АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц/2690/15773/2011 Головуючий у 1 інстанції – Луценко О.М. Суддя-доповідач – Соколова В.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 лютого 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Соколової В.В.,
суддів: Усика Г.І., Слободянюк С.В.,
при секретарі: Бігус М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03.10.2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «Київпассервіс», третя особа: генеральний директор ДП «Київпассервіс» Дембицький Д.В. про визнання наказу про застосування дисциплінарного стягнення незаконним, поновлення не роботі, оплату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Київпассервіс» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги обґрунтовував тим, що наказом №311-ос від 22.11.2010 р. він незаконно був притягнутий до дисциплінарної відповідальності, а наказом № 45-ос від 14.02.2011 року звільнений з посади головного фахівця програмного забезпечення за п.3 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку. Посилаючись на те, що він пропрацював на вказаному підприємстві 18 років і за час його роботи до нього раніше не застосовувались заходи дисциплінарного стягнення, та що його звільнення відбулось з порушенням вимог діючого законодавства, просив поновити його на роботі, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 5000, 00 грн., яку обґрунтовував тим, що внаслідок безпідставного звільнення за п.3 ст.40 КЗпП України він пережив моральні страждання.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03.10.2011 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає: що суд першої інстанції не врахував відсутність систематичності невиконання ним трудових обов’язків, що зазначені в наказі про звільнення, що обов’язки, порушення яких йому інкриміновані, не покладені на нього посадовою інструкцією та/ або іншим розпорядженням керівника; що відповідачем не враховані вимоги ст.149 КЗпП України, оскільки відсутні будь-які негативні наслідки. Також, суд не прийняв до уваги того, що копія наказу про звільнення була отримана 30.03.2011 року, що унеможливило звернення до суду у місячний термін з дня звільнення, а тому неправомірно застосував строк позовної давності.
В судовому засіданні апелянт просив задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.
Представник ДП «Київпассервіс», який також представляв інтереси третьої особи: генерального директора ДП «Київпассервіс» Дембицького Д.В. просив апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що її доводи не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений місячний строк звернення до суду, який відрахований з дня отримання трудової книжки.
Проте, з таким висновком суду колегія суддів погодись не вважає за можливе.
З матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений з посади головного фахівця програмного забезпечення наказом № 45-ос від 14.02.2011 року.
Згідно службової записки начальника відділу кадрів Синявської Т.В. від 14.02.2011 року позивач в день звільнення за трудовою книжкою та копією наказу про звільнення не з’явився (Т.1, а.с.95).
Листом від 15.02.2011 року відповідач повідомив позивача про необхідність з’явитись у відділ кадрів для отримання трудової книжки або надіслати письмову заяву з проханням переслати трудову книжку на домашню адресу (Т.1 а.с.96).
Трудова книжка була отримана позивачем 04.03.2011 року, що підтверджується службовою запискою начальника відділу кадрів Синявської Т.В. від 04.03.2011 року (а.с.104) та не заперечувалось позивачем в ході розгляду справи.
11.03.2011 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надіслання йому завірених копій наказів про звільнення від 14.02.2011 року та про оголошення догани від 22.03.2010 року, які були отримані ним, згідно поштового повідомлення 30.03.2011 року (Т.1 а.с.97-99).
Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Враховуючи, що конкретизація причин звільнення позивача міститься саме в наказі про звільнення від 14.02.2011 року, копія якого була отримана позивачем 30.03.2011 року, колегія суддів приходить до висновку, що саме з цієї дати має відраховуватись і строк звернення до суду. Позивач звернувся до суду з позовом 11.04.2011 року, тобто у встановлений законом місячний строк.
Разом з тим, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач займав посаду головного фахівця з програмного забезпечення з 01.07.2008 року.
18.08.2010 року від головного бухгалтера Зарвій Т.М. надійшла службова записка щодо необхідності перевірки встановлення антивірусних програм на робочих місцях працівників бухгалтерії, а також оновлення антивірусних програм (Т. 1 а.с.88).
Згідно службової записки провідного інженеру відділу перевезень Чадової В.Л. від 19.08.2010 року під час перевірки було виявлено не систематичність оновлення антивірусних баз даних та відсутність ліцензійних антивірусних програм на деяких комп'ютерах (Т. 1 а.с.82).
Відповідно до доповнень до посадової інструкції головного фахівця з програмного забезпечення ДП «Київпассервіс», що затверджена 29.06.2010 р., позивач зобов'язаний був забезпечити безперебійне функціонування та проводити щомісячний антивірусний контроль технічних пристроїв, якими працівники підприємства користуються під час роботи з програмою «1С Підприємство 8». З даною інструкцією позивач ознайомлений 29.06.2010 р., що підтверджується його підписом (Т.1 а.с.108).
Наказом ДП «Київпассервіс» № 311-ос від 22.11.2010 р. за порушення п. 1.1.Посадової інструкції позивачу оголошено догану (Т.1 а.с.81). Згідно відмітки на вказаному наказі та акту від 22.11.2010 року позивач від ознайомлення та підпису відмовився (Т.1 а.с.85).
Таким чином, доводи позивача щодо відсутності документів якими визначались його обов’язки по систематичному оновленню антивірусних систем, а також його відповідальність за не вчинення таких дій є безпідставними. Не заслуговують на увагу і доводи позивача про відсутність фінансового забезпечення з боку відповідача для придбання ліцензійних антивірусних програм, оскільки позивачем не наведено доказів на підтвердження відповідного його звернення та відмови відповідача.
