АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц/2690/2691/2012 Головуючий у 1 інстанції – Колдіна О.О.
Суддя-доповідач – Соколова В.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 лютого 2012 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Соколової В.В.
суддів: Слободянюк С.В., Усика Г.І.
при секретарі: Бігус М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23.06.2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Головне управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації, Страхова компанія «Брокбізнес» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
У лютому 2011 р. позивач звернувся до суду з позовом у якому просив відшкодувати матеріальну шкоду заподіяну відповідачем в наслідок ДТП та пов’язані з цим витрати.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва 23.06.2011 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Головне управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації, Страхова компанія «Брокбізнес» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про необґрунтованість рішення у зв’язку із порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт не погоджується із висновками суду щодо неналежності йому автомобіля на праві власності, в зв’язку з чим його позовні вимоги визнані безпідставними.
На підставі наведеного просить скасувати рішення суду та постановити нове про задоволення позову в повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній.
Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим.
В судовому засіданні 29.11.2011 р. представник третьої особи Головного управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації підтримав апеляційну скаргу, про що також викладено в листі начальника Головного управління праці та соціального захисту населення Т. Костюренко від 05.11.2011 р. (а.с.144).
Представник третьої особи - Страхової компанії «Брокбізнес» в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення, причини неявки не повідомили, тому в порядку ч.2 ст. 305 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді Соколової В.В., пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 10.11.2010 р. приблизно о 17 год. 20 хв. біля малої захисної дамби «Осокорки-Проців» відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_1 та автомобіля НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_3
Відповідно до постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 01.12.2010 року ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні даної дорожньо-транспортної пригоди.
Внаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль «Фольцваген» і відповідно до рахунку на ремонт пошкодженого автомобіля, наданого TOB «Автомир» вартість ремонту складає 65085,47 гривень.
За проведення огляду та дефектування пошкодженого автомобіля представником позивача були сплачені кошти в розмірі 760 гривень.
Представник позивача зазначав, що ОСОБА_2, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, є власником автомобіля «Фольцваген», а він має право керування транспортним засобом.
Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль «Фольцваген» зареєстрований за ОСОБА_2. Особливі відмітки в зазначеному Свідоцтві містять відомості про те, що даний автомобіль наданий позивачу на підставі довіреності Органом соціального забезпечення без права продажу, дарування і передачі управління іншій особі, як гуманітарна допомога.
Також встановлено, що автомобіль «Фольцваген» був наданий ОСОБА_2, як інваліду 1 групи, в користування Головним Управлінням праці та соціального захисту населення (м. Київ, вул. Комарова, 7). Зазначений автомобіль був доставлений до України в якості гуманітарної допомоги від ОСОБА_1 в дар Головному Управлінню соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації з метою виділення його інваліду ОСОБА_2
Відповідно до протоколу засідання Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України від 07.09.2006 р. даний автомобіль був визнаний гуманітарною допомогою.
Згідно з наказом Головного Управління соціального захисту населення № 397 від 19.09.2006 р. автомобіль «Фольцваген» був прийнятий в дар для виділення в користування ОСОБА_2 і переданий йому відповідно до накладної № 148.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено своє право на звернення до суду, як власника транспортного засобу «Фольцваген», про відшкодування йому матеріальної та моральної шкоди, а тому вважав його вимоги необґрунтованими та не підтверджені належними доказами, в зв’язку з чим не знайшов підстав для задоволення позову.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки суд дійшов до нього внаслідок неповного з’ясування обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права.
Відповідно до статі 396 Цивільного Кодексу України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Статтею 398 ЦК України передбачено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановленим законом.
Приймаючи до уваги п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав.
На зазначені положення закону, суд першої інстанції уваги не звернув та необґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Тому вимоги позивача про відшкодування заподіяної шкоди його майну, а саме автомобілю, яким він володіє і користується, є правомірними і такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до постанови судді Голосіївського районного суду м. Києва від 01.12. 2010 року відповідач був визнаний винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди і притягнутий до адміністративної відповідальності шляхом накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.(а.с.16).
