3, 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" виконання рішення Європейського суду здійснюється за рахунок Державного бюджету України у тримісячний строк з моменту набуття рішенням статусу остаточного.
Вказаним Законом передбачено обов'язок Органу представництва звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування стягувачу (частина 4 статті 9).
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 № 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" таким органом є Міністерство юстиції України.
Згідно з рішенням Європейського суду від 18.07.2006 у справі за заявою № 63566/00 "ОСОБА_1проти України" у зв'язку з порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції держава Україна повинна виплатити ОСОБА_1. (надалі - заявниця) 1500 ЄВРО для відшкодування моральної шкоди, а також суму будь-якого податку, який може бути стягнуто із заявниці.
Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим 04.04.2000 відмовив ОСОБА_1. у задоволенні позовних вимог до місцевого управління праці та соціального захисту населення виконкому Ялтинської міської ради щодо визначення пенсії.
Верховний Суд Автономної Республіки Крим 03.07.2000 залишив у силі рішення суду першої інстанції.
У цій справі заявниця зверталась до національних судів з вимогою вирішити її спір щодо пенсії з органами соціального забезпечення. Заявниця посилалася, зокрема, на положення ст. 46 Конституції України, за якими її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак, за висновком Європейського суду, національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. Європейський суд зазначив, що не у його компетенції вирішувати який шлях міг би бути найадекватнішим для національних судів при розгляді цього аргументу, однак дійшов думки про те, що цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, національні суди не виконали свої зобов'язання щодо п. 1 ст. 6 Конвенції.
Рішення Європейського суду у справі за заявою № 63566/00 щодо сплати присуджених коштів повністю виконано 06.12.2006 на рахунок заявниці з Державного бюджету України перераховано 9.631 грн. 57 коп. (копія платіжного доручення від 05.12.2006 № 2083 наявна в матеріалах справи).
Господарський суд враховує, що згідно зі ст. 2 Цивільного кодексу України держава є учасником цивільних відносин, а тому відповідно до ст. 15 цього Кодексу вона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.
Відповідно до статті 16 ЦК України держава має право звернутись до суду за захистом свого майнового права та інтересу шляхом відшкодування заподіяних збитків.
Згідно із ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1232 "Питання Державного казначейства України" Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, до основних завдань якого входить, зокрема:
1) забезпечення казначейського обслуговування державного бюджету на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями; ведення бухгалтерського обліку і складення звітності про виконання державного бюджету;
2) управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються.
Крім того відповідно до статті 9 Закону України "Про виконавче провадження" Державне казначейство України безпосередньо приймає участь у виконанні рішень Європейського суду.
Таким чином позивач зазначає, що даний позов подано в інтересах держави в особі Державного казначейства України, яке є спеціальним державним органом, що здійснює облік та контроль за виконанням Державного бюджету України, у тому числі коштів, що справляються на виконання рішень Європейського суду, постановлених проти України.
Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.
Як встановлено судом, Державна судова адміністрація України утворена Указом Президента України від 29.08.2002 № 780/2002 "Про Державну судову адміністрацію України" .
Згідно з ч. 2 ст. 119 Закону України «Про судоустрій України»Державна судова адміністрація України здійснює функції щодо питань організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, яке становлять заходи фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя.
Статтею 120 (ч. ч. 1-3) Закону України «Про судоустрій України» встановлено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
1) Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ;
2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по загальних судах і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах (у тому числі Апеляційному суду України), військових судах (місцевих та апеляційних разом) та окремо по Касаційному суду України та кожному вищому спеціалізованому суду. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Статтею 121 Закону України «Про судоустрій України»визначено загальний порядок фінансування судів, згідно з яким суди загальної юрисдикції фінансуються на підставі кошторисів і помісячних розписів видатків, затверджених відповідно до вимог цього Закону, в межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Видатки на утримання судів не пізніше 10 числа кожного місяця перераховуються органами Державного казначейства України на рахунки Верховного Суду України, інших судових установ - головних розпорядників бюджетних коштів та на рахунки територіальних управлінь державної судової адміністрації - для фінансування органів та установ, передбачених пунктом 2 частини другої статті 120 цього Закону.