А отже, позовні вимоги щодо визнання Наказу №311-ос незаконним не підтверджені доказами, необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Розпорядженням генерального директора ДП «Київпассервіс» № 18 від 19.08.2010 р. створено комісію та зобов’язано провести службове розслідування по факту направлення бухгалтерської звітності за два останні місяці з порушенням та закінченням строку чинності посиленого сертифіката відкритого ключа.
Як вбачається з акту, складеного 21.08.2010 р. комісією в складі головного інженера Закусило В.І., начальника відділу нормативно правової роботи Савостіяненко Н.В., заступника начальника КРВ Якименко Л.В. та голови профспілки Андрощук Т.В, вході службового розслідування встановлено факт безвідповідального відношення позивача до виконання доручення щодо направлення бухгалтерського звіту електронною поштою, з порушенням та закінченням строку чинності посиленого сертифікату відкритого ключа, а саме факту своєчасного не поновлення строку чинності даного ключа (Т.1 а.с.90-91).
Враховуючи результати перевірки та наявність дисциплінарного стягнення у визгляді догани Наказом генерального директора 14.02.2011 року №45-ос, позивача було звільнено згідно п. 3 ст. 40 КЗпП Україна за систематичне невиконання ним без поважних причин своїх службових обов'язків.
Посилання позивача на відсутність розпорядження або наказу, яким би доручалась йому забезпечення направлення податкових звітів в електронному варіанті із застосуванням відкритого електронного ключа та на наявність відповідальних осіб (керівника та головного бухгалтера підприємства) за подання бухгалтерської звітності до податкової інспекції, за підписами яких і подається вказана документація, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно п. 9 Порядку застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України N 1452 від 28.10. 2004 р. застосування електронного цифрового підпису в установі забезпечує підрозділ інформаційних технологій, а у разі відсутності такого - підрозділ, що виконує відповідні функції (далі - відповідальний підрозділ), або працівник, спеціально визначений наказом керівника цієї установи. Зазначений підрозділ (працівник) забезпечує:
• підготовку та надання акредитованому центру сертифікації ключів інформації, необхідної для формування посилених сертифікатів відкритих ключів підписувачів;
• надання допомоги підписувачам під час генерації їх особистих та відкритих ключів;
• подання до акредитованого центру сертифікації ключів звернень про скасування, блокування або поновлення посилених сертифікатів відкритих ключів підписувачів;
• доступ підписувачів через телекомунікаційні мережі до акредитованих центрів сертифікації ключів у разі неможливості здійснення ними такого доступу із своїх робочих місць;
• ведення обліку засобів електронного цифрового підпису, що використовуються в установі;
• ведення обліку носіїв особистих ключів підписувачів;
• зберігання документів, на підставі яких було сформовано посилені сертифікати відкритих ключів підписувачів;
• контроль за використанням підписувачами засобів електронного цифрового підпису та зберіганням ними особистих ключів.
Згідно наказу генерального директора ДП «Київпассервіс» № 231 від 31.05.2008 року ліквідовано відділ інформаційних технологій та в складі керівництва введено посаду головного фахівця з програмного забезпечення, на яку наказом № 134-ос від 01.07.2008 року був переведений позивач (Т.1 а.с.20,21). Таким чином, позивач є саме тим працівником, що виконує відповідні функції.
Позивач в ході розгляду справи не заперечував факт виконання ним відправлення бухгалтерських звітів електронною поштою із застосуванням електронних підписів і печатки. Позивач зазначає, про те що він відповідальний за програмне забезпечення, яке формує і передає бухгалтерські документи.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які дані, з яких вбачалась би наявність повідомлення позивачем про неможливість здійснення передачі бухгалтерських звітів в зв’язку з недійсністю електронних підписів і печатки. Натомість, саме позивачем була здійснена передача бухгалтерських звітів із застосуванням недійсних електронних підписів і печатки.
Твердження позивача в апеляційній скарзі про порушення відповідачем вимоги п. 3 ст.40 КЗпП України щодо систематичності невиконання працівником трудового договору, колегія суддів вважає безпідставними.
Згідно ч. 3 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків , покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Пленумом Верховного Суду України в п. 23 постанови №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" надано роз’яснення застування вказаної норми права. Зокрема, за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП підставами, працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.
Таким чином, наявність не погашеного або не знятого хоча б одного дисциплінарного або громадського стягнення, з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року, є законною підставою звільнення працівника на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України, у разі скоєння ним чергового порушення своїх трудових обов'язків.
За період трудової діяльності позивача, до останнього застосовано 22.11.2011 р. дисциплінарне стягнення у вигляді догани, яке на час застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення не було зняте чи погашене.
Враховуючи вищевикладене, доводи позивача щодо відсутності такої підстави, як систематичність при його звільненні не відповідають чинному законодавству.
Також, з матеріалів справи вбачається наявність згоди профспілкового комітету ДП «Київпассервіс» на звільнення позивача за п. 3 ст. 40 КЗпП, яка оформлена протоколом № ПК-7 від 14.02.2011 року (Т.1 а.с.75-76).
Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що при звільненні позивача відповідачем додержані вимоги діючого законодавства, встановлено наявність порушення позивачем обов'язків, враховано тяжкість порушення (надання податкової звітності - важливе питання підприємства, порушення порядку подання, якого тягне відповідальність підприємства) та наявність систематичності здійснення порушення.
В порядку ст. 305 ЦПК України підставами для зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині правового обґрунтування, оскільки судом не застосовано норми чинного законодавства, які підлягали застосуванню, проте вказане не призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 303, 305, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03.10.2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «Київпассервіс», третя особа: генеральний директор ДП «Київпассервіс» Дембицький Д.В. про визнання наказу про застосування дисциплінарного стягнення незаконним, поновлення не роботі, оплату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди – змінити в частині правового обґрунтування.
В іншій частині рішення – залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: