ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ

З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого         Єлфімова О.В.,

суддів:             Сахна Р.І., Пузиревського Є.Б.,

за участю прокурора     Міщенко Т.М.,

захисника             ОСОБА_1,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 21 лютого 2012 року кримінальну справу за касаційними скаргами заступника Генерального прокурора України та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Подільського районного суду м. Києва від 5 вересня 2011 року, якою

ОСОБА_2,  ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, не судимого,

на підставі ст. 45 КК України звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 175, ч. 2 ст. 212-1 КК України у зв’язку з дійовим каяттям. Провадження у справі закрито.

В апеляційному порядку постанова не переглядалась.

Орган досудового слідства обвинувачував ОСОБА_2 у тому, що він, будучи головою правління ВАТ «Київський річковий порт» у період із березня по квітень 2011 року не виплатив працівникам вказаного товариства заробітної плати, у зв’язку з чим виникла заборгованість із заробітної плати перед працівниками підприємства у розмірі 1 037 781,29 грн.

Крім того, ОСОБА_2 за вказаний період не сплатив до Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі
1 252 961,7 грн та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у розмірі 648 103,07 грн.

У касаційній скарзі заступник Генерального прокурора України, посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, поставив питання про скасування оскаржуваного судового рішення та направлення кримінальної справи на новий судовий розгляд. Своє прохання обґрунтував тим, що суд незаконно закрив кримінальну справу щодо ОСОБА_2 на підставі ст. 45 КК України, оскільки всупереч вимогам ст. 257 КПК України при розгляді справи не дослідив доказів у справі, не встановив, у чому саме полягала вказана у фабулі постанови неповнота виплати заробітної плати працівникам ВАТ «Київський річковий порт». Зазначив, що місцевий суд, звільняючи ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям, не взяв до уваги, що вчинені ним злочини, передбачені статтями ч. 1 ст. 175,
ч. 2 ст. 212-1 КК України, утворюють реальну сукупність, що суперечить роз’ясненням постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від
4 червня 2010 року «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки».

    Доводи та вимоги, наведені в касаційній скарзі прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, аналогічні доводам та вимогам, викладеним у скарзі заступника Генерального прокурора України.

У запереченні на ці касаційні скарги захисник ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на безпідставність викладених у них доводів, просила залишити скарги без задоволення, а судове рішення — без зміни.

Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора про скасування постанови на наведених у касаційних скаргах підставах, пояснення захисника ОСОБА_1, яка просила постанову місцевого суду залишити без зміни, перевіривши та дослідивши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скаргах, заперечення на них, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню на таких підставах.

Згідно зі ст. 257 КПК України суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи.

При вирішенні питання про звільнення від кримінальної відповідальності суд під час судового розгляду повинен переконатися, що діяння, поставлене особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна у його вчиненні, а також умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені КК України. Тільки після цього можна постановити у визначеному КПК України порядку відповідне судове рішення. Однак постанова суду не містить цього, в ній формально викладено фабулу обвинувачення, пред’явленого ОСОБА_2 органом досудового слідства.

Відповідно до вимог ст. 45 КК України особу може бути звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям, якщо буде встановлено, що вчинений нею злочин відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості або до необережних злочинів середньої тяжкості і якщо вона після вчинення злочину щиро розкаялась, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Зі змісту цього закону випливає, що перш ніж прийняти таке рішення суд має однозначно та з дотриманням процедури, передбаченої кримінально-процесуальним законом, встановити факт вчинення особою злочину вперше та обставини справи, з огляду на які злочин поставлено у провину.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції цих вимог закону не дотримався.

Згідно з обвинувальним висновком ОСОБА_2 ставилось у провину скоєння двох діянь — безпідставної невиплати заробітної плати працівникам очолюваного ним товариства більше ніж за один місяць та умисного ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, тобто вчинення засудженим різних самостійних дій, кожна з яких утворює собою, з точки зору кримінального закону, самостійний склад злочину, а разом вони утворюють реальну сукупність.

Відповідно до роз’яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», особу, в діях якої вбачається повторність, реальна сукупність, рецидив злочинів, звільняти від кримінальної відповідальності на підставі статей 45—48 КК України не можна.

Отже, погоджуючись із викладеними в касаційних скаргах доводами, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого слід, дотримуючись вимог кримінально-процесуального закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 394—396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційні скарги заступника Генерального прокурора України та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Постанову Подільського районного суду м. Києва від 5 вересня
2011 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Судді:

О.В. Єлфімов Р.І. Сахно Є.Б. Пузиревський