АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа №22-16836/11                                                                                                   Головуючий у 1 інстанції : Шум Л.М.                                                                                                                                              Доповідач: Желепа О.В.

У  Х  В  А  Л  А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

      11 січня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого: Желепи О.В.

Суддів: Кабанченко О.А., Іванченка М.М.

При секретарі: Василевському Я.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві  цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору, та договору іпотеки, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представників позивача та третьої особи,  перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2011 року відмовлено в задоволені позову ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки .

Не погодившись з таким рішенням, представник позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В скарзі зазначав , що суд не вірно застосував норми матеріального права, а саме: Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю. Судом першої інстанції не досліджено факту наявності ліцензії у відповідача на видачу кредиту в іноземній валюті, та не  застосована ст. 227 ЦК України. Також суд не врахував, що договір споживчого кредиту суперечив ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідачем була порушена ст. 10 цього закону, позивач не був повідомлений про наявні форми кредитування, а також існують підстави для визнання недійсним кредитного договору на підставі ст.ст. 15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» . Крім того скарга містить доводи з приводу відсутності в договорі іпотеки істотних умов, а саме не зазначено основне зобов ‘язаня яке забезпечується, також в договорі не вірно зазначений № реєстру, в якому зареєстрований був договір купівлі-продажу предмета іпотеки, нотаріусом при посвідченні договору був порушений порядок витрачання та зберігання спеціальних бланків. Апелянт також вважає, що оскільки ОСОБА_2 не набув права власності на квартиру в день підписання договору іпотеки, він не мав права укладати такий договір. За таких обставин правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків. Суд також не врахував, що на укладення договору іпотеки не надавалась згода органу опіки та піклування, а також його укладенням порушені права неповнолітньої дитини, яка зараз проживає в квартирі. Також суд не врахував, що договір іпотеки не пройшов державну реєстрацію, а тому є нікчемним .

В апеляційному суді представник позивача доводи скарги підтримала.

Представник третьої особи заперечувала проти доводів скарги.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не  підлягає   задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини:

02.10.2007 р. між сторонами був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11227418000, відповідно до умов якого, позивачу був наданий кредит в розмірі 113 850 доларів США,  строком до 2032 р. зі сплатою  процентів  11,90 % річних (а.с. 22-28). Встановлено, що відповідно до п. 1.4 вказаного договору, цільове призначення (мета) кредиту: придбання квартири АДРЕСА_1.

На виконання цього договору, позивач отримав кредитні кошти в розмірі 113 850 доларів США, що дорівнює еквіваленту 574942,50 грн.

Відповідно до п. 1.2.2 Договору про надання споживчого кредиту, позичальник  зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в термін та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно Додатку № 1 до Договору.

 02 жовтня 2007 р. позивач ОСОБА_2 відповідно до Договору купівлі-продажу придбав у свою власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 33-34).

 Відповідно до Витягу № 4708659 про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів від 02.10.2007 р., внесено реєстраційний запис вказаного вище Договору купівлі-продажу.

Встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань позивача по кредитному договору,  02 жовтня 2007 р. між "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 був укладений Договір іпотеки № 65822, відповідно до умов якого, останній   передав в іпотеку Банку вказане вище житлове приміщення (а.с. 29-32).

При цьому, встановлено, що відповідно до нотаріально посвідченої заяви, громадянка ОСОБА_2 дала своєму чоловіку ОСОБА_2 - позивачу по справі згоду на купівлю квартири АДРЕСА_1 та передачу вказаної квартири в іпотеку (а.с. 88-89).

Відповідно до Витягу № 14711381 про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 02.10.2007 р., до єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено реєстраційний запис, параметрами якого є: заборона на нерухоме майно на підставі Договору іпотеки від 02.10.2007 р., об'єкт обтяження:  квартира АДРЕСА_1 (а.с. 87).

В судовому засіданні також встановлено що відповідач АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ УкрСиббанк" має банківську ліцензію № 75 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 ЗУ "Про Банки і банківську діяльність" (а.с. 83).

Відповідно до Додатку до дозволу № 75-2 від 19.11.2002 р. АКІБ "УкрСиббанк" має право здійснювати операції з валютними цінностями, в тому числі ведення рахунків клієнтів (резидентів та не резидентів) в іноземні валюті (а.с. 85-86).

Судом було встановлено, що вищенаведені договори кредиту та іпотеки не суперечать вимогам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства на які посилався позивач в своїй позовній заяві, волевиявлення позивача на укладення договорів було вільним та відповідало його внутрішній волі, вказані договори містять всі істотні умови та спрямовані на настання правових наслідків, що ними обумовлені. Договір іпотеки не суперечить правам неповнолітньої дитини, відсутні також підстави для визнання кредитного договору та договору іпотеки нікчемними.  

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання правочинів недійсними, відповідають встановленим обставинам справи.

Норми матеріального права , які зазначені  в рішенні, судом застосовані вірно.

Доводи позивача, про невідповідність умов кредитного договору щодо видачі кредиту в іноземній валюті вимогам чинного законодавства України , а також про нікчемність правочину на підставі ст. 227 ЦК України через відсутність у відповідача індивідуальної ліцензії є  необґрунтованими,  виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими  ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У своїй діяльності банки керуються Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банківський кредит – це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Статтею 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що кредитними операціями є операції, серед іншого, зазначені в п.3 ч. І ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до п.З ч.І ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність",  на – підставі  банківської  ліцензії  банки  мають  право – здійснювати такі операції, як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Таким Чином, операції із розміщення коштів є кредитною операцією -, яка може здійснюватись банками на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" під коштами розуміється: гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

При цьому, відповідно до п.1 ч.2 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з  валютними цінностями.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", валютними цінностями є валюта України, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в валюті України, іноземна валюта, платіжні документи та інші цінні папери, виражені - в іноземній валюті, банківські метали.

Валютними операціями, серед іншого, є операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.

Таким чином, видача кредиту в іноземній валюті  є одночасно кредитною та валютною операцією, оскільки пов'язана з переходом до позичальника права власності на іноземну валюту.

Відповідно до п.2.1 Постанови правління НБУ №275 від 17.07.2001р. "Про затвердження положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції, зокрема, як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Пунктом 2.3 Постанови правління НБУ №275 від 17.07.. 2001р. "Про затвердження положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій" передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ банки, серед іншого, мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Відповідно до п.5.3 Постанови правління НБУ №275 від 17.07.2001р. "Про затвердження положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій" письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Суд вважає, що посилання позивача на ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" щодо обов'язкової наявності у Банку при здійсненні кредитування індивідуальної ліцензії НБУ не ґрунтуються на законі.

Частиною 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України №15-9.3 від 19.02.19 93р. "Про систему валютного регулювання і  валютного, контролю '' передбачено, що для здійснення валютних операцій Національний банк видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Відповідно до п."в"- ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті,- якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.    

Проте, чинним законодавством не встановлено будь-яких обмежень щодо  сум та термінів надання кредитів в іноземній валюті, таким чином з урахуванням положень ст.ст.2, 47, 4 9 Закону України - "Про банки -і банківську діяльність" суд вважає, що банки мають право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті при наявності банківської ліцензії та  письмового дозволу НБУ, що відповідає  вимогам законодавства України.

Так як, судом було встановлено наявність у відповідача банківської ліцензії та дозволу, які наведені вище ,  суд першої інстанції дійшов  правильного висновку, що кредитний договір укладений з дотриманням вимог цивільного законодавства.

Доводи апеляційної скарги, про порушення відповідачем Закону України «Про захист прав споживачів» також є безпідставні, тому, що згідно п. 7.12 Договору про надання споживчого кредиту, позичальник - позивач у справі, своїм підписом засвідчив факт та згоду з умовами цього договору, а саме: що всі умови договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими.   Перед  укладенням   цього  Договору позивач отримав  від  Банку  інформаційний лист , в якому повідомлявся про види кредитування, обсяг своїх зобов ‘язань, та отримав інші обов ‘язкові відомості передбачені ЗУ "Про захист прав споживачів" (а.с. 27).

Зміна курсу валют під час виконання умов кредитного договору не свідчить про те, що в момент укладення такого договору, договір був несправедливим та був порушений принцип рівності сторін. Позивач сам обрав вид кредитування в іноземній валюті, хоча не був позбавлений можливості отримувати гривневий кредит.

Доводи апеляційної скарги про те, що в договорі іпотеки не були визначені всі істотні умови такого договору, не було зазначено зобов ‘язання яке забезпечується іпотекою та не було визначено майно, яке передається в іпотеки не відповідають дійсності, тому, що в договорі іпотеки міститься посилання на кредитний договір зобов ‘язання за якими забезпечувалось, а також правильно визначений предмет іпотеки.

Допущені нотаріусом описки, щодо № реєстру договору купівлі-продажу предмету іпотеки не вірна дата видачі паспорту позивачу та інші не можуть бути підставою для визнання вказаного договору недійсним, тому, що вони були виправлені нотаріусом у встановленому порядку.

 Укладенням договору іпотеки, права неповнолітньої дитини  не порушувались, так як  предмет іпотеки не належав їй ні на праві власності ні на праві користування.

Доводи апеляційної скарги про те, що не відповідає вимогам закону одночасне укладення договору купівлі-продажу квартири та договору іпотеки не ґрунтуються на законі, тому, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про іпотеку» вчинення одночасно таких правочинів можливо, якщо іпотекою забезпечується повернення кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку.

Доводи про недійсність договору іпотеки через відсутність згоди органу опіки та піклування не можуть бути враховані, тому, що судом було правильно встановлено, що така згода не повинна була надаватись.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Суд повно і об'єктивно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким дав належну правову оцінку.

Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.  

На підставі викладеного,  керуючись ст.ст.  303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2  відхилити.

 Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2011 року – залишити  без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий                                                                         Судді