АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«30» червня 2011р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Троїцької Л.Л.,
суддів – Каранфілової В.М., Фальчука В.П.,
при секретарі – Шевляковій О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси на постанову Київського районного суду м.Одеси від 26 червня 2009 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси про зобов’язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу, -
В С Т А Н О В И Л А:
02.04.2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси (далі -УПФ), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона належить до категорії громадян, які згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають право на підвищення розміру пенсії. Однак відповідач відмовляє в здійсненні відповідного перерахунку та виплати надбавки за період з 2007 року по грудень 2008 року включно. Сума недоплати за вказаний період складає 2601,30 грн. Позивачка просила поновити строк звернення до суду, визнати відмову виплатити соціальну допомогу безпідставною, стягнути з УПФ невиплачену державну соціальну допомогу як дитині війни за вказаний період часу в сумі 2601,30 грн., та зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити їй соціальну допомогу в 2009 році суду (а.с.2-3).
Постановою Київського районного суду м.Одеси від 26 червня 2009 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано неправомірною відмову УПФ в нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року і за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року.
Зобов’язано УПФ нарахувати і виплатити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу за період з 09.07. по 31.12.2007 року і за період з 22.05. по 31.12.2008 року у сумі – 1391,14 грн., передбачену ст.6 Закону «Про соціальний захист дітей війни».
ОСОБА_1 в апеляційному порядку постанову суду не оскаржувала.
В апеляційній скарзі УПФ просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову як постановлену з порушенням норм матеріального права та норм Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до ухвалення помилкового рішення, та прийняти нове рішення про відмову в позові в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та постанову суду в межах апеляційної скарги, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і є відповідно до положень ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни. На неї поширюється дія ст.6 цього Закону, згідно якої вона має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що у зв’язку з ухваленням рішень Конституційного суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року і №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, невиплата позивачу у період з 2007 року по грудень 2008 року щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є противоправною.
Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни» від 19.11.2004 року.
Зокрема, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, чинної на час розгляду справи, передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. При цьому статтею 3 цього ж Закону передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Наявність у позивача права на призначення йому підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (ст.46).
Судом правильно відмовлено в задоволенні вимог позивача за період з 01 січня по 09 липня 2007 року, оскільки вона не мала право на отримання державної соціальної підтримки, бо норма, якою передбачено це право, була зупинена п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з метою приведення окремих норм Законів у відповідність з цим Законом. І тільки рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року положення вказаної норми права визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Відповідно до вимог ч.2 ст.152 Конституції України – закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України про їх неконституційність.
Тому суд обґрунтовано відмовив в позові за період з 01 січня по 09 липня 2007 року.
За таких же підстав, у зв’язку з рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, відмовлено в позові і за період з 01.01. по 21.05.2008 року.
Однак, про відмову в задоволенні позову за вказані періоди суд нічого не вказав в резолютивній частині судового рішення.
Крім того, задовольняючи адміністративний позов ОСОБА_1 за період з 09.07. по 31.12.2007 року, суд першої інстанції помилково застосував положення ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким суми пенсії не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходу.
З такими висновками суду погодитись не можна, оскільки на данні правовідносини вказана норма права не розповсюджується.
Так, Законом України «Про соціальний захист дітей війни» визначено основи соціального захисту дітей війни та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, яка встановлена у вигляді підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.
З урахуванням цього, державна соціальна підтримка дітей війни у вигляді підвищення до пенсії, яка за своєю правовою природою, є окремим джерелом доходу пенсіонера та бюджетним фінансуванням, відрізняється від пенсії , що сплачується за розрахунок внесків осіб, застрахованих в солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, і не може розцінюватися як її складова частина.
Також колегія суддів вважає за необхідним зауважити, що відповідно до ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком лише нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що її призначає й виплачує .
Враховуючи вищевикладене, колегія вважає, що правових підстав для застосування вказаної норми права у суду першої інстанції не було.
Згідно вимог ч.ч.1,2 ст.99 КАС України, в редакції, діючій на час розгляду справи, адміністративний позов міг бути поданий в межах річного строку звернення до адміністративного суду, який, якщо не встановлено інше, обчислювався з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду було підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 просила поновити строк звернення до суду, а УПФ в запереченнях звертало увагу на те, що позивачем цей строк пропущений без поважних причин (а.с.3, 13).
За таких підстав, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повинен був застосувати вимоги ч.1 ст.99 КАС України, оскільки річний строк для звернення до суду слід застосувати у кожному випадку порушення права позивача, тобто відносно кожного місяця, в якому порушувалося право на отримання підвищення до пенсії.
Тому позов в частині вимог, що стосуються визнання протиправною бездіяльність УПФ у відмові в нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії та зобов’язанні нарахувати і виплатити таке підвищення за період з 09.07. по 31.12.2007 року, підлягає залишенню без розгляду, оскільки з 07.07.2010 року редакція вказаних вище норм КАС України (ст.ст.99, 100) змінилася.
Що стосується позовних вимог за 2009 рік, то суд обґрунтував відмову в позові за вказаний період, вказуючи на те, що законом не передбачена виплата будь-якої соціальної допомоги на майбутнє. Крім того, Кабінет Міністрів України в 2009 році не визначив порядок виплати до пенсії дітям війни та з цього приводу відсутнє рішення Конституційного Суду України.
Між тим, колегія не може погодитися з такими висновками суду, оскільки нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, також повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Таким чином, колегія приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту з 22 травня по 31 грудня 2008 року та з 01 січня по 31 грудня 2009 року.
Однак, зобов`язавши відповідача нарахувати і виплатити позивачу доплати до пенсії в 2008 році, суд першої інстанції допустив помилку, визначивши конкретну суму по заборгованості по сплаті такої доплати, не врахував при цьому положення ст.ст.21, 105, 162 КАС України.
Доводи апелянта про те, що ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, і ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на виникнені правовідносини не розповсюджується, тому правових підстав для визнання дій УПФ неправомірними у суду не було, не можуть бути прийняті до уваги.
Згідно положень Законів України про Державний бюджет України на 2007 рік та 2008 рік встановлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов’язаними з розмежуванням джерел виплати пенсії між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України.
Відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивача не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов’язань, встановлених ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Порядок обчислення мінімальної пенсії за віком міститься у ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Оскільки жодним іншим законом не передбачено механізм визначення цієї державної соціальної гарантії, та з огляду на неможливість обмеження права особи на одержання соціальних пільг, компенсацій і гарантій з мотивів неповноти законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, застосування ч.1 ст.28 названого Закону під час нарахування виплат в порядку ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є обґрунтованим.
Доводи скарги про те, що позивачу виплачувалася з 01.01.2008 року підвищення в розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, не є підставою для скасування постанови, оскільки виплачені суми повинні бути зараховані при виконанні судового рішення.
Відповідно до ст.201 КАС України суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
Керуючись п.3 ч.1 ст.198, п.п.1,4 ч.1 ст.202, ч.2 ст.205 КАС України, колегія
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київського району м.Одеси – задовольнити частково.
Постанову Київського районного суду м.Одеси від 26 червня 2009 року змінити.
Викласти резолютивну частину вищевказаної постанови у наступній редакції:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в Київського району м.Одеси в нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року та з 01 січня по 31 грудня 2009 року.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року з 01 січня по 31 грудня 2009 року з урахуванням сум допомоги, виплачених за вказаний період.
Позовні вимоги за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року залишити без розгляду.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її проголошення.
Судді апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька
В.М.Каранфілова
В.П.Фальчук
Копія вірна:
Суддя апеляційного суду Одеської області: Л.Л.Троїцька