АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«30» червня 2011р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Троїцької Л.Л.,
суддів – Каранфілової В.М., Фальчука В.П.,
при секретарі – Шевляковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси на постанову Київського районного суду м.Одеси від 16 червня 2009 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси про зобов’язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу, -
В С Т А Н О В И Л А:
13.03.2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси (далі -УПФ), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він належить до категорії громадян, які згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають право на підвищення розміру пенсії. Однак відповідач відмовляє в здійсненні відповідного перерахунку та виплати надбавки за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року включно. Сума недоплати за вказаний період складає 5210 грн. Позивач просив стягнути з УПФ невиплачену державну соціальну допомогу як дитині війни за вказаний період часу в сумі 5210 грн., а також допустити негайне виконання постанови суду (а.с.3-4).
Постановою Київського районного суду м.Одеси від 16 червня 2009 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов’язано УПФ нарахувати і виплатити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу за період з 09.07. по 31.12.2007 року і за період з 22.05. по 31.12.2008 року у сумі – 1391,14 грн., передбачену ст.6 Закону «Про соціальний захист дітей війни».
ОСОБА_1 в апеляційному порядку постанову суду не оскаржував.
В апеляційній скарзі УПФ просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову як постановлену з порушенням норм матеріального права та норм Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до ухвалення помилкового рішення, та прийняти нове рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та постанову суду в межах апеляційної скарги, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і є відповідно до положень ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни. На нього поширюється дія ст.6 цього Закону, згідно якої він має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що у зв’язку з ухваленням рішень Конституційного суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року і №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, невиплата позивачу у період з 2007 року по грудень 2008 року щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є противоправною.
Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни» від 19.11.2004 року.
Зокрема, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, чинної на час розгляду справи, передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. При цьому статтею 3 цього ж Закону передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Наявність у позивача права на призначення йому підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (ст.46).
Водночас, щодо такого його права на період 2006 року, та підвищення до пенсії дітям війни могло бути впроваджено за таких умов: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному КМУ за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету відповідно до вимог ст.110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» у редакції, викладеній у Законі України від 19 січня 2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України за 2006 рік».
Однак такі умови не настали.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги за 2006 рік є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Також судом правильно не задоволені і вимоги позивача за період з 01 січня по 09 липня 2007 року, оскільки він не мав право на отримання державної соціальної підтримки, бо норма, якою передбачено це право, була зупинена п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з метою приведення окремих норм Законів у відповідність з цим Законом. І тільки рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року положення вказаної норми права визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Відповідно до вимог ч.2 ст.152 Конституції України – закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України про їх неконституційність.
Тому суд обґрунтовано відмовив в позові за період з 01 січня по 09 липня 2007 року і прийшов до правильного висновку про те, що у 2007 році право позивача на отримання щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підлягало реалізації у період з 09.07. по 31.12.2007 року.
За таких же підстав, у зв’язку з рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, не задоволені і вимоги за період з 01.01. по 21.05.2008 року.
Однак, про відмову в задоволенні позову за 2006 рік, за період з 01.01. по 08.07.2007 року і з 01.01. по 21.05.2008 року не вказав в резолютивній частині постанови.
Між тим, задовольняючи адміністративний позов ОСОБА_1 за період з 09.07. по 31.12.2007 року, суд першої інстанції помилково застосував положення ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким суми пенсії не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходу.
З такими висновками суду погодитись не можна, оскільки на данні правовідносини вказана норма права не розповсюджується.
Так, Законом України «Про соціальний захист дітей війни» визначено основи соціального захисту дітей війни та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, яка встановлена у вигляді підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.
З урахуванням цього, державна соціальна підтримка дітей війни у вигляді підвищення до пенсії, яка за своєю правовою природою, є окремим джерелом доходу пенсіонера та бюджетним фінансуванням, відрізняється від пенсії , що сплачується за розрахунок внесків осіб, застрахованих в солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, і не може розцінюватися як її складова частина.
Також колегія суддів вважає за необхідним зауважити, що відповідно до ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком лише нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що її призначає й виплачує .
Враховуючи вищевикладене, колегія вважає, що правових підстав для застосування вказаної норми права у суду першої інстанції не було.
Згідно вимог ч.ч.1,2 ст.99 КАС України, в редакції, діючій на час розгляду справи, адміністративний позов міг бути поданий в межах річного строку звернення до адміністративного суду, який, якщо не встановлено інше, обчислювався з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду було підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
З матеріалів справи вбачається, що УПФ в запереченнях звертало увагу на те, що позивачем цей строк пропущений без поважних причин (а.с.13).
З 07.07.2010 року редакція вказаних норм КАС України змінилася, і адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду .
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту тільки з 22 травня по 31 грудня 2008 року.
З постановою суду за вказаний період колегія погоджується, оскільки вона відповідає вимогам діючого на той час законодавства, а саме: ст.46 Конституції України, ст.6 спеціального Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року, Рішенню Конституційного суду України від 22 травня 2008 року та ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Однак, зобов`язавши відповідача нарахувати і виплатити позивачу доплати до пенсії, суд першої інстанції допустив помилку, визначивши конкретну суму по заборгованості по сплаті такої доплати, не врахував при цьому положення ст.ст.21, 105, 162 КАС України .
Доводи апелянта про те, що ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, і ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на виникнені правовідносини не розповсюджується, тому правових підстав для визнання дій УПФ неправомірними у суду не було, не можуть бути прийняті до уваги.
Згідно положень Законів України про Державний бюджет України на 2007 рік та 2008 рік встановлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов’язаними з розмежуванням джерел виплати пенсії між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України.
Відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивача не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов’язань, встановлених ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Порядок обчислення мінімальної пенсії за віком міститься у ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Оскільки жодним іншим законом не передбачено механізм визначення цієї державної соціальної гарантії, та з огляду на неможливість обмеження права особи на одержання соціальних пільг, компенсацій і гарантій з мотивів неповноти законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, застосування ч.1 ст.28 названого Закону під час нарахування виплат в порядку ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є обґрунтованим.
Доводи скарги про те, що позивачу виплачувалася з 01.01.2008 року підвищення в розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, не є підставою для скасування постанови, оскільки виплачені суми повинні бути зараховані при виконанні судового рішення.
З урахуванням викладеного, колегія вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням резолютивної частини в новій редакції з підстав, передбачених п.п.1,4 ч.1 ст.202 КАС України.
Керуючись п.3 ч.1 ст.198, п.п.1,4 ч.1 ст.202, ч.2 ст.205 КАС України, колегія
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київського району м.Одеси – задовольнити частково.
Постанову Київського районного суду м.Одеси від 16 червня 2009 року змінити.
Викласти резолютивну частину вищевказаної постанови у наступній редакції:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року з урахуванням сум допомоги, виплачених за вказаний період.
Позовні вимоги за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року залишити без розгляду.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її проголошення.
Судді апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька
В.М.Каранфілова
В.П.Фальчук
Копія вірна:
Суддя апеляційного суду Одеської області: Л.Л.Троїцька