АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц/2690/2700/2012 Головуючий у 1 інстанції – Дубас В.А.
Суддя-доповідач – Соколова В.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 лютого 2012 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Соколової В.В.,
суддів: Усика Г.І., Слободянюк С.В.,
при секретарі: Бігус М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20.04.2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, -
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20.04.2011 позовну заяву Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишено без задоволення.
Позовну заяву третьої особи: ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними - задоволено.
Визнано недійсними з моменту вчинення наступні правочини, які укладені між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2: Генеральну угоду №03.82/08-ГУ від 13.05.2008 року, кредитний договір №03.82/08-СК1 від 13.05.2008 року та кредитний договір №03.82/08-СК2 від 13.05.2008 року.
Стягнуто з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: 02068, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства „ВТБ Банк" (код ЄДРПОУ 14359319, розташованого у м. Києві по бул. Шевченка/вул. Пушкінська, 8/26) грошові кошти у сумі 658 822 гри. 90 коп.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства „ВТБ Банк" на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованої за адресою: 02068, АДРЕСА_1) витрати по сплаті судового збору у сумі 25 грн. 50 коп. та витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 120 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що при ухваленні рішення, судом не враховані аргументи позивача та всі обставини справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, зокрема невірне застосування норм Сімейного кодексу України. Просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва , в задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними відмовити в повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити третій особі ОСОБА_3 у задоволенні її самостійних позовних вимог та задовольнити первісний позов.
Інші учасники процесу в судове засідання не з’явились.
Відповідач ОСОБА_2, отримавши 06.09.2011 року апеляційну скаргу та повідомлення про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, 27.10.2011 року звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи в зв’язку з власною відсутністю у м. Києві, а також свого адвоката (а.с.201,206). Згодом відповідач ОСОБА_2 неодноразово повідомлявся про розгляд справи за відомою суду адресою реєстрації, проте судові повідомлення були повернуті поштовим відділенням з відміткою «за закінченням терміну зберігання», в зв’язку з чим розгляд справи 29.11.2011 року та 24.01.2012 року був відкладений (а.с.215,219,220,221). Про призначення судового засідання на 07.02.2012 року відповідач ОСОБА_2 повідомлявся телеграмою, яка за даними поштового відділення «не доставлена, квартира зачинена, адресат по повідомленню за телеграмою не з’являється» (а.с.233,234). Таким чином, відповідач ОСОБА_2 достеменно знаючи про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, ходом розгляду справи не цікавився, не повідомляв суд про зміну місця проживання та/або місцезнаходження, а також про причини неявки в судові засідання, що є його обов’язком, виходячи з положень ст. 27 ч. 3 , ст.77 ч. 2 ЦПК України.
Третя особа ОСОБА_3 отримавши 05.09.2011 року апеляційну скаргу та повідомлення про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, 27.10.2011 року звернулась до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи в зв’язку з несвоєчасним отриманням судового повідомлення та відсутністю у м. Києві (а.с.202,205). В судових засіданнях 29.11.2011 року та 24.01.2012 року брав участь представник ОСОБА_4, яким також подані письмові пояснення з приводу апеляційної скарги. Про призначення судового засідання на 07.02.2012 року третя особа ОСОБА_3, в порядку ст. 76 ч. 5 ЦПК України, повідомлена через представника, про що свідчить його особиста розписка (а.с.222). Проте, 06.02.2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи в зв’язку з власною відсутністю у м. Києві, а також відсутністю свого представника без будь-якого документального підтвердження наведеним обставинам (а.с.235).
Відповідно до ст. 27 ч. 3 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Враховуючи вище наведені обставини колегія суддів вважає за доцільне розглянути справу за відсутності вказаних осіб.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді Соколової В.В., пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи вимоги третьої особи і відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані кредитні договори укладені без згоди одного з подружжя, вказані кредитні договори не є дрібними побутовими, а їх виконання відбувалось за рахунок спільної сумісної власності подружжя, тому вказані договори протирічать вимогам ст. 65 СК України, порушують майнові права третьої особи. І в зв'язку з цим, керуючись ст. 215,216 ЦК України, визнав недійсними укладені між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 кредитні договори, застосувавши реституцію з урахуванням вже виконаних зобов’язань.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки суд дійшов до нього внаслідок неповного з’ясування обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права.
Встановлено, що 13.05.2008 року між ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є позивач та відповідачем ОСОБА_2 була укладена Генеральна угода № 03.82./08-ГУ за умовами якої Банк зобов'язався надати клієнту кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, договорах про відкриття мультивалютної кредитної лінії, договорах про відкриття кредитної лінії, договорах про відкриття валютної кредитної лінії (далі за тестом кредитні договори), укладених в рамках цієї угоди.
В рамках Генеральної угоди між сторонами були укладені:
кредитний договір №03.82/08-СК1 від 13.05.2008 року на суму 800000,00 грн., зі строком користування по 12.05.2015 року, платою за користування кредитом в розмірі 21% річних та умовах повернення кредитних коштів згідно графіку - рівними частками (а.с.8-10);
кредитний договір №03.82/08-СК2 від 13.05.2008 року на суму 210000,00 грн., зі строком користування по 12.05.2015 року, платою за користування кредитом в розмірі 21% річних та умовах повернення кредитних коштів згідно графіку - рівними частками (а.с.11-12).
Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова, установа зобов’язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 Сімейного кодексу дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Зміст зазначених норм кореспондується із ст.ст. 368, 369 ЦК України, відповідно до яких, майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, а у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.
Тобто, аналіз зазначених норм діючого законодавства України, свідчить про те, що вони регулюють таку складову частину права власності як право розпорядження. Розпорядження означає вчинення стосовно речі дій, що визначають її юридичну або фактичну долю. Це може бути відчуження речі, знищення речі, відмова від неї, передача в заставу тощо.
Таким чином, правила зазначених статей не можуть бути застосовані до спірних кредитних договорів поруки, оскільки за своєю природою кредитний договір не є договором розпорядження майна, не є договором відчуження майна, оскільки він укладається з метою набуття грошових коштів і не має на меті відчуження майна та/або майнових прав боржника.
Отже, застосовуючи до правовідносин сторін положення ст. 65 СК України, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ця норма регулює відносини, які стосуються розпорядження майном, що є в спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на укладення цивільно-правових угод щодо набуття майна, зокрема на отримання кредиту, оскільки сам по собі кредитний договір є угодою про отримання у власність грошових коштів.
Згідно ст. 61 ч.3 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. В порядку ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Таким чином, вказане грошове зобов’язання створює обов’язки для обох з подружжя, лише у разі, якщо вказані грошові кошти, використані в інтересах сім'ї. Всупереч положенням ст.ст. 10,60 ЦПК України вказані обставини не були доведені в ході розгляду справи, а згідно укладених кредитних договорів (п.2.5.) банк надає позичальнику кредит на особисті потреби.
Таким чином, підстави для визнання недійсними спірних кредитних договорів відсутні.
Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Вході розгляду справи, відповідачем ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_3 визнаний факт належного виконання позивачем зобов'язань перед відповідачем ОСОБА_2 щодо надання кредитних коштів у розмірі 800 000 грн. та 210 000 грн., а отже вказані обставини в порядку ст. 61 ч. 1 ЦПК України доказуванню не підлягають.
За умовами зазначених договорів погашення кредиту та сплата процентів відповідачем ОСОБА_2 мала здійснюватися згідно графіків, які є невід’ємними частинами відповідних кредитних договорів (п.3.1).
Згідно п. 8.1. кожного кредитного договору у разі прострочення позичальником зобов’язань з погашення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно умов кредитних договорів більше 3 (трьох) банківських днів, позичальник зобов’язався сплатити Позивачу пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент прострочення, від суми прострочених зобов’язань.
На даний час обов'язок Відповідача ОСОБА_2 з погашення кредиту за кредитними договорами сплати процентів та пені за ними, залишається не виконаним, що підтверджується розрахунками заборгованості (а.с.24,25).
В порядку ст. 625 ЦК України божник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов’язання.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також нарахування 3% річних не є санкцією, виходячи із положень ст. 625 ЦК України, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, складеного та завіреного відповідно до вимог чинного законодавства, заборгованість відповідача станом на 18.03.2010 року становить:
? за кредитним договором №03.82/08-СК1 - 886 438,77 грн.
? за кредитним договором №03.82/08-СК2 – 203 529,97 грн. (а.с.22-25).
Отже, загальний розмір заборгованості становить 1 089 968 (один мільйон вісімдесят дев’ять тисяч) гривень 74 копійок.
Тому, позовні вимоги щодо дострокового повернення позики підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Оскільки, відповідач ОСОБА_2 в добровільному порядку не виконує взяті на себе зобов’язання, не сплачує платежі по погашенню кредиту, по відсоткам за користування кредитом, то сума заборгованості за вказаними кредитними договорами підлягає стягненню.
Згідно ст. 88 ч. 1 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Таким чином, стягненню з відповідачів на користь позивача підлягає:
• сума заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 089 968 (один мільйон вісімдесят дев’ять тисяч) гривень 74 копійок;
• сума сплачених судових витрат: державне мито – 1700 грн.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення – 120 грн., що підтверджуються відповідними квитанціями (а.с.28,29).
Відповідно до положень ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі викладеного вище колегія суддів приходить до висновку , що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає до скасування з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову третьої особи та задоволення позову ПАТ «ВТБ Банк».
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 316 ЦПК України колегія суддів , -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» – задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20.04.2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними – скасувати та ухвалити нове.
Позов Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» заборгованість за кредитними договорами у розмірі 1 089 968 (один мільйон вісімдесят дев’ять тисяч) гривень 74 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» державне мито у розмірі 1700 грн. 00 коп. та витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. 00 коп.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: