донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

06.03.2012 р.                           справа №14/284

Донецький апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів –головуючого судді-доповідача Мєзєнцева Є.І., членів колегії Склярук О.І. та Татенка В.М., при секретарі Косенко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Куйбишевського району міста Донецька (представник Пономарьов А.О., посвідчення №3897) в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Донецькій області (представник до судового засідання не з’явився) та територіальної громади м. Донецька в особі Донецької міської ради (представник до судового засідання не з’явився) на рішення господарського суду Донецької області від 09.12.10 року у справі №14/284 (суддя Левшина Г.В.) за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Скрап» (представник ОСОБА_1, довіреність б/н від 07.05.11) до дочірнього підприємства «Техноскрап»товариства з обмеженою відповідальністю «Скрап»(представник до судового засідання не з’явився), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» (представник до судового засідання не з’явився) про визнання за товариством з обмеженою відповідальністю «Скрап»(м. Донецьк, вул. Піонерська, 22, ідентифікаційний код 13487481) права власності на наступні об’єкти нерухомого майна, розташовані по вул. Югославській, 28 у місті Донецьку: трансформаторну підстанцію (позначена в інвентарній справі №2/25091 під літерою «В»; резервуар протипожежного запасу води (позначений в інвентарній справі №2/25091 під літерою «Ж»); огородження (позначене в інвентарній справі №2/25091 під літерою «І»; насосну протипожежну станцію (позначена в інвентарній справі №2/25091 під літерою «Ф»; будівлю адміністративного корпусу площею 210,6 кв.м. (позначена в інвентарній справі №2/25091 під літерою «А-1», –

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Донецької області 09.12.10 року прийнято рішення у справі №14/284, згідно якого вирішено задовольнити позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Скрап»(далі –Товариство) до дочірнього підприємства «Техноскрап»товариства з обмеженою відповідальністю «Скрап» (далі –Дочірнє підприємство) про визнання права власності на наступні об’єкти нерухомого майна, розташовані по вул. Югославській, 28 у місті Донецьку: трансформаторну підстанцію (позначена в інвентарній справі №2/25091 під літерою «В»; резервуар протипожежного запасу води (позначений в інвентарній справі №2/25091 під літерою «Ж»); огородження (позначене в інвентарній справі №2/25091 під літерою «І»; насосну протипожежну станцію (позначена в інвентарній справі №2/25091 під літерою «Ф»; будівлю адміністративного корпусу площею 210,6 кв.м. (позначена в інвентарній справі №2/25091 під літерою «А-1».

Рішення суду обґрунтоване статтями 15, 16, 108, 317, 319, 328, 334, 392 Цивільного кодексу України та статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, зокрема тим, що внаслідок укладання та виконання біржового контракту №141 від 02.06.1993 року, договорів купівлі-продажу від 10.10.1998 року та 18.06.1999 року, позивач став власником спірного нерухомого майна.

Вважаючи, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, Прокурор Куйбишевського району міста Донецька (далі –Прокурор) звернувся з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Донецької області від 09.12.10 року у справі №14/284, обґрунтовуючи її тим, що судом не досліджено, якими саме діями Дочірнє підприємство порушило права Товариства про захист яких просить останній.

Прокурор зазначив, що місцевий господарський суд не залучив до участі у справі Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю та Донецьку міську раду, внаслідок чого прийняв рішення, яке впливає на їх права та обов’язки, а тому відповідно до приписів ст.104 ГПК України підлягає скасуванню.

Також, на думку апелянта, судом не було з’ясовано при визнанні права власності на спірні будівлі, чи прийняті вони до експлуатації, чи складено та затверджено згідно до закону сертифікат відповідності на зазначені об’єкти самовільного будівництва.   

Скаржник просив апеляційний суд скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви Товариства.  

В судовому засіданні заявник апеляційної скарги Прокурор підтримав заявлені у ній вимоги, Товариство заперечило проти доводів апеляційної скарги з підстав викладених усно в судовому засіданні.

Третя особа до судового засідання не з’явилась, проте через канцелярію суду надала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якій підтримала доводи Прокурора.