Відповідно до ст. 61 ч. 3 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь та самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно ч. 4 зазначеної статті постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, винність ОСОБА_3 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди не підлягає доказуванню.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ст. 1166 ч. 1 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч.5 ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
В порядку ст.ст. 10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.2 ст. 1187 ЦК України , шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
В порядку ст. 1188 ЦК України шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується іншою особою.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Як вбачається з Рахунку № АМС0009841 від 16.11.2010 р., позивачу заподіяно матеріальну шкоду в розмірі 65085, 47 грн. (а.с.17). Також встановлено, що відповідно до квитанції та заказ-наряду від 16.11.2010 р. (який має юридичну силу акту виконаних робіт), позивачем сплачено 760,00 грн. за проведення огляду та дефектування пошкодженого автомобіля (а.с.18).
В порядку виконання умов договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ 2799043 від 12.03.2010 р. укладеним між Страхової компанії «Брокбізнес» з ОСОБА_3, а також згідно листа СК «Брокбізнес» від 04.01.2011 р. № ЦВ 25240/У Голова правління Загребной В.М. повідомив ОСОБА_2 про те, що виплата страхового відшкодування буде здійснена в строки, передбачені законодавством в розмірі 2.990,53 грн. (а.с.149).
Зазначений розмір страхового відшкодування було розраховано враховуючи ринкову вартість ТЗ до ДТП, зобов’язуючу пропозицію та франшизу.
Так, відповідно до дослідження проведеного незалежною експертною компанією ТОВ Експертно-асистуюча компанія «Довіра» та складеного Звіту № 3960, вартість відновлювального ремонту пошкодженого майна в ДТП транспортного засобу «Фольцваген Пассат» д/н НОМЕР_3 станом на 23.11.2010 р. складає 54734,09 грн., ринкова вартість даного автомобіля – 49490,53 грн. (а.с.147-148).
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі ( ст.1192 ЦК).
Згідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Вирішуючи питання про розмір матеріальної шкоди завданої позивачу, колегія суддів вважає, що до уваги має бути взятий висновок незалежної експертної компанії ТОВ ЕАК «Довіра», згідно якого сума матеріального збитку становить 54734,09 грн.
Таким чином, в порядку відшкодування матеріальної шкоди підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума, що становить різниць між розміром завданого збитку та сумою виплаченого страхового відшкодуванням, яка дорівнює 51743, 56 грн.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованість рішення у зв’язку із порушенням норм матеріального права є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також, позивач просить суд стягнути на його користь із відповідача заподіяну моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 15000 грн.
Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа, зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, у душевних страждання, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів, душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. А відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Так, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 позивач є інвалідом війни I групи, автомобіль «Фольцваген» використовувався ним для пересування по місту, відвідування поліклініки, лікарні тощо, а тому, суд приходить до висновку про наявність моральної шкоди, завданої позивачу. Разом з тим, колегія суддів, враховуючи характер і обсяг душевних страждань яких зазнав позивач, характер немайнових витрат, а саме їх тривалість і можливість відновлення, виходячи також із засад розумності, виваженості і справедливості, вважає за доцільне визначити розмір заподіяної позивачу моральної шкоди в сумі 2000 гривень.
В порядку ст. 88 ч. 1 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки судом апеляційної інстанції позов ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково (який є звільнений від сплати судового збору), то, відповідно, підлягають і стягненню із ОСОБА_3 на користь держави розмір судового збору в сумі 624,74 грн. (517,44 грн. з вимог майнового характеру та 107,30грн. з немайнових вимог).
Сплачені позивачем витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн. підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч. 1 ст. 307, 308, 313, п.1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23.06.2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Головне управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації, Страхова компанія «Брокбізнес» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – скасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Головне управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації, Страхова компанія «Брокбізнес» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 51743 (п’ятдесят одна тисяча сімсот сорок три) гривні 56 копійок;
350 (триста п’ятдесят) гривень 00 коп. - витрат на правову допомогу та 120 (сто двадцять) гривень - витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави суму судового збору в розмірі 624(шістсот двадцять чотири) гривні 74 копійки.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: