Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Єлфімова О.В.,
суддів: Сахна Р.І., Пузиревського Є.Б.,
за участю прокурора Міщенко Т.М.,
розглянула в судовому засіданні 21 лютого 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 6 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 30 червня 2011 року.
Вказаним вироком
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, не судимого,
засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь: ОСОБА_3 — 2800,0 грн;
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 — 35 651,08 грн; ОСОБА_6 — 22 332,0 грн; ОСОБА_7 — 20 527,0 грн.
Вирішено питання про стягнення судових витрат і долю речових доказів.
Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 30 червня
2011 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.
Вироком суду ОСОБА_2 визнано винним і засуджено за те, що він за попередньою змовою разом із неустановленими слідством особами, розподіливши ролі між собою ( ОСОБА_2 повинен був залишатись у салоні автомобіля та спостерігати за оточуючою обстановкою) для реалізації умислу, направленого на таємне викрадення чужого майна, на належному ОСОБА_8 автомобілі марки «Дача-Логан» (реєстр. № НОМЕР_1), під керуванням засудженого таємно викрали чуже майно, а саме:
- 15 квітня 2010 року приблизно о 10:00 з будинку АДРЕСА_2, — належне ОСОБА_9 та ОСОБА_10 майно і кошти на загальну суму 5617 грн;
- 21 квітня 2010 року приблизно о 09:00 повторно з будинку АДРЕСА_1 — належне ОСОБА_11 майно та кошти на загальну суму 16 644 грн;
- 30 квітня 2010 року приблизно о 09:00 повторно з будинку АДРЕСА_3 — належні ОСОБА_3 гроші на суму 2800 грн;
- 11 травня 2010 року приблизно о 09:00 повторно з будинку АДРЕСА_4 — належне ОСОБА_11 майно та кошти на загальну суму 1549,59 грн;
- 11 травня 2010 року приблизно об 11:00 повторно з будинку АДРЕСА_5 — належне ОСОБА_5 та ОСОБА_4 майно та кошти на загальну суму 35 651,08 грн;
- 20 травня 2010 року приблизно о 10:00 повторно з будинку АДРЕСА_6 — належне ОСОБА_6 майно та гроші на суму 20 332 грн;
- 21 травня 2010 року приблизно о 10:00 повторно з будинку АДРЕСА_7 — належні ОСОБА_7 гроші та майно на загальну суму 20 527 грн;
- 26 травня 2010 року приблизно о 10:00 повторно з будинку АДРЕСА_8 — належне
ОСОБА_12 майно на загальну суму 1975 грн;
- 6 липня 2010 року приблизно о 10:00 повторно з будинку АДРЕСА_9 — належні ОСОБА_13 гроші та майно на загальну суму 1742,68 грн.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок суворості просив вирок місцевого суду змінити, на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.
На думку скаржника, суд при призначенні покарання його підзахисному покарання не достатньою мірою врахував особу засудженого та обставини, що пом’якшують покарання. Крім того, скаржник звернув увагу суду на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 377 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який не підтримав вимог, викладених у касаційній скарзі, і вважав, що постановлені у справі судові рішення є законними та обґрунтованими, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Під час перевірки матеріалів справи встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_2 у таємному викраденні чужого майна, скоєному повторно за попередньою змовою групою осіб, тобто в учиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за обставин, установлених судом і детально викладених у вироку, ґрунтується на зібраних органом досудового слідства та досліджених у судовому засіданні доказах і є правильним.
Ретельно дослідивши наведені докази в їх сукупності, давши всебічну, повну й об’єктивну оцінку зібраним та дослідженим у справі доказам і виходячи зі встановлених у справі фактичних обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильно кваліфікував його злочинні дії за ч. 3 ст. 185 КК України .
Що стосується доводів захисника про суворість призначеного засудженому ОСОБА_2 покарання, то вони не є переконливими.
Відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_2, згідно з указаною нормою закону, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, пом’якшуючі обставини (явку із зізнанням, щире каяття, часткове відшкодування заподіяної шкоди) та відсутність обставин, що обтяжують покарання, врахував особу засудженого (за місцем проживання характеризується позитивно, не судимий) і призначив йому покарання ближче до мінімальних меж санкції статті.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що призначене
ОСОБА_2 покарання, його вид і строк визначено судом правильно, воно є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а тому підстав для звільнення останнього від відбування покарання з іспитовим строком відповідно до ст. 75 КК України, на думку колегії суддів, не має.
Як видно зі змісту касаційної скарги та матеріалів справи, такі твердження захисник висловив і у своїй апеляції. Апеляційний суд обґрунтовано визнав їх безпідставними, належним чином мотивувавши, і з ними погодилася колегія суддів. У касаційній скарзі не наведено інших, не досліджених судом доказів, які би спростовували висновки суду першої та апеляційної інстанцій.
Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які би перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу, дати правильну юридичну оцінку діям засудженого і були би підставою для скасування та зміни судових рішень, колегія суддів не встановила.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від
6 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від
30 червня 2011 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 — без задоволення.
Судді:
О.В. Єлфімов Р.І. Сахно Є.Б. Пузиревський