Статтею 99 ГПК України унормовано, апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення присутніх в засіданні учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дослідивши правильність судових висновків, повноту встановлення судом обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно наявного в матеріалах справи договору купівлі-продажу нерухомого майна нежилого призначення від 18.06.1999 року (а.с.а.с.11-13), колективним підприємством «Скрап», правонаступником якого є Товариство (а.с.14, а.с.а.с.49-57) було придбано у Спільного Українсько-Німецького підприємства «Техноскрап»у формі товариства з обмеженою відповідальністю нерухоме майно –нежитлова шлакоблочна будівля –адміністративний корпус, забір, ворота, що знаходяться за адресою: м. Донецьк, Куйбишевський район, вул. Югославська, 28.  

02.06.1993 року між Товариством та орендним підприємством «Донтехрезина»також був укладений біржовий контракт №141, за умовами якого позивач придбав модуль залізний болгарський, підстанцію, склад, градирні, що розташовані за адресою: м. Донецьк, вул. Югославська, 28.  

Згідно акту приймання-передачі основних засобів (а.с.23), орендним підприємством було передано позивачу модуль залізний, болгарський –2а проліта, 18х36 м., підстанцію 6х10,8 м. с двома трансформаторами КТП-1000, склад металевий 8х20м. та градирню 4,8х10 м. (недобудовану).

В подальшому позивачем було реконструйовано насосну підстанцію (літ.Ф) та побудовано резервуар протипожежного запасу води (літ.Ж), які уявляють собою єдиний виробничий комплекс (а.с.26).

За договором купівлі-продажу від 10.10.1998 року укладеного між Товариством та Донецьким підприємством «Укртранс-Донецьк»(а.с.27), позивачем було придбано земельну ділянку за адресою: м. Донецьк, вул. Югославська, 28, на якій знаходяться, зокрема, будівлі, асфальтове покриття площею 0,4 га та бетонні огородження загальною довжиною 275м.

Згідно ч.1 ст.128 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції чинній на час вчинення вищезазначених правочинів), право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

За таких обставин, апеляційна інстанція погоджується із висновком місцевого господарського суду про набуття позивачем статусу власника спірного майна внаслідок укладення вищеозначених правочинів.

Однак, колегія зауважує, що застосування судом попередньої інстанції положень статей 328, 334 ЦК України, з врахуванням дії закону у часі, є помилковим, адже угоди за якими у позивача виникло право власності на спірне майно було укладено до набрання чинності Цивільним кодексом України (01.01.2004 року).

Крім того, як встановлено апеляційним судом, договором оренди земельної ділянки від 11 березня 2001 року укладеного між виконавчим комітетом Донецької міської ради (орендодавець) та Товариством (орендар) (а.с.107-109), позивачу було передано в строкове платне користування земельну ділянку, що знаходиться на території Куйбишевського району міста Донецька по вулиці Югославській площею 17063 кв.м. із земель загального користування. За змістом договору оренди земельної ділянки та рішення виконавчого комітету Донецької міської ради від 24.01.2001 року №18/4 (а.с.110), земельну ділянку передано в оренду для реконструкції комплексу виробничої бази з розміщенням димової труби по вулиці Югославській в Куйбишевському районі, строком на 20 років.

Пунктом 1 Розділу Х Земельного кодексу України встановлено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Отже, оскільки Земельний кодекс України набрав чинності з 01.01.2002 року, а рішення виконкому Донецької міської ради про надання Товариству земельної ділянки в оренду було прийнято 24.01.2001 року, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Земельного кодексу України в редакції від 25.10.2001 року.

В світлі ст.116 Земельного кодексу України, громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За приписами статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право оренди землі оформлюється договором, який реєструється відповідно до закону.

Самовільне зайняття земельних ділянок визначено у статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»як будь-які дії особи, які свідчить про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Статтею 376 Цивільного кодексу України унормовано, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вини збудовані або будуються на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Із змісту означеної статті випливає, що визнання права власності за рішенням суду можливе внаслідок будівництва нерухомого об’єкту на земельній ділянці раніше не відведеної заінтересованій особі для цієї мети.   

В той же час, враховуючи надане виконавчим комітетом Донецької міської ради позивачу право користування земельною ділянкою по вулиці Югославській Куйбишевського району міста Донецька та відсутність доказів реконструкції об’єкту, яка вимагає певного дозволу чи належним чином затвердженого проекту, як і доказів здійснення такої реконструкції з порушенням будівельних норм і правил, зумовлює висновок судової колегії про відсутність підстав вважати спірні об’єкти самовільним будівництвом, та як наслідок виключає можливість застосування до спірних правовідносин положення статті 376 Цивільного кодексу України.  

Таким чином, проаналізувавши наведені правові норми та здійснивши їх співставлення з наявними в матеріалах справи доказами, апеляційна інстанція не знаходить підтвердження доводам апеляційної скарги Прокурора, які ґрунтуються на твердженнях про самовільне будівництво Товариством спірного нерухомого майна.  

Поряд з тим, матеріали справи свідчать про придбання позивачем спірного майна внаслідок вчинення останнім низки правочинів, що ж стосується самовільного будівництва,  цей факт наразі залишається не доведеним Прокурором в порядку ст.33 ГПК України. Також, звертаючись до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Донецькій області та територіальної громади міста Донецька в особі Донецької міської ради, Прокурор не довів, яким чином визнання права власності позивача на спірне нерухоме майно порушує права та охоронювані інтереси цих осіб.

Окрім того, відповідно до ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», відносини пов’язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулюються нормами цього закону.

В світлі п.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціями, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5 (далі –Тимчасове положення), в п.1 встановлено, що до 1 січня 2012 року державна реєстрація права власності та права користування (сервітут) на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на об’єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довірче управління нерухомим майном проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності Закону України від 11.02.2010 року №1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»та інших законодавчих актів України»та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Підставою для реєстрації прав, зокрема, є договори, укладені у порядку, встановленому законом, інші документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою (ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).

За змістом пунктів 3.1, 3.4. Тимчасового положення, з моменту прийняття заяви про реєстрацію права власності на нерухоме майно реєстратором розпочинається розгляд заяви та доданих до неї документів. За результатами розгляду заяви державний реєстратор здійснює реєстрацію прав власності на об’єкти нерухомого майна або приймає рішення про відмову у реєстрації права власності.

Оглядом матеріалів справи апеляційним господарським судом встановлено, що Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька»зареєстровано за Товариством право власності, зокрема і на спірне майно про що свідчать відповідні витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно від 20.10.2010 року №27711603 (а.с.8).

Як вказано позивачем у позовній заяві, означений витяг було отримано Товариством з метою подальшого відчуження частини належного йому нерухомого майна на користь Дочірнього підприємства. Однак, як свідчить лист відповідача від 01.11.2010 року №521/01-П1 (а.с.10), останній вважає надані позивачем для оформлення договору купівлі-продажу документи недостатнім підтвердженням його права власності на спірне майно, у зв’язку з чим укласти обумовлений сторонами договір не вбачає можливим.

Саме таке формулювання відповідачем відмови від укладення з позивачем договору купівлі-продажу, надає підстави стверджувати про наявність факту невизнання Дочірнім підприємством набуття Товариством права власності на спірне майно, чим порушує право останнього на вільне ним розпорядження.

Нормою статті 392 Цивільного кодексу України визначено, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, твердження Прокурора про намагання Товариства шляхом звернення до суду отримати правовстановлюючі документи на самочинно збудовані об’єкти нерухомості, а не вирішити виниклий між ним та Дочірнім підприємством спір, спростовуються викладеними вище обставинами справи.

Інші доводи апеляційної скарги судова колегія не приймає до уваги, оскільки з огляду на вищенаведені аргументи вони є юридично неспроможними.

В силу статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.34 ГПК України).

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.43 ГПК України).  

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, та не тягнуть за собою скасування цього судового акту.

Враховуючи означене, рішення суду першої інстанції від 09.12.10 року у справі №14/284 –підлягає залишенню без змін як таке, що прийняте на підставі повного встановлення фактичних обставин справи, всебічного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надано належну правову оцінку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

                    На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 43, 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, а також статтею 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд, –    

ПОСТАНОВИВ:

                    Відмовити у задоволенні апеляційної скарги Прокурора Куйбишевського району міста Донецька на рішення господарського суду Донецької області від 09.12.10 року у справі №14/284.

Рішення господарського суду Донецької області від 09.12.10 року у справі №14/284 –залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена через Донецький апеляційний господарський суд в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.   

Головуючий суддя                                                                   Є.Мєзєнцев

Суддя                                                                                       О.Склярук

Суддя                                                                                       В.Татенко  

Надруковано: 9 прим.

1 –позивачу

1 –відповідачу

1 –третій особі

1 –Прокурору

1 –Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю

1 –Донецькій міській раді

1 –у справу

1 –господарському суду Донецької області

1 –Донецькому апеляційному господарському суду