УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді                       Єлфімова О.В.

суддів      Сахна Р.І., Шибко Л.В.,

за участю прокурора                       Таргонія О.В.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 28 лютого 2012 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_5, захисника засудженого – адвоката ОСОБА_6 на вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 18 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2011 року.

    Вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 18 квітня 2011 року

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

раніше не судимого,

засуджено:

-   за ч. 1 ст. 286 КК України на 2 роки позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки;

-   за ч. 1 ст. 122 КК України на 2 роки позбавлення волі;

-   за ч. 4 ст. 296 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_7 моральну шкоду в розмірі 20 000 гривень.

Питання про речові докази та судові витрати вирішено відповідно до вимог ст.ст. 81, 93 КПК України.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2011 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

ОСОБА_5 визнано винним в тому, що він, 26 листопада 2007 року приблизно о 8 годині 30 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем «Шевроле» д.н. НОМЕР_1, рухаючись по вул. Тітова зі сторони вул. Макарова в напрямку проспекту Кірова в м. Дніпропетровську, грубо порушуючи вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність, не врахував дорожньої обстановки, не слідкував за її зміною, та, при виникненні небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_8 біля будинку № 17 по вул. Титова, скоїв на нього наїзд, спричинивши
останньому тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Крім того, ОСОБА_5 7 липня 2008 року, приблизно о 20 годині 10 хвилин на автомобілі «БМВ» р.н. НОМЕР_2 яким він керував на підставі генеральної довіреності, приїхав до кафе «Міраж», що розташоване по вул. Щербицького в м. Дніпродзержинськ, де в цей час святкував свій день народження його знайомий ОСОБА_9 Будучи в стані алкогольного сп'яніння, засуджений в бесіді з раніше незнайомим йому ОСОБА_10 почав провокувати останнього на конфлікт, виражаючись в його адресу нецензурною лайкою, принижуючи його честь і гідність, при цьому  привселюдно запропонував ОСОБА_10 вийти з кафе та розібратись, виказуючи погрози фізичною розправою. На підтвердження своїх погроз на адресу ОСОБА_10 і ОСОБА_9 засуджений з салону автомобіля на якому приїхав, взяв металевий прут, і умисно, з особливою зухвалістю, намагаючись вдарити потерпілих, став розмахувати вказаним металевим прутом. Однак ОСОБА_10 і ОСОБА_9 ухилилися від ударів, вибили у ОСОБА_5 вказаний прут та запропонували засудженому піти з кафе, на що засуджений погодився. Однак, не бажаючи припиняти хуліганські дії ОСОБА_5 сів у автомобіль та розпочав рух територією паркової зони, де знаходилися потерпілі ОСОБА_10. і ОСОБА_13, при цьому, продовжуючи діяти умисно, з хуліганських мотивів, направив свій автомобіль на потерпілих ОСОБА_10 і ОСОБА_13, в результаті чого скоїв наїзд на ліву ногу ОСОБА_13, заподіявши їй тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Крім того, в цей же час, перебуваючи в безпосередній близькості від подій, потерпіла ОСОБА_14, з метою припинення злочинних дій засудженого, підбігла до автомобіля, в якому знаходився засуджений, з метою припинити злочинні дії останнього, однак, засуджений схопив через вікно автомобіля руку потерпілої та розпочав рух, набираючи швидкість та утримуючи руку потерпілої. Проїхавши певну відстань, він відштовхнув ОСОБА_14, яка впала на землю, в результаті чого їй були спричинені легкі тілесні ушкодження.

У касаційних скаргах засудженого та захисника, як убачається з їх змісту, порушено питання про скасування постановлених судових рішень щодо ОСОБА_5: в частині засудження його за ч.  4 ст. 296; ч. 1 ст. 286 КК України просять провадження в цій частині по справі закрити, а в частині засудження за ч. 1 ст. 122 КК України – перекваліфікувати його дії на ч. 1 ст. 286 КК України, а покарання призначити із застосуванням ст. 75 КК України. При цьому посилаються на істотне порушенням кримінально - процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, внаслідок суворості. Вважають, що досудове та судове слідство було проведено упереджено, однобічно, неповно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначають, що в основу вироку суд поклав неправдиві показання свідків та потерпілих, інші ж докази, які б могли істотно вплинути на правильність висновків, до уваги не взяв. Також посилаються на порушення апеляційним судом вимог ст. 377 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення скарг засудженого та захисника, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України, при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370 - 372 КПК України. Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінально закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам справи чинним законом не передбачена.

Як видно із змісту касаційних скарг засудженого та захисника, вони фактично посилаються на неповноту досудового та судового слідства, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України, просять доказам по справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої і апеляційної інстанцій, тобто змінити судові рішення через невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Разом з тим, перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки суду про винність засудженого у вчиненні злочинів, за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового слідства та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку.

Так, судом правильно зроблений висновок на підставі показань свідків  та потерпілих ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 та інших доказів по справі про те, що ОСОБА_5 спричинив умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, а також грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, пов’язане із опором громадянам, які припиняли хуліганські дії, вчинене із застосуванням предмета, спеціально пристосованого та заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Об’єктивність оцінки наведених у вироку доказів було перевірено апеляційним судом. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено, а стосовно доводів апеляцій засудженого та захисника, аналогічних викладеним у касаційній скарзі, наведено відповідні мотиви їх необґрунтованості. Тому підстав для сумніву в правильності оцінки зібраних доказів у колегії суддів немає.

Злочинні дії ОСОБА_5 вірно кваліфіковано за ч. 4 ст. 296; ч. 1 ст. 122; ч. 1 ст. 286 КК України.

Що ж стосується доводів касаційних скарг засудженого та захисника про суворість призначеного покарання, то колегія суддів вважає їх безпідставними.

 Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду і міри покарання ОСОБА_5 та призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, яке він має відбувати реально, суд, як вбачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, конкретні обставини справи. При цьому суд врахував також і особу засудженого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, не працював, позитивно характеризується за місцем проживання, частково відшкодував шкоду.

Колегія суддів вважає, що покарання, призначене ОСОБА_5, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК України. Підстав для його пом’якшення, про що йдеться у касаційних скаргах засудженого та захисника, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінального чи кримінально-процесуального закону, які б давали безумовні підстави для скасування судових рішень, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 394-396 КПК України, колегія суддів

                                               у х в а л и л а:

Вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 18 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2011 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_5, адвоката ОСОБА_6 без задоволення.

С у д д і:

Єлфімов О.В.               Сахно Р.І.             Шибко Л.В.