Відповідно до ст. 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки зокрема на:
1) державне управління:
а) законодавчу владу;
б) виконавчу владу;
в) Президента України;
2) судову владу;
9) соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, згідно з пп. «б»відшкодування збитків, заподіяних громадянам.
Керуючись ч. 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України, розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів, відповідно до затвердженого бюджетного розпису. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановленими кошторисами. Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися (частини 5 і 6 ст. 51 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до частин 1 та 7 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Після закінчення бюджетного періоду усі бюджетні призначення втрачають чинність.
Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує, що згідно з ч. 4 ст. 9 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва, який зобов'язаний протягом трьох місяців з моменту, визначеного в частині четвертій статті 8 цього Закону, звернутися до суду з відповідним позовом.
Водночас суд бере до уваги і таке.
Конституційним Судом України у справі № 1-36/2001 за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та статті 25 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (справа про відшкодування шкоди державою) прийнято рішення від 03.10.2001 N 12-рп/2001 (далі -Рішення Конституційного Суду), в якому, зокрема, зазначено наступне.
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стали конституційні подання Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та статті 25 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік", якими кошти на утримання, зокрема, судів, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України визначено як джерела відшкодування шкоди, завданої громадянам незаконними діями цих органів.
Україна, згідно з Конституцією України, є правовою державою (стаття 1), а людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (стаття 3). Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, і саме держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3). Цей обов'язок держави конкретизується в ряді статей Конституції України.
В Основному Законі держави розмежовуються такі поняття, як держава, органи державної влади, посадові і службові особи (статті 3, 5, 6, 13, 38, 55, 56, 62 та інші). Матеріальна та моральна шкода, завдана громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави (стаття 56 Конституції України). Держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням, в разі скасування вироку суду як неправосудного (частина четверта статті 62 Конституції України). Аналогічні положення щодо відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої фізичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, містяться і в частині третій статті 152 Конституції України.
Підстави і порядок відшкодування шкоди регулюються Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 року N 266/94-ВР. Стаття 4 цього Закону передбачає, що відшкодування шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
За Конституцією України в Державному бюджеті України окремо визначаються "видатки на утримання судів" (частина перша статті 130). Конституційний Суд України виходить з того, що положення частини першої статті 130 Конституції України про визначення окремо в Державному бюджеті України видатків на утримання судів є важливою передумовою реалізації іншого положення цієї статті, за яким держава зобов'язується забезпечувати фінансування та "належні умови для функціонування судів і діяльності суддів".
Відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про структуру бюджетної класифікації України" від 12 липня 1996 року N 327/96-ВР (з наступними змінами, внесеними згідно із Законом від 21 грудня 2000 року) функціональною структурою видатків бюджетів України у розглядуваній сфері є правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави. Економічна структура даних видатків - це видатки на оплату праці, нарахування на заробітну плату, придбання предметів постачання і матеріалів, видатки на відрядження, оплату послуг з утримання приміщень і обслуговування установ та організацій тощо. До цих видатків бюджету належать і капітальні видатки - придбання основного капіталу, капітальне будівництво, капітальний ремонт.
Усі ці видатки бюджету конкретизуються у відомчій структурі видатків бюджетної класифікації України, що затверджується Міністерством фінансів України.
Отже, структура бюджетної класифікації України у функціональній структурі видатків України не передбачає видатків (коштів) на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю судів та правоохоронних органів, за рахунок видатків на їх утримання.
За Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55). Тому стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування та діяльності суддів, а також органів дізнання, попереднього (досудового) слідства і прокуратури, робота яких тісно пов'язана з діяльністю судів, є однією з конституційних гарантій реалізації прав і свобод громадян, їх судового захисту.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі статті 443 Цивільного кодексу Української РСР (був чинним на момент прийняття Конституційним Судом вказаного рішення) шкода, заподіяна громадянинові внаслідок незаконного засудження чи незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного взяття під варту як запобіжного заходу чи незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини службових осіб органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду.
(Станом на час прийняття рішення в господарській справі № 11/28 статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду).
Далі Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.10.2001 зазначає, що відповідно до законів України "Про Службу безпеки України", "Про міліцію" шкода, завдана неправомірними діями працівників Служби безпеки України, органів внутрішніх справ, відшкодовується за рахунок державного бюджету.
Державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов'язаннями. Згідно з положеннями цивільного законодавства (ст. 176 ЦК України) держава не відповідає по зобов'язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов'язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні.
У Рішенні Конституційного суду зазначено, що статтею 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та статтею 25 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" фактично запроваджується цивільно-правова, а не публічно-правова відповідальність органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду за завдану громадянам матеріальну і моральну шкоду незаконними діями цих органів. Водночас Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання цих органів (статті 56, 62).
Конституційний Суд України відповідно до статті 74 Закону України "Про Конституційний Суд України" вказав на преюдиціальність цього Рішення.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі, відповідно до статті 74 Закону України "Про Конституційний Суд України", має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Отже, наведеним рішенням Конституційного Суду України визначено принцип, за яким відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, провадиться за рахунок коштів державного бюджету, а не за рахунок коштів на утримання цих органів.
Крім того, суд відзначає наступне.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007, а саме Додатку N 3 до Розділу І Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" розподіл видатків Державного бюджету України на 2008 рік, передбачено в програмній класифікації видатків та кредитування державного бюджету програму «Платежі на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України»код 3601170, що передбачає окреме виділення коштів для здійснення цієї програми. Розпорядником зазначених коштів в сумі 26.203,00 тис. грн. визначено Міністерство юстиції України.
Також згідно з абзацом третім статті 25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 забороняється збільшення бюджетних призначень по загальному та спеціальному фондах Державного бюджету України на видатки за бюджетними програмами, пов'язаними з функціонуванням органів державної влади, за рахунок зменшення інших видатків.
Статтею 31 цього Закону встановлено, що виконання рішення, яке прийнято органом державної влади, що відповідно до закону має право на його застосування, про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, здійснюється Державним казначейством України за попереднім інформуванням Міністерства фінансів України.
Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, у 2008 році за вимогою органів державної виконавчої служби України здійснюється органами Державного казначейства України в межах бюджетних призначень, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету, у визначеному порядку.
Господарський суд враховує, що відповідно до абзацу 11 статті 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»кошти, відшкодовані державою з Державного бюджету України згідно з цією статтею, вважаються збитками Державного бюджету України. Позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України, згідно з цією статтею, виступають органи прокуратури за поданням відповідних матеріалів органами Державного казначейства України.
Разом з тим, беручи до уваги наведені вище норми законодавства про судоустрій, бюджетного законодавства (щодо виключного цільового призначення бюджетних коштів) та визначений Конституційним Судом України принцип відповідальності судових органів в разі завдання їх неправомірними рішеннями шкоди особі (або ж необхідності виплати державою певної сатисфакції, визначеної Європейським судом з прав людини), господарський суд дійшов висновку, що абзац 11 статті 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»як і частина 4 ст. 9 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” не можуть бути правовою підставою для задоволення позовних вимог в даній справі. В даному випадку відповідальності за рішенням Європейського суду з прав людини зазнала держава, між якою та її органами не існує цивільно-правових відносин.
Крім того суд бере до уваги наступне.
Як встановлено ст. 10 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру.
Додатковими заходами індивідуального характеру є:
а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum);
б) заходи, передбачені в рішенні Суду про дружнє врегулювання.
Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом:
а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі;
б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
Також відповідно до ст. 13 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.
Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема:
а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування;
б) внесення змін до адміністративної практики;
в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів;
г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи;
д) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.
Саме зазначені заходи повинні стати адекватними діями держави в досліджуваних правовідносинах.
Відтак, заявлені позивачем вимоги про стягнення шкоди, завданої державі через виконання рішення Європейського суду з прав людини, за рахунок коштів, виділених Державним бюджетом на утримання і забезпечення діяльності Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим (розпорядником яких виступає Державна судова адміністрація України) визнаються господарським судом необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Інших обґрунтувань своїх вимог, ніж ті, що наведені позивачами у позовній заяві, суду не надано.
З урахуванням викладених обставин позовні вимоги визнаються
У відповідності до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання як такого, що оформлене відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.О. Євсіков
Дата підписання рішення -31.03.2